Главная->Філософія->Содержание->Фромм Е. - Проблема людини у філософії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Фромм Е. - Проблема людини у філософії

Основна соціальна дихотомія — дихотомія життя і смерті. Той факт, що треба буде померти, — невідворотний для людини. Людина усвідомлює цей факт, і сама ця свідомість глибоко впливає на її життя. Але смерть залишається повною протилежністю життю, яка є чужою і несумісною з проживанням життя. Все знання про смерть не відмінить того, що смерть — не складова життя, і нам не залишається нічого іншого, як прийняти сам факт смерті, скільки б ми не тривожились за наше життя, воно все одно завершиться смертю. «Все, що людина має, вона віддасть за своє життя», і «мудра людина — як каже Спіноза — думає не про смерть, а про життя». Людина намагається заперечити цю дихотомію через ідеології, наприклад, через християнську концепцію безсмертя, яка, приписуючи душі безсмертя, заперечує трагічний фінал, що людське життя закінчується смертю.

Сутність людини приводить до іншої дихотомії: хоча кожна людська істота є носієм всіх людських можливостей, короткий термін (протяжність) життя людини не допускає їх повної реалізації, навіть при найсприятливіших обставинах. Тільки якщо б час життя індивіда був би тотожним часу життя людства, він міг би брати участь у людському розвиткові, що відбувається в історичному процесі. Людське життя, що починається і завершується деякою випадковою крапкою в процесі еволюції роду, вступає в трагічний конфлікт з індивідуальною вимогою реалізації всіх можливостей. Людина має, м’ яко кажучи, туманне уявлення про суперечність між тим, що вона могла б реалізувати, і тим, що справді реалізує. І тут ідеологія знову ж намагається примирити або заперечити існуючу суперечність, переконуючи, що життя триває й після смерті, або що даний історичний період є остаточним, таким, що вінчає досягнення людства. А ще є ідеологія, яка стверджує, що сенс життя треба шукати не в його повній реалізації, а в соціальному служінні й соціальних обов’ язках, що розвиток, свобода і щастя людини (індивіда) підкорені або навіть не порівнюються з благополуччям держави, спільноти чи як там ще можна символізувати вічне життя, трансцендентне індивіду.

Людина самотня, і в той же час пов’ язана з іншими. Вона самотня в тій мірі, в якій вона є унікальною істотою, не тотожною нікому, що усвідомлює себе окремою особою. Вона самотня, коли має щось оцінити чи прийняти певне рішення самостійно, силою свого розуму. І все ж вона не може перенести самотності, відокремленості від ближніх. її щастя залежить від почуття солідарності з ближніми, з минулими і майбутніми поколіннями.

Фромм Е. Людина для себе.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74

Категорії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Схожі підручники