Главная->Філософія->Содержание->Фома Аквінський - Філософія Середньовіччя

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Фома Аквінський - Філософія Середньовіччя

. З огляду на це треба визнати, що в людині не присутня ніяка субстанційна форма, окрім однієї тільки субстанційної душі, і що остання, коли віртуально зберігає в себе душу чуттєву й душу вегетативну, насправді зберігає в собі форми нижчого порядку і виконує самостійно усі ті функції, які в інших речах виконуються менш довершеними формами. Подібне треба сказати про чуттєву душу тварин, про вегетативну душу рослин і взагалі про всі більш довершені форми в їхньому відношенні до форм менш довершених (Сума теол., І, д. 76, 4 с).

Не форма визначається матерією, але скоріше матерія формою; у формі потрібно шукати основу, чому така матерія, а не навпаки. Осягнута розумом душа, як було сказано вище, в рамках природного стану речей займає серед інтелектуальних субстанцій нижчу сходинку. Це видно з того, що вона не володіє за своєю природою вродженим знанням істин, подібно до ангелів, але примушена по крупинках збирати істину з відокремлених речей через чуттєве сприймання, як говорить Діонісій Ареопагит у 7-й гл. «Про божественні імена». Але природа нічому не відмовляє в необхідному; звідси пішло, що осягнута розумом душа наділена не тільки здібністю осягати розумом, але також здібністю чуттєвого сприймання. Однак акт чуттєвого сприймання не може здійснюватися без тілесного знаряддя. Отже, необхідно було, щоб душа, яка осягає розумом, поєдналася з тілом такого роду, яке було б придатне як орган чуттєвого сприймання.

Коли душа, що осягає розумом, поєднується з тілом в якості його субстанційної форми, неможливо, щоб будь-який акцидентний устрій був посередником між тілом і душею, як узагалі між субстанцій- ною формою і її матерією. З цього видно, що, як швидко матерія здатна до всіх актуальних станів у деякій послідовності, необхідно, щоб те, що безумовно первинне в актуальних станах, розумілося первинно в матерії. Але первинним серед усіх актуальних станів є буття. Отже, неможливо лишити матерію перш теплою чи кількісно визначеною, ніж актуально сущою. Але актуальне буття вона отримує через субстанційну форму, яка повідомляє просте буття, як стверджувалося вище. Звідси неможливо, щоб якісь акцидентні устрої передіснували в матерії, передуючи субстанційній формі, і цей висновок поширюється на душу.

* * *

Про це говорить Арістотель: силогічний доказ учить знанням, розуміння ж повинно супроводжуватися досвідом, а не голим доказом. Коли ж він говорить у першій книзі «Метафізики», що ті, хто знає основи та причини, більш мудрі, ніж ті, хто має досвід, то там мова йде про тих, хто з досвіду знає тільки голу істину без [знання] причини. Я ж говорю тут про людину, яка володіє досвідом, яка з досвіду знає основу й причину. Такі люди неперевершені в мудрості, як говорить Арістотель у шостій книзі «Етики», і їх простим речам потрібно вірити, так, якщо б вони навели докази, як філософ говорить там же...

Але досвід буває подвійним. Один — здобутий за допомогою зовнішніх відчуттів. Так ми досліджуємо небесні явища за допомогою вироблених для цього знарядь і земні речі випробовуємо за допомогою зору. Про те, що відсутнє в тих місцях, де ми знаходимось, ми дізнаємося від інших тямущих людей, які це знають із власного досвіду. Так вчинив Арістотель, пославши владою Олександра [Македонського] дві тисячі людей у різні країни, щоб вони дізналися на досвіді, про все, що є на поверхні землі, як про це свідчить Пліній у «Звичайній історії». Це досвід людський та філософський, яким може володіти людина завдяки дарованій їй благодаті. Але цього досвіду недостатньо людині, бо він не зовсім переконує нас стосовно тілесних речей завдяки труднощам пізнання, і тому святі отці та пророки, які першими дали світу науки, знаходили внутрішнє осяяння, а не обмежувалися відчуттями. Подібно до цього робили багато віруючих після Христа. Бо часто осяює благодать віри та Боже натхнення не тільки в духовних речах, а й у тілесних та філософських науках, як говорить Птоломей у «СепШодиіит»: подвійний шлях пізнання речей, один через філософський досвід, інший, котрий, за його словами, набагато кращий, — через Боже одкровення... (873-874).

Фома Аквінський. Сума теології.

Про розквіт державного устрою

— Для розквіту держави урядовці повинні дотримуватися трьох умов: по-перше, підтримувати даний устрій у державі. Адже сам устрій, що панує, немовби уособлює мету. Отже, досягнення мети і підтримка існуючого устрою — дві взаємопов’язані засади, яких повинен додержуватися політичний діяч. Потім, і це по-друге, треба, щоб урядовці мали найголовніші повноваження й виконували ті завдання, яких вимагає дана посада, бо піддані часто у своїх діях не керуються розумом, отже, до них доводиться застосовувати примус, а це неможливо без широких і важливих повноважень. Третє: потрібно, аби правитель виявив чесноти і керувався законами (це стосується будь-якої держави) та правильними прагненнями, що можливо на підставі моралі. А ще він мусить, спираючись на закони, здійснювати розподіл так, аби це сприяло розквітові держави.

— Коли ж державці не наділені усіма такими рисами, тоді слід віддати перевагу тому діячеві, котрий має їх більшою мірою, а отже, дасть більше користі для державного устрою.

— Не вважаймо, однак, ніби для розквіту держави досить повноважень і любові до устрою, коли відсутня мораль, бо ж у такому разі правитель виявлятиме нестриманість, зарозумілість і самолюбство, бо більше він не зможе вгамувати своїх пристрастей.

— У державі слід оберігати найбільшою мірою ту частину (громадян), яка найбільше зацікавлена в збереженні існуючого устрою, а не ту, яка не підтримує його.

— А ще треба пильнувати, аби в державі не переступали середніх меж у різних сферах життя. Адже може трапитися так, що державний устрій загине, коли, приміром, хтось із правителів поверне в бік охлократії чи чогось такого.

— Найкращий засіб для розквіту державного устрою — це виховання (громадян) у дусі прихильності до нього і діяльність, що узгоджується з існуючими звичаями, завдяки яким ми виховуємося в дусі прихильності до існуючого устрою і завдяки чому сам устрій зберігається.

— Вважаймо нікчемним той спосіб життя, коли (при демократичному устрої) кожен живе за власним бажанням. Хибно міркувати, ніби життя у згоді із формою державного устрою — це рабство. Воно необхідне для розквіту й набуття більшої свободи, тобто коли ми діємо на підставі розуму і власних інтересів, і тоді, з огляду на інтелект, про людину можемо судити як про розвинуту істоту.

Фома Аквінський. Коментарі до Арістотелевої «Політики».

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95

Категорії

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Схожі підручники