Філософія Хрестоматія (частина 1)
Платон - Антична філософія
а
— До речі, Сократе, — підхопив Кебет, — ця твоя думка згідна з одним твоїм твердженням, яке ти часто висловлював і яке, мабуть, є правильним, а саме: знання — це не що інше, як пригадування. Тобто те, що ми тепер пригадуємо, ми знали колись раніше. А це було б неможливо, якби наша душа не існувала десь колись, аж поки з’явилась на світ у людській подобі. Отже, це ще один доказ того, що душа безсмертна [.]
. Отже, якщо ми здобули це знання до народження і з ним прийшли на світ, то, очевидно, ми знали й до народження, і зразу після народження не лише, що таке рівне, що більше й менше, а й усе інше подібного зразка? Адже наше розмірковування стосується не лише, що таке рівне, що більше й менше, а й усе інше подібного зразка? Адже наше розмірковування стосується не однієї тільки рівності, як однаковою мірою і пристрастю як такою, й доброго як такого, і справедливого, й священного; словом, як я вже зазначив, усього, що ми в своїх розмовах, і ставлячи питання, й відповідаючи на них, немов позначаємо печаткою буття як такого. Так що ми повинні були одержати звідкись знання це все ще до народження.
— Очевидно, так.
— І якби ми одержали знання, не забували його в будь-якому випадку, то ми не тільки приходили б із ним на світ, а й зберігали б його протягом усього життя. Бо що таке «знати»? Здобути знання і вже не втратити його. А що таке забуття? Під ним розуміємо Сім- мію, втрату знання. Хіба не так?
— Так, безперечно.
— Отож, якщо, народжуючись, ми втрачаємо те, чим володіли до народження, а потім за посередництвом чуттів відновлюємо знання, яким володіли раніше, то хіба те, що ми називаємо пізнанням, не є відновленням знання, яке уже колись нам належало? І, називаючи це «пригадуванням», ми, очевидно, вжили б правильну назву.
Платон. Федон.
— Тож коли філософ спілкується з чимось божественним і впорядкованим, він, наскільки це можливе для людини, сам стає впорядкованим і божественним. А звести наклеп можна на нього завжди.
— То правда.
— Однак якби філософ, — сказав я, — був змушений спробувати внести до громадського й приватного побуту людей, окремо до їх звичаїв і характерів, щось із того, що, на його думку, є вкрай необхідним, щоб удосконалюватись не лише самому; як ти гадаєш, був би з нього непоганий творець розсудливості, справедливості і загалом громадської доброчесності?
— Навіть дуже непоганий, — сказав він.
— Тож вони все ще гнівалися б, коли б ми й далі наполягали, що поки рід філософів не стане володарями у державі, а державний устрій, який ми змалювали словами, набере реальних обрисів, доти ні для держави, ні для її громадян не буде спокою від нещасть.
Платон. Держава.
.Адже ви самі погодилися, що ті, хто помилявся у виборі між насолодою й стражданнями (а насолода і страждання — це добро й зло), помиляються через брак знання; і не тільки знання взагалі, а й, як всі раніше погодились, саме знання вимірювального мистецтва. А помилкова дія без знання, ви самі розумієте, є наслідком незнання, так що поступка насолодам є найбільша дурість.
— Отже, ви погоджуєтеся, — сказав я, — що приємне є добро, а прикрощі — зло?..
— Що скажемо тепер, друзі, на таке: хіба не прекрасні всі вчинки, спрямовані на те, щоб жити безтурботно і приємно? А кожний прекрасний вчинок не є добрим і корисним?
— Усі погодились.
— Якщо приємне є добром, то ніхто, коли знає, або вважає, що щось інше, до того ж здійснене, краще від того, що він чинить, не буде робити того, що досі робив, маючи змогу робити щось краще. Творити щось нижче своїх можливостей це не що інше, як неуцтво, а творити щось понад свої можливості — це не що інше, як мудрість.
Платон. Протагор.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95