Філософія Хрестоматія (частина 2)
Паскаль Б. - Проблема людини у філософії
а
Всесвіт — це сфера, що не має меж, центр її всюди, периферія ж — ніде. І найвеличніший з тих, що можемо охопити, проявів всемогутності Божої полягає в тому, що перед цією думкою в розгубленості зупиняється наша уява.
А потім нехай людина знову помислить про себе і порівняє своє існування з усім сущим; нехай відчує, яка вона загублена в цьому глухому куті Всесвіту, і, виглядаючи з комори, відведеної для неї під житло, — я маю на увазі видимий світ — нехай зрозуміє, чого варта наша Земля з усіма її державами та містами. І, нарешті, чого варта вона сама. Людина в безкінечності — що це значить?
А щоб їй уявилось не менше диво, нехай вона вдивиться в одну з найдрібніших серед відомих людині істот. Нехай вдивиться в малесеньке тільце кліща і в ще меншенькі частини цього тільця, нехай уявить собі його ніжки з усіма суглобами, з усіма судинами, кров, що тече по них, соки, що їх наповнюють, краплі цих соків, бульбашки газу в цих краплях; нехай і далі розкладає ці найдрібніші частки, допоки не вичерпається її уява, і тоді розглянемо ту межу, на якій вона запнулась. Можливо, вона вирішить, що меншої величини в природі й не існує, а я хочу, щоб вона зазирнула в ще одну безодню. Хочу намалювати їй не лише видимий Всесвіт, але й безкінечність мислимої природи у стислих межах атома. Нехай людина уявить собі всі незліченні Всесвіти в цьому атомі, а у кожного — своє небесне склепіння, і свої планети, і своя Земля, і ті ж співвідношення, що і в видимому світі, і на цій Землі — свої тварини, і, нарешті, свої кліщі, яких знову-таки можна ділити, не відаючи відпочинку і терміну, поки не запаморочиться в голові від другого чуда, настільки ж вражаючого в своїй малості, як перше — у своїй величезності. Бо як не бути приголомшеним тим, що наше тіло, таке непримітне у Всесвіті, і водночас, всупереч цій своїй непримітності на лоні сущого, є колосом, цілим світом, вірніше, все суще порівняно з небуттям, якого не осягнути ніякій уяві!
Хто вдумається в це, той здригнеться; уявивши собі, що матеріальна оболонка, в яку його вклала природа, утримується на межі двох безодень — безодні безконечності та безодні небуття, він наповниться трепетом перед таким дивом; і здається мені, що допитливість його зміниться подивом, і безмовному спогляданню він віддасть перевагу над самовпевненим дослідженням.
Бо що таке людина у Всесвіті? Небуття порівняно з безконечністю, все суще порівняно з небуттям, серединне між усім і нічим. Вона не в змозі навіть наблизитись до розуміння цих крайнощів — кінця всесвіту і його початку, неприступних, прихованих від людського ока непроникною таємницею, і так само не може осягнути небуття, з якого виникла, і безкінечність, в якій розчиняється.
Вона вловлює лише видимість явищ, адже не здатна пізнати ні їх початок, ні кінець. Все виникає з небуття і несеться в безкінечність. Хто осягне поглядом настільки неозорий шлях? Це диво підвладне тільки її творцю. І більше нікому.
Паскаль Б. Думки.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74