Філософія Хрестоматія (частина 1)
Арістотель - Філософське вчення про буття
а
. Більшість перших філософів вважала початком усього одні лише матеріальні начала, а саме те, з чого складаються всі речі, з чого як першого вони виникають і на що, як останнє вони, загинувши, перетворюються, причому сутність хоча і залишається, але змінюється у своїх проявах, — це вони вважають елементом і початком речей. І тому вони вважають, що нічого не виникає, не зникає, бо таке єство (ркузіз) завжди зберігається.
... Стосовно кількості й виду такого початку не всі учили однаково ... Єдиною причиною можна було б визнати так звану матеріальну причину. Але рухаючись у цьому напрямку, сама сутність справи вказала їм шлях і змусила їх шукати далі. Дійсно, нехай будь-яке виникнення та знищення неодмінно виходить з чогось одного або з більшої кількості начал, але чому це діється і що є причиною цього?.. А шукати цю причину — означає шукати якийсь інший початок, [а саме], як би ми сказали, те, звідки починається рух. Так от, ті, хто з самого початку взявся за подібне дослідження і заявив, що субстрат один, не відчували ніякого невдоволення собою, але деякі з тих, хто визнавав один субстрат, немовби під тиском цього дослідження проголошували єдине непорушним, як і всю природу, не тільки стосовно виникнення та знищення (це давнє учення, і всі з ним погоджувалися), але й стосовно будь-якої іншої зміни; і цим їхня думка відрізняється від інших. Отже, нікому з тих, хто проголошував світове ціле єдиним, не вдалося побачити вказану причину* (*при- чину «руху»). Ті ж, хто визнає багато причин, скоріше можуть про це говорити, наприклад, ті, хто визнає початками тепле й холодне або вогонь і землю: вони розглядають вогонь як такий, що володіє природою руху, а воду, землю і таке інше — як протилежне йому...
.Філософи, як ми стверджуємо, досі явно торкалися двох причин з тих, що ми розрізнили в творі про природу, — матерію і те, звідки рух, до того ж не чітко й без будь-якої впевненості...
Елементом називається першооснова речі, з якої вона складається і яка за видом не може бути поділена на інші види, наприклад, елементи мови, з яких вона складається. Ті, хто говорять про елементи тіл, розуміють під ними граничні частини, на які ділені тіла, у той час як самі ці частини уже не ділені на інші, що відрізняються від них за видом...
Природою, або єством (ркухіх) називається виникнення того, що росте... першооснова зростаючого, з якої вона росте; те, звідкіля перший рух, властивий кожній із природних речей як такий. Єством називається й те, із чого як першого або складається, або виникає будь-яка річ, що існує не від природи і що позбавлене визначених обрисів і не здатне змінюватися власною силою, наприклад: мідь статуї та мідних виробів називається їхнім єством, а єством дерев’яних (виробів) — дерево... Єством називають і первинний зв’язок речей, як твердить Емпедокл: «Не має (стійкого) єства жодна з речей, існує лише їхнє поєднання та розпад того, що змішалось, і це все люди «природою» звуть. Тому про те, що існує або виникає природним шляхом, ми ще не говоримо, що воно має єство, якщо в нього ще немає форми та образу. Природним шляхом існує те, що складається з матерії та форми. Отже, єство — це, з одного боку, перша матерія, з другого боку — форма, або сутність, а сутність є метою виникнення. У переносному сенсі єством називається всяка сутність взагалі. Матерія називається єством тому, що вона здатна приймати цю сутність, а різні виникнення й ріст іменуються єством тому, що вини є рухом...
Сущим називається, з одного боку, те, що існує як набуте, з другого — те, що існує саме по собі. Отже, те, чому приписується буття у сенсі набутого, називається так або тому, що дві властивості належать одному сущому, або тому, що те, чому належить властивість, є суще, або тому, що є те, чому належить властивість, про яке вона сама називається (виявляється, позначається).
Буття ж саме по собі приписується усьому тому, що позначається через форми категоріального висловлювання, бо скількома способами робляться ці висловлювання, у стількох же сенсах позначається буття. А так як деякі висловлювання означають сутність речі, інші — якість, інші — кількість, інші — відношення, інші — дію або перетерплювання, інші — «де», інші — «коли», то згідно з кожним із них те ж саме значення має й буття. Немає ніякої різниці сказати: «людина є здоровою» або «людина здорова» і так само: «людина є такою, що йде або ріже» або ж «людина йде або ріже»; і так само у всіх інших випадках. Далі, «буття» і «є» означають, що дещо істинне, «небуття» — означає, що воно не істинне, а хибне, однакове при ствердженні й запереченні... Крім того, буття та суще означають, що одне існує у можливості, інше — у дійсності. й так само ми приписуємо знання і тому, що в змозі користуватися знанням, і тому, що насправді користується ним. І таким, що перебуває у спокої ми називаємо й те, що вже перебуває у спокої, і те, що може перебувати.
Деякі речі починають і перестають існувати (езґі каі оук езіїп), не виникаючи й не знищуючись, наприклад, точки, якщо тільки вони існують, і взагалі — форми, або образи (бо ж не біле виникає, а дерево стає білим, через те, що все, що виникає, виникає із чогось і стає чимось), то не всі протилежності можуть виникнути одна з другої. й матерія є не у всього, а у тих речей, які виникають одна з другої та переходять одна в другу; а того, що починає й припиняє існування, не переходячи одне в друге, у матерії немає. Якщо одне саме таким чином перетворюється на інше, то воно повинне повертатися до своєї матерії; наприклад, якщо з мертвої має виникати жива істота, то вона повинна спочатку перетворитися на свою матерію, а потім з неї виникає живе; і оцет повинен перетворитися на воду, а потім із неї виникає вино.
Арістотель. Метафізика.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95