Філософія Хрестоматія (частина 1)
Маркс К., Енгельс Ф. - Німецька класична філософія. Марксистська філософія
а
Разом з поділом праці, що містить усі ці суперечності і ґрунтується, в свою чергу, на природно виниклому поділі праці в сім’ї і на розпаді суспільства на окремі сім’ї, що протистоять одна одній, — разом з цим поділом праці дано і розподіл що є до того ж — як кількісно, так і якісно — нерівним розподілом праці та її продуктів; отже дано і власність, зародок і первісна форма якої є вже в сім’ї, де жінка і діти — раби чоловіка. Рабство в сім’ї — правда, ще дуже примітивне і приховане — є перша власність, яка, зрештою, вже і в цій формі цілком відповідає визначенню сучасних економістів, за яким власність є розпорядження чужою робочою силою. А втім, поділ праці і приватна власність, це — тотожні вирази: в одному випадку говориться відносно діяльності те саме, що в другому — відносно продукту діяльності.
— Далі, разом з поділом праці дано і суперечність між інтересом окремого індивіда або окремої сім’ї і загальним інтересом усіх індивідів, що перебувають у стосунках один з одним; притому цей загальний інтерес існує не тільки в уявленні, як «всезагальне», але насамперед він існує в дійсності як взаємна залежність індивідів, між якими поділена праця. І нарешті, поділ праці дає нам також і перший приклад того, що поки люди перебувають у стихійно сформованому суспільстві, отже, поки існує розрив між приватним і загальним інтересом, отже, поки поділ діяльності відбувається не добровільно, а стихійно, — власна діяльність людини стає для неї чужою силою, яка протистоїть їй, яка пригноблює її, замість того щоб людина панувала над нею. Справа в тому, що як тільки виникає поділ праці, кожний дістає своє певне, виключне коло діяльності, яке йому нав’язується і з якого він не може вийти: він — мисливець, рибалка чи пастух, або ж критичний критик і повинен залишатися ним, коли не хоче позбутися засобів до життя, <.> Це закріплення соціальної діяльності, це консолідування нашого власного продукту в якусь речову силу, що панує над нами, що вийшла з-під нашого контролю, що йде врозріз з нашими сподіваннями і зводить нанівець наші розрахунки, є одним з головних моментів у дотеперішньому історичному розвитку.
Саме завдяки цій суперечності між приватним і загальним інтересом останній, у вигляді держави набирає самостійної форми, відірваної від дійсних — як окремих, так і спільних — інтересів, і разом з тим форми ілюзорної спільності. Але це відбувається завжди на реальній основі наявних у кожному сімейному або племінному конгломераті зв’язків по плоті і крові, по мові, по поділу праці в більш широкому масштабі і по інших інтересах, особливо, — як ми покажемо далі, — на основі інтересів класів, які, — будучи вже відособленими в результаті поділу праці, — відособлюються в кожній такій людській сукупності і з яких один панує над усіма іншими. Звідси виходить, що всяка боротьба всередині держави — боротьба між демократією, аристократією і монархією, боротьба за виборче право і т. д. і т. д. — являє собою не що інше, як ілюзорні форми, в яких ведеться дійсна боротьба різних класів одного з одним. Звідси виходить далі, що кожний клас, який прагне до панування, — коли навіть його панування зумовлює, як це має місце у пролетаріату, знищення всієї старої суспільної форми і панування взагалі, — повинен насамперед завоювати собі політичну владу, для того щоб цей клас, у свою чергу, міг виставити свій інтерес як загальний, що він змушений зробити в перший момент. Саме тому, що індивіди мають на меті тільки свій окремий інтерес, який не збігається для них з їх загальним інтересом — всезагальне ж взагалі є ілюзорною формою спільності, — вони вважають цей загальний інтерес «чужим», «незалежним» від них, тобто знов-таки окремим і своєрідним «всеза- гальним» інтересом, або ж вони самі повинні рухатися в межах цієї роз’єднаності, що і відбувається в демократії. З другого ж боку, практична боротьба цих окремих інтересів, які завжди дійсно виступали проти загальних і ілюзорно загальних інтересів, робить необхідним практичне втручання і приборкання окремих інтересів за допомогою ілюзорного «всезагального» інтересу, що виступає у вигляді держави. Соціальна сила, тобто помножена продуктивна сила, що виникає внаслідок зумовленої поділом праці спільної діяльності різних індивідів, — ця соціальна сила, через те, що сама спільна діяльність виникає не добровільно, а стихійно, уявляється даним індивідам не як їх власна об’єднана сила, а як якась чужа, поза ними існуюча влада, про походження і тенденції розвитку якої вони нічого не знають; отже, вони вже не можуть панувати над цією силою, — навпаки, ця сила проходить тепер ряд фаз і ступенів розвитку, які не тільки не залежать від волі і поведінки людей, а навпаки, спрямовують цю волю і що поведінку.
Це «відчуження» кажучи зрозумілою для філософа мовою, може бути знищене, звичайно, тільки при наявності двох практичних передумов.
Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95