Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 Шпенглер О. - Філософія історії - Філософія Хрестоматія (частина 2) - Studbook
Главная->Філософія->Содержание->Шпенглер О. - Філософія історії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Шпенглер О. - Філософія історії

а

Звільнити історію від особистих поглядів спостерігача, схильно­го зробити її історією якогось уривку минулого, поставивши йому за мету випадкову сучасність, що утвердилася в Західній Європі, і під­коривши його сучасним суспільним ідеалам та інтересам як крите­рію цінності всього досягнутого чи досяжного, звільнити історію від усього цього — мета наступного викладу.

Варто твердо пам’ятати: всяка спроба науково трактувати істо­рію за самою суттю справи містить у собі частину суперечності, то­му будь-який прагматичний історичний опис, яким би він не був, є компромісом. Природу потрібно трактувати науково, історія вима­гає поетичної творчості. Все інше — несправжнє вирішення про­блеми. Як повністю дозрілі утворення, кожне з яких є тілом духов­ної стихії, що досягнула свого повного завершення, можна розгляда­ти китайську, вавилонську, єгипетську, індійську, античну, арабську, західну культуру і культуру Майя. Як культура, що перебуває у ста­дії виникнення перед нами, російська. Кількість культур, що не до- сягли зрілості, незначна: перська, хетська і культура Кечуа.

Культура зароджується в той момент, коли з первісно-духовного стану вічного-дитячого людства пробуджується і виділяється велика душа, деякий образ із потворного, обмежене і мінливе з безмежного і сталого. Вона розквітає на ґрунті обмеженої території, до якої вона і залишається прив’язаною, ніби рослина. Культура вмирає після того, як ця душа здійснить усю суму своїх можливостей у вигляді народів, мов, віровчень, мистецтв, держав та наук і, отже, знову по­вернеться в первинну духовну стихію. її життєве існування, ціла низка великих епох, які постійно вдосконалюються, є глибокою внутрішньою, жагучою боротьбою за утвердження ідеї проти зовні­шніх сил хаосу і внутрішньої несвідомості, де загрозливо причаїлися ці суперечливі сили. Не тільки художник бореться з опором матері­алу і знищенням ідеї всередині себе. Кожна культура перебуває в глибоко символічному зв’язку з матерією і простором, у якому і через який вона прагне реалізуватися. Коли ціль досягнута й ідея, тобто весь спектр внутрішніх можливостей, довершений і здійсне­ний у зовнішньому, тоді культура застигає, відмирає, її кров згор­тається, сили її надломлюються — вона стає цивілізацією. Вона — величезне сухе дерево в пралісі, де ще багато століть може вистав­ляти своє гниле гілля. Ми спостерігаємо це на прикладах Єгипту, Китаю, Індії і мусульманського світу. Так, антична цивілізація часів імперії неосяжно розросталася з удаваною молодою силою і дос­татком, віднімаючи повітря й світло в молодої арабської культури Сходу.

Я сподіваюся довести, що всі без винятку великі утворення: фор­ми релігії, мистецтва, політики, суспільства, господарства, наук у всіх культурах одночасно виникають, завершуються і згасають, що внут­рішня структура однієї цілком відповідає всім іншим; що немає жодного явища, що має в історичній картині глибоке значення в од­ній з них, до якого б не знайшлося паралелей у всіх інших, притому в строго показовій формі і на цілком визначеному місці. Але, щоб осягнути цю морфологічну ідентичність двох феноменів, потрібні зовсім інше проникнення і незалежність від видимостей переднього плану, ніж ті, які були досі звичними для істориків, які ніколи не могли б собі уявити, що протестантизм має свою паралель у діоні- сівському русі, а англійський пуританізм на Заході відповідає ісламу в арабському світі.

З викладеного нами змісту культури, як деякого первісного фе­номена, і долі, як органічної логіки буття, випливає, що кожна куль­тура неминуче повинна мати свою власну ідею долі, навіть більше того, цей висновок закладений уже у відчутті, що всяка велика куль­тура є не чим іншим, як здійсненням й образом однієї визначеної душі. Ми називаємо це приреченням, випадком, долею. Причому жоден не може переживати почуття іншого, чиє життя є вираженням власної ідеї, а слова виявляються неспроможними точніше передати зміст — у всьому цьому саме і виражається той єдиний склад душі, щодо якого кожен для себе має повну достовірність.

Шпенглер О. Занепад Європи.

 

58