Філософія Хрестоматія (частина 1)
Платон - Філософське вчення про буття
Розглянемо ж, хто і з якої причини взявся до створення цього Всесвіту. Він був благий, а той, хто благий, ніколи і ні в якій справі не почуває заздрощів. Будучи далеким від цього, він побажав, щоб усі речі стали якнайбільше схожими на нього самого. Вбачати в цьому, як це роблять мудрі мужі, справжній і найважливіший початок народження космосу було б, мабуть, найбільш правильно. Отже, побажавши, щоб усе склалося добре і щоб ніщо, по можливості, не склалося погано, бог потурбувався про всі видимі речі, які перебували у стані спокою, але в негармонійному і хаотичному русі; він привів їх з хаосу в порядок, вважаючи, що друге, безумовно, краще, ніж перше. Неможливо сьогодні й було неможливо в давнину, щоб той, хто є найвище благо, створив щось, що не було б найпрекрас- нішим; тим часом роздуми спонукали до висновку, що з усіх речей, за природою своєю видимих, жодне творіння, позбавлене розуму, не може бути прекраснішим за те, котре наділене розумом, якщо порівнювати те й інше як ціле; а розум не може перебувати ні в чому, окрім душі. Керуючись цими умовиводами, він вклав розум у душу, а душу — в тіло і таким чином збудував Всесвіт, прагнучи створити найпрекрасніше і за природою своєю найкраще. Отже, згідно з правдоподібними роздумами, потрібно визнати, що наш космос є жива істота, наділена душею і розумом, і народилася вона воістину за допомогою божественного провидіння.
І ось коли Отець побачив, що народжене ним, ця статуя вічних богів, рухається й живе, він звеселився і на радощах задумав ще більше уподобати (творіння) взірцю. Оскільки ж взірець являє собою вічно живу істоту, він вирішив по можливості й тут досягти схожості; але справа полягала в тому, що природа тієї живої істоти вічна, а цього повністю не можна передати нічому народженому.
Тому він замислив створити деяку рухому подобу вічності; влаштовуючи небо, він разом з ним творить для вічності, що перебуває в єдиному, вічний образ, який рухається від числа до числа і який ми називали часом. Адже не було ні днів, ні ночей, ні місяців, ні років, доки не було народжене небо. Все це — елементи часу, а «було» і «буде» по суті види часу, що виник, і, переносячи їх на вічну сутність, ми непомітно для себе припускаємося помилки. Адже ми говоримо про цю сутність, що вона «була», «є» і «буде», проте, якщо розмірковувати правильно, для неї прийнятно тільки «є», тоді як «було» і «буде» стосується лише виникнення, яке відбувається в часі, бо і те, й інше є рух. Але тому, що вічно перебуває тотожним і нерухомим, не належить ставати з часом старшим або молодшим, стати таким колись, тепер або в майбутньому, взагалі переживати що б то не було з того, чим виникнення наділило потік даних у відчуттях речей. Ні, все це — види часу, що імітує вічність і біжить по колу згідно з законами чисел. До того ж, ми говоримо, ніби те, що виникло, є тим, що виникло, і те, що виникає, є тим, що виникає, а те, що має виникнути, є тим, що має виникнути, і небуття є небуття: в усьому цьому немає ніякої точності.
Отже, час виник разом з небом, щоб, одночасно народившись, вони і розпались би одночасно, якщо настане їхній розпад; першоджерелом для часу послужила вічна природа, щоб він уподобався їй, наскільки це можливо. Бо першоджерело є те, що перебуває цілу вічність, тоді як (відображення) виникло, є і буде протягом цілісного часу. Такими були задум і наміри бога щодо народження часу; і ось, щоб час народився з розуму й думки бога, виникли Сонце, Місяць і п’ять інших світил, які називають планетами для визначення і збереження чисел часу.
Платон. Тімей.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95