Філософія Хрестоматія (частина 1)
Прокопович Ф. - Історія української філософії
Тут же лише скажемо, що правильним є третє твердження, яке запевняє, що не тільки назви, а й самі речі є універсальними. І тут ми його доводитимемо (оскільки воно протилежне першій думці), спростувавши протилежні закиди. А те, що суперечить другій думці, яка належить Платонові, викладемо у наступному найближчому розділі. Оскільки ця наша думка суперечить попередній, ті самі докази, які її стверджують, спростовують першу, а ті, які підсилюють першу, очевидно, намагаються відкинути нашу. Ті докази, які підтверджують нашу думку, такі:
На першому місці стоїть авторитет Арістотеля, який у багатьох місцях висловлюється про універсалії у тому розумінні, що вони можуть збігатися не лише з назвами, а й з речами. Так, він каже («Про тлумачення», розд. 5), що одні речі є універсальні, інші — одиничні. Далі він («Друга аналітика», кн.11, розд. 2) зазначає, що універсальне більш відоме, ніж одиничні речі, і перші пізнаються розумом, а другі — відчуттям. Крім того («Метафізика» кн.УІІ, розд. 14), полемізуючи з Платоном відносно універсалів, він визнає, що існують універсальні речі, але докоряє йому за те, що той вважає, що універ- салії відокремлені від одиничних речей і існують самі по собі. Далі у тій же книзі (розд. 31) він визначає універсальне як те, що притаманне багатьом речам. Дуже важлива для розуміння даного питання думка Арістотеля, викладена ним у багатьох місцях про те, що універсальне виникає і зникає не саме по собі, а в силу одиничних речей, у яких воно існує.
Звичайно, коли твердять про Платона, що він є людина, то цим самим не хочуть сказати, що Платон є це слово «людина», але те, що розуміють під цим словом і не кажуть, що зникають і з’ являються слова або назви, але речі, які безпосередньо позначаються такими словами, отже, і так далі. По-друге, крім авторитету Арістотеля, є й інші очевидні підстави, бо спершу, коли ми визначаємо, що людина є розумна істота, або коли ми кажемо, що людина може бачити, заслуговує на увагу, що ми говоримо не про Петра або Павла, або інших образно сприйнятих індивідуумів. Адже одиничне не підлягає визначенню або доведенню, і немає також наук про одиничні речі, й не маємо справи з багатьма одиничними речами разом, але з сукупністю думок, бо визначення людини притаманне багатьом, у тому числі одному Петрові. Набагато менше ми маємо справу з поняттями або словами, вони також не є істотами, отже, маємо справу з людиною взагалі, тобто з універсальною природою, притаманною всім і окремим людям.
По-третє. Однойменне має не тільки спільне ім’ я, а також підставу для подібного найменування, і, як видно з їх визначення, підставою тією є не що інше, як спільна природа. Залишилось, щоб ми розглянули підстави протилежної думки.
Отже, номіналісти заперечують, по-перше, що універсальне може мати часові або просторові визначення, проте, за винятком самого Бога, ніщо (універсальне) не має такої властивості, а все має визначений простір і час, отже, і так далі. По-друге, ніщо одиничне не є універсальним, але всі речі є одиничними, як з’ ясується у наступному розділі, отже, немає жодної універсальної речі. Найголовніше ж полягає у тому, що одиничне й універсальне — це контрадикторне протиставлення.
По-третє, посилаються також на авторитет Арістотеля, який у «Категоріях», розглядаючи субстанції, каже про другі субстанції, під якими розуміє роди і види (означення, «який», «що»). Проте означення узгоджується з речами, але у назвах. І у «Другій аналітиці» він вчить (кн.1, розд. 18 та 19), що універсальне є не що інше, як одиничне.
На перше відповідатимеш так: я розрізняю більший засновок: якщо при визначенні універсального його не можна позитивно віднести до певного місця або часу, тобто що воно займає безмежні простори й існує протягом необмеженого часу, то я заперечую, бо це є власністю лише самого Бога. А якщо негативно, то воно є індиферентним до того або іншого місця і певного часу, його також беру розрізнено: коли воно відноситься до універсального першим способом, тобто якщо воно саме є універсальним, то я погоджуюсь, а якщо не першим, тобто як таке, що на підставі іншого суб’ єкта, оскільки воно пов’язане з одиничними (речами), то я заперечую більший засновок і розрізняю менший: коли ніщо, тобто жодна природа не існує першим способом так, щоб бути універсальним, то я заперечую, а коли воно є універсальним з уваги на інший суб’єкт, яким є, звичайно, людина, але наскільки вона здатна до розуміння цього розрізнення...
На підтримку Арістотеля слід сказати, що коли він говорить, що вторинні субстанції означають якість (речі), то він тлумачить вторинні субстанції у такому розумінні, що замість назв речей застосовуються назви назв. Так слід розуміти, коли він говорить про назви «царство» і «республіка». Крім того, ми, звичайно, замість самих речей вживаємо їх переносні назви, як, наприклад, коли надаємо Богові ім’ я великого, то розуміємо під цим велич Бога, а не самої назви.
Це доводить, що універсальне є не що інше, як одиничне, і не зашкодить висунути це протилежне розуміння проти Платона.
Прокопович Ф. Твори.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95