Філософія Хрестоматія (частина 2)
Юркевич П. - Проблема людини у філософії
а
Коли грецький філософ Платон учив, що тіло людини створено з вічної матерії, котра не має нічого спільного з духом, то він у такий спосіб допускав дуалізм метафізичний як у будові світу взагалі, так і в будові людини. Християнське світоспоглядання усунуло цей метафізичний дуалізм: матерію визнає воно витвором духу; отже, вона має носити на собі сліди духовного начала, з якого вона виникла. У явищах матеріальних ви бачите форму, закономірність, присутність мети й ідеї. Якщо людський дух розвивається в матеріальному тілі, якщо його вдосконалення пов’язане з віковим станом тіла, то цей зв’язок не є примусовим, продиктованим безмежними можливостями божественної волі: він визначається сенсом людського життя, його призначенням або ідеєю. Матерія, як говорить Шеллінг, прагне, поривається народити дух, і вона не байдужа до цілей духу, вона має первісне і внутрішнє відношення до них. Вивчіть добре тілесний організм людини, і ви можете розгадати, які форми внутрішнього, духовного життя відповідають йому. Вивчіть добре це внутрішнє життя, і ви можете розгадати, який тілесний організм відповідає йому.
...Відомо, що після усунення дуалізму метафізичного залишається ще дуалізм гносеологічний, дуалізм знання. Скільки б ми не говорили про єдність людського організму, завжди ми будемо пізнавати людську істоту двома способами: зовнішніми відчуттями — тіло і його органи та внутрішнім відчуттям — душевні явища. У першому випадку ми будемо мати фізіологічне пізнання про людське тіло, а в другому — психологічне пізнання про людський дух.
...Здається, ясно, що думка не має просторової ні протяжності, ні просторового руху, не має фігури, кольору, звуку, запаху, смаку, не має ні ваги, ні температури; отже, фізіолог не може спостерігати її жодним із своїх тілесних відчуттів. Тільки внутрішньо, тільки в безпосередньому самоспогляданні він знає себе як істоту мислячу, таку, що відчуває, прагне. Ці дві величини, тобто предмети зовнішнього і внутрішнього досвіду, суть, як говорять психологи, неспів- мірні: наукового, послідовного переходу від однієї з них до другої ви не знайдете. Фізіолог буде спостерігати найскладніші рухи нервів, проте ці рухи, доки вони існують для зовнішнього досвіду, тобто доки вони суть просторові рухи, що відбуваються між матеріальними елементами, не перетворяться у відчуття, уявлення і думку.
...Отже, коли говорять, що рух нерва перетворюється у відчуття, то тут завжди обходять того діяча, котрий володіє цією чудесною перетворюючою силою або котрий має здатність і властивість народжувати в собі відчуття з приводу руху нерва: а сам цей рух, зрозуміло, не має в собі ані можливості, ані потреби бути чимось іншим, окрім руху.
Юркевич П. Із науки про людський дух.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74