Філософія Хрестоматія (частина 1)
Поппер К. - Діалектика як вчення про розвиток
а
Іще одна небезпека, що сходить від діалектики, пов’язана з її туманністю. Вона гранично полегшує використання діалектичної інтерпретації до всякого різновиду розвитку і навіть до того, що не має ніякого відношення до діалектики. Відома діалектична інтерпретація, яка ототожнює пшеничне зерно з тезою, рослину, що з нього розвивається, — з антитезою, а всі зерна цієї рослини — з синтезом. Що такі приклади затуманюють і без того неясний сенс діалектичної тріади, роблячи її розпливчастість просто загрозливою, — це очевидно; у певний момент, охарактеризувавши розвиток як діалектичний, ми повідомимо лише те, що розвиток проходить певні ступені, тобто зовсім небагато. Інтерпретувати ж цей процес розвитку в тому сенсі, що ріст рослини є заперечення зерна, яке перестає існувати, і що визрівання численних нових зерен є заперечення заперечення — певне нове начало на більш високому рівні — значить просто грати словами.
Після всього сказаного, я думаю, зрозуміло, що слово «діалектика» необхідно використовувати дуже обережно, найкраще взагалі його не вживати, — бо ж ми завжди можемо використовувати більш зрозумілу термінологію спроб та помилок. Виняток потрібно зробити лише для тих випадків, де непорозуміння неможливе і де ми стикаємося з таким розвитком теорії, який справді повністю вкладається в діалектичну тріаду.
Діалектика (в сучасному, тобто переважно гегелівському, сенсі терміна) — це теорія, згідно з якою дещо — зокрема, людське мислення, — в своєму розвитку проходить діалектичну тріаду: тезу, антитезу, синтез. Спочатку — певна ідея, теорія чи рух, — теза. Теза, скоріше за все, викличе протилежність, опозицію, оскільки, як і більшість речей у цьому світі, вона ймовірно, буде небезспірною, тобто матиме слабкі місця. Протилежна їй ідея (чи рух) має назву антитеза, оскільки вона спрямована проти першого — тези. Боротьба між тезою і антитезою триває доти, доки не знаходиться таке рішення, що в якихось відношеннях виходить за рамки і тези і антитези, визнаючи, однак, їх відносну цінність й намагаючись зберегти їх переваги і уникнути недоліків. Це рішення, яке є третім діалектичним кроком, називається синтезом. Одного разу досягнутий синтез, у свою чергу, може стати першим щаблем нової діалектичної тріади і справді стає ним, якщо виявляється одностороннім чи незадовільним з якихось інших причин. Бо ж в останньому випадку знову виникне опозиція, а значить, синтез можна буде розглядати як нову тезу, яка породила нову антитезу. Отже, діалектична тріада поновиться на більш високому рівні; вона може піднятися і на третій рівень, коли досягне другого синтезу.
Те, що називають діалектичною тріадою, ми пояснили досить повно. Навряд чи можна сумніватися в тому, що діалектична тріада добре описує певні щаблі в історії мислення, особливо в розвитку ідей, теорій і соціальних рухів, що спираються на ідеї чи теорії. Можна сказати, що інтерпретація в термінах методу спроб і помилок є дещо гнучішкою, ніж інтерпретація в термінах діалектики. Вона не обмежується ситуацією, де пропонується починати з одної-єдиної тези, і тому з легкістю використовується там, де з самого початку висувається кілька тез, незалежних одна від одної і не обов’ язково протилежних.
.Ми повинні бути обережними, наприклад, по відношенню до низки метафор, які використовуються діалектиками і які, на жаль, часто сприймаються занадто буквально. Наприклад, діалектики кажуть, що теза «створює» свою антитезу. В дійсності ж лише наша критична установка створює антитезу, і там, де її немає, ніяка антитеза не буде створена. Далі, не слід думати також, що саме «боротьба» між тезою і антитезою «створює» синтез. Насправді відбувається битва умів, і саме уми повинні бути продуктивними й створювати нові ідеї; історія людського мислення нараховує багато безплідних битв, битв, що закінчилися нічим. І навіть якщо синтезу досягнуто, його характеристика як такого, що «зберігає» кращі елементи тези й антитези, як правило, є досить недосконалою. Ця характеристика веде до омани, навіть якщо вона вірна, оскільки окрім старих ідей, які синтез «зберігає», він завжди уособлює й нову ідею, яку не можна редукувати до більш ранніх стадій діалектичного розвитку. Інакше кажучи, синтез зазвичай є чимось більшим, ніж конструкція з матеріалу, що постачається тезою й антитезою. Беручи до уваги все сказане, можна підсумувати, що діалектична інтерпретація — насамперед те її положення, що синтез будується з ідей, які містять теза й антитеза, — якщо і не застосовуються, все ж навряд чи може сприяти розвитку мислення. Цей момент підкреслювали часом і самі діалектики; й однак вони майже завжди думають, що діалектика може бути використана як метод, який допоможе їм підштовхнути чи, у крайньому разі, передбачити майбутній розвиток мислення.
Поппер К. Що таке діалектика?
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95