Філософія Хрестоматія (частина 1)
Марк Аврелій - Антична філософія
а
II, 17. Час людського життя — мить, її сутність — вічне спливання; відчуття невиразне; будова всього тіла тлінна; душа нестійка; доля загадкова; слава непевна. Словом, усе, що належить тілу, схоже на потік, а що належить душі — на сновидіння і дим. Життя — боротьба і мандрівка по чужині; посмертна слава — забуття. Але що ж може вивести на шлях? Ніщо, окрім філософії.
III, 16. Тіло, душа, дух. Тілу властиві почуття, душі — прагнення, духу — основоположення.
IV, 4. Якщо духовний початок у нас спільний, то спільним буде й розум, за допомогою якого ми є істотами розумними. Коли ж так, то й розум, який велить, що робити і чого не робити, теж буде спільним; якщо так, то й закон спільний; якщо так, то ми громадяни. Отже, ми належимо якомусь державному устрою, а світ подібний до Граду.
ІУ, 48. Слід сприймати все людське як скороминуще і короткочасне: те, що було вчора ще в зародку, завтра є вже мумією або прахом. Отже, проживи цей період часу в злагоді з природою, а потім піди з життя так само легко, як падає зріла олива: славословлячи природу, що її породила, і з вдячністю до дерева, що її виростило.
ІХ, 9. Усе, причетне будь-чому загальному, тяжіє до єдинородно- го з ним.
Усе земне тяжіє до землі, все вологе зливається воєдино, так само як і повітряне, отож потрібні перешкоди й зусилля, щоб роз’єднати їх. і тому все причетне до загальної розумної природи однаково прагне до собі спорідненого або навіть більшою мірою. Адже оскільки воно досконаліше, порівняно з іншим, у ньому сильніша схильність до зближення з собі подібним і злиття з ним докупи. Навіть у нерозумних істот можна знайти вулики, стада, вигодовування потомства, деяку подобу любові. Це пояснюється тим, що у них є душі, схильність до спільного життя у відносно досконалих істот виявляється більшою мірою, аніж у рослин, каміння чи дерев.
У розумних же істот існують держави, співдружності, домогоспо- дарства, збори, а на війні — союзи і перемир’ я. У істот ще більш досконалих єднання здійснюється навіть всупереч простору, що їх роз’єднує, таке, наприклад, єднання зірок. Отже, певний ступінь досконалості може породити згоду навіть поміж віддаленими істотами. Поглянь же тепер на те, що діється. Тільки розумні істоти й забувають тепер про тяжіння та прихильність одна до одної, тільки серед них не позначається злиття воєдино. Але як люди не намагаються уникнути єднання, все ж їм не вдається уникнути його, оскільки природа сильніша від них. Візьми це до уваги і ти переконаєшся в правдивості моїх слів. Тому легше знайти дещо земне, яке не стикується ні з чим земним, аніж людину, яка не спілкується з іншою людиною.
Марк Аврелій. На самоті із собою. Роздуми.
Скептицизм
(86). Оскільки у живих істот потяг у надлишку з’являється слідом за тим, чим вони користуються, для того щоб досягти належного їм, то потяг керується тим, що відповідає природі. Але оскільки розум даний розумним для більш досконалого керівництва, то жити відповідно до розуму насправді означає для них жити у згоді з природою. Саме розум стає творцем ваблення (87) Ось чому Зенон у книзі про природу людини першим говорить, що [вища] ціль — це жити у згоді з природою, а це значить жити добродійно: адже саме до чесноти веде нас природа. Схоже [висловлюються] Клеанф у книзі про задоволення, Посідоній, Гекатон у книгах про цілі. Хрі- сіпп же в першій книзі про цілі говорить, що жити добродійно — це те саме, що жити, виходячи із знання, яке отримується внаслідок досвіду, того що відбувається в природі, оскільки наша природа є частиною загальної природи (88) Тому [вища] мета — жити у згоді з природою — у згоді зі своєю природою і загальною природою, нічого не роблячи такого, що забороняється загальним законом, а саме правильним розумом, що проникає всюди; він же притаманний і Зевсу, улаштовувачу та управителю всього сущого. Сама чеснота щасливої людини і повнота життя бувають тоді, коли всі вчинки здійснюються у згоді кожної людини з волею того, хто керує всім. Діоген ясно говорить, що [вища] ціль полягає в тому, щоб проявляти розсудливість при виборі того, що відповідає природі (89) за
Архедемом, це означає жити, виконуючи всі обов’язки. Під природою, у згоді з якою треба жити, Хрісіпп розуміє і загальну природу, й особливо природу людську. Клеанф же вважає, що наслідувати треба лише загальну природу, а не одиничну.
Діоген Лаертський. Етика.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95