Главная->Філософія->Содержание->Гегель Г. - Діалектика як вчення про розвиток

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Гегель Г. - Діалектика як вчення про розвиток

Категорії і закони діалектики. Якість, кількість, міра

Кожна сфера логічної ідеї виявляється певною цілісністю визначень і певним зображенням абсолюту. Таким є також і буття, яке містить у середині себе три ступені: якість, кількість і міру. Якість є в першу чергу тотожна з буттям визначеність, так що щось перестає бути тим, чим воно є, коли воно втрачає свою якість. Кількість є, навпаки, зовнішня до буття, байдужа до нього визначеність. Третій ступінь буття, міра, є єдністю перших двох, якісна кількість. Усі речі мають свою міру, тобто кількісно є визначеними, і для них байдуже, чи будуть вони більш або менш великими; але разом з тим ця байдужість має також свою межу, при переході через яку з подальшим збільшенням чи зменшенням речі перестають бути тим, чим вони були. Міра слугує відправним пунктом переходу до другої головної сфери ідеї — до сутності.

Діалектичне заперечення

Під зняттям ми розуміємо, по-перше, усунути, заперечити і говоримо, відповідно до цього, що закон, заклад є відміненим, усуненим. Але зняття означає також збереження, і ми говоримо в цьому сенсі, що дещо збережене.

Перехід кількісних змін у якісні

Дане відношення міри, певна самостійна реальність, якісно яка є відмінною від інших. Таке для-себе-буття в зв’язку з тим, що воно в той же час по суті своїй є певним відношенням визначених кількостей, відкрите для зовнішності і для кількісної зміни; воно має простір, у межах якого воно залишається байдужим до цієї зміни і не змінює своєї якості. Але виникає така точка цієї зміни кількісної, в якій змінюється якість, визначена кількість виявляється специфічною, так що змінене кількісне відношення перетворюється на деяку міру і тим самим на нову якість, на нове дещо. Відношення, що змінило перше, є визначеним ним почасти в тому смислі, що моменти, які перебувають у спорідненості, якісно є тими ж самими, почасти в тому, що тут є кількісна неперервність. Але так як відмінність стосується цього кількісного, то нове дещо ставиться байдуже до попереднього; відмінність між ними є зовнішньою відмінністю визначеної кількості. Вона з’являється, отже, не з попередньої, а безпосередньо з себе, тобто з внутрішньої, такої що не вступила в наявне буття специфічної єдності. Нова якість чи нове дещо піддане такому ж процесу своєї зміни і т.д. до безкінечності.

Оскільки рух від однієї якості до другої відбувається в постійній безперервності кількості, остільки відношення, що наближується до деякої якісної точки, що розглядається кількісно, розрізняється лише як «більше» і «менше». Зміна з цього боку є поступовою. Але поступовість стосується тільки зовнішнього аспекту зміни, а не якісного її аспекту; попереднє кількісне відношення, що є безконечно близьким до наступного, все ще є другим якісним існуванням. Тому з якісного боку абсолютно переривається суто кількісний поступальний рух уперед, що не складає межі в собі самому; так як нова якість, що з’ являється, за своїм суто кількісним співвідношенням є порівняно зі зникаючим невизначено другим, байдужою якістю, то перехід є стрибком; обидві якості розміщені як цілковито зовнішні одна щодо одної.

Суперечність і її примирення

.Однією з основних оман попередньої логіки і буденної уяви є погляд, ніби суперечність не є таке ж суттєве й іманентне визначення, як тотожність; більше того, якщо вже мова зайшла про ієрархію й обидва визначення ми повинні фіксувати як розрізнені, то слід було б визнати суперечність більш глибокою і більш суттєвою. Бо порівняно з нею тотожність є лише визначенням простого безпосереднього, визначення мертвого буття; суперечність же є коренем будь-якого руху і життєвості; лише оскільки дещо має в самому собі суперечність, воно рухається, володіє імпульсом.

Суперечність звичайно, по-перше, усувають з речей, із сущого й істинного взагалі, стверджуючи, що немає нічого суперечливого.

По-друге, суперечність, навпаки, виштовхується в суб’єктивну рефлексію, яка із своїм співвіднесенням і порівнянням її буцімто вперше створює. Але і в цій рефлексії її також по-справжньому немає; бо суперечливого, як запевняють, не можна ні уявити собі, ні помислити. Суперечність визнається взагалі, чи буде це суперечність у дійсному чи в мислячій рефлексії, випадковістю, ніби аномалією і минущим пароксизмом хвороби.

Суперечність не слід трактувати тільки як якусь аномалію, що зустрічається подекуди: вона є негативне в його суттєвому визначенні, принципом усякого саморуху, що полягає не в чомусь іншому, як у деякому зображенні суперечності. Самий зовнішній чуттєвий рух є її безпосереднім наявним буттям. Дещо рухається не остільки воно в цьому «тепер» перебуває тут, а в другому «тепер» там, а лише оскільки воно в одному і тому ж «тепер» перебуває тут і не тут, оскільки воно в цьому «тут» одночасно і перебуває, й не перебуває. Треба погодитися з давніми діалектиками, що суперечності, які вони знайшли в русі, дійсно існують; але з цього не випливає, що руху немає, а навпаки, що рух є самою існуючою суперечністю.

... З розгляду природи суперечності отримали взагалі той висновок, що якщо в тій чи іншій речі можна виявити деяку суперечність, то це саме по собі ще не є, так би мовити, перекрученням, дефектом чи помилкою цієї речі.

Гегель Г. Феноменологія духу.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95

Категорії

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Схожі підручники