Філософія Хрестоматія (частина 1)
Сартр Ж.-П. - Філософське вчення про буття
а
У частковому об’ єкті повсякчас можна розрізняти такі якості, як колір, запах і т.д., й виходячи з цього, завжди можна визначити сутність, на яку вони вказують, так само, як знак указує на своє значення. Тотальність «об’єкт-сутність» являє собою значення об’єкта, закон серії проявів, які розкривають його. Але буття не є ні однією з якостей об’єкта, властивістю буття, що сприймається разом з іншими, ні значенням об’єкта. Об’єкт не відноситься до буття як до значення; наприклад, годі було б визначити буття як присутність — оскільки відсутність також розкриває буття, бо не бути тут все ще означає бути. Об’єкт не володіє буттям, а його існування — то не участь у бутті, й не якийсь інший вид відношення. Він є. Це єдиний спосіб визначити манеру його буття; тому що об’ єкт не приховує його буття; і тим більше не розкриває його...
Існуюче — то феномен; це означає, що воно позначає себе як організовану цілісність якостей. Воно позначає себе, а не своє буття. Буття є просто умовою всіх проявів; воно є буття-для-прояву (еіге- роиг-іїеуоііег), а не проявлене буття (е(ге йечоіїе). Що ж означає це переважання в онтологічному плані, про яке говорить Хайдегер? Напевно, я можу переважати цей стіл або цей стілець у їхньому бутті, і порушити питання про буття-стола або буття-стільця. Проте в ту саму мить, коли я відвертаю свої очі від стола-феномена задля того, щоб зафіксувати буття-явище, яке більше не виступає умовою всякого прояву, але яке саме щось проявляє — феномен, як такий, у свою чергу, потребує якогось буття, на основі якого він міг би себе розкривати.
Якщо буття феномена не знаходить вирішення у феномені буття
і коли, не зважаючи на це, ми не можемо щось сказати стосовно буття, не розглядаючи цей феномен буття, то тоді передовсім треба встановити точне відношення, яке пов’ язує феномен буття з буттям феномена...
Феномен буття вимагає трансфеноменальності буття. Це не означає, що буття перебуває утаєним за феноменом (ми бачили, що феномен не приховує буття), і що феномен є проявом, який відсилає до певного виду буття (феномен існує лише як прояв; тобто він сам указує на основу буття). Виходячи з попередніх міркувань, ми маємо взяти до уваги те, що буття феномена (незважаючи на спільну з феноменом поширеність) не здатне бути предметом феноменальної умови — яка існує лише доти, доки вона себе проявляє — і що, отже, воно перевершує знання, яке ми маємо про нього, й забезпечує основу для такого знання.
Сартр Ж.-П. Буття і Ніщо.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95