Главная->Філософія->Содержание->Фрайд З. - Свідомість: її походження та сутність

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Фрайд З. - Свідомість: її походження та сутність

Психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, але повинен розглядати свідомість як якість психічного, котра може приєднатись або не приєднуватись до інших його якостей...

Бути свідомим — це перш за все суто описовий термін, який спирається на безпосереднє і надійне сприйняття. Досвід показує нам далі, що психічний елемент, наприклад уявлення, не буває довго споглядальним. Навпаки, для нього характерним є те, що стан свідомості швидко проходить; уявлення, в даний момент свідоме, наступної миті перестає бути таким, однак може знову стати свідомим при відомих, легко досяжних умовах. Яким воно було в певний проміжок часу — ми не знаємо; можна сказати, що воно було латентним, маючи на увазі те, що воно в будь-який момент здатне було стати свідомим. Якщо ми скажемо, що воно було несвідомим, ми також дамо правильний опис. У такому випадку це несвідоме співпадає з латентним або потенційним свідомим.

Ми бачимо, що існує два види несвідомого: латентне, але здатне стати свідомим, і виштовхнуте, яке саме по собі і в подальшому не може стати свідомим.

. Латентне несвідоме, що є несвідомим лише в описовому сенсі, а не в динамічному, зветься нами підсвідомим; термін несвідоме ми використовуємо тільки до виштовхнутого динамічного несвідомого»; таким чином, ми маємо три терміни: «свідоме», «підсвідоме», «несвідоме», сенс яких не тільки суто описовий. Підсвідоме уявляється нами таким, що стоїть ближче до свідомого, ніж несвідоме, а оскільки несвідоме ми називаємо психічним, ми тим більше назвемо так і латентне підсвідоме.

.Ми створили собі уявлення про взаємопов’язаність душевних процесів в одній особистості і визначаємо її як Я цієї особистості. Це Я пов’язане з свідомістю, воно панує над спонукою (мотивом) до дії, до розрядки збудження у зовнішній світ. Це та душевна інстанція, яка контролює всі приватні процеси, яка вночі відходить до сну і все ж керує цензурою снобачення. З цього Я виходить також виштовхування, завдяки якому відомі душевні мотиви виключаються не тільки з свідомості, але й з інших галузей впливу і дій.

Свідомість являє собою поверхневий шар душевного апарату, тобто ми зробили його функцією певної системи, яка просторово ближча до зовнішнього світу.

Відмінність між несвідомим і підсвідомим уявленнями полягає в тому, що перше здійснюється за допомогою матеріалу, що лишається невідомим (непізнаним), в той час як друге пов’язується з уявленням слів...

Я пропоную назвати сутність, що виходить з системи сприймання ^ і перебуває перед підсвідомим, іменем Я, а всі інші галузі психічного, в які ця сутність проникає і які є несвідомими, визначити словом Воно.

Відповідно до вищенаведеної теорії індивідуум постає перед нами як непізнане і несвідоме Воно, на поверхні якого покоїться Я, що виникло з системи ^ як ядра. При бажанні дати графічне зображення можна прибавити, що Я цілком охвачує Воно, а покриває його лише стільки, скільки система ^ створює його поверхню, тобто розміщене відносно нього як зародковий диск розміщений у яйці. Я й Воно не поділені різкою межею, і з останнім Я зливається внизу.

... Неважко переконатись, що Я є лише змінене під прямим впливом зовнішнього світу і при посередництві ^-Втс (свідомості) Воно свого роду продовження диференціації поверхневого шару. Я намагається сприяти впливу зовнішнього світу на Воно і здійсненню тенденцій цього світу, воно намагається замінити принцип задоволення, який безроздільно володарює у Воно, принципом реальності. Сприйняття має для Я таке ж значення, як потяг для Воно. Я уособлює те, що можна назвати розумом і розсудливістю, на противагу Воно, що утримує пристрасті...

Велике функціональне значення Я виражається в тому, що в нормальних умовах йому надана влада над спонуканням до руху. По відношенню до Воно Я наче вершник, який повинен впоратися з силою коня, що перевершує його по силі, з тією тільки різницею, що вершник намагається здійснити це лише власними силами, Я ж силами запозиченими. Як вершнику, якщо він не хоче розлучатися з конем, часто лишається тільки вести його туди, куди йому хочеться, так і Я перетворює волю Воно в дію, наче це було його власною волею...

.У результаті сексуальної фази, що характеризується пануванням Едипового комплексу, в Я відкладається залишок, що складається з утворення обох названих, якимось чином узгоджених один з одним ідентифікацій. Цей вимір Я зберігає особливий стан: воно протистоїть іншому змістові Я як Я-ідеал або Над-Я.

Над-Я не є простим осадком від перших виборів об’єкта, що здійснює Воно, йому притаманне також значення енергійного реактивного утворення по відношенню до них. Його відношення до Я не вичерпується вимогами «ти повинен бути таким самим (як батько)», воно виражає також заборону: «Таким (як батько) ти не смієш бути, тобто не смієш робити все те, що робить батько; деякі вчинки лишаються його виключним правом».

.відокремлення над-Я від Я не випадкове, воно відображає важливі риси як індивідуального, так і родового розвитку і навіть більше: повідомляючи батьківському впливу тривале вираження, воно увіковічує існування чинників, яким зобов’язане своїм існуванням.

.Я-ідеал є, таким чином, нащадком Едипового комплексу і, відповідно, вираженням найпотужних рухів Воно і найважливіших доль його лібідо. Виставивши цей ідеал, Я зуміло оволодіти Едиповим комплексом і водночас підкоритись Воно. В той час, коли Я є переважно представником зовнішнього світу, реальності, Над-Я виступає назустріч йому як представник внутрішнього світу, або Воно. І ми тепер підготовлені до того, що конфлікти між Я і Я-ідеалом зрештою відображатимуть протиріччя реального і психічного, зовнішнього і внутрішнього світів.

. Легко показати, що Я-ідеал відповідає всім вимогам, що пред’явлені вищому початку в людині. Як замінник пристрасного потягу до батька воно має в собі зерно, з якого виросли всі релігії. Судження про власну недостатність при порівнянні Я з своїм ідеалом викликає те смиренне релігійне відчуття, на яке спирається палко віруюча людина. В подальшому роль батька переходить до вчителів і до авторитетів; їх заповіді і заборони зберігають свою силу в Я-ідеалі, здійснюючи в якості совісті моральну цензуру. Неузгодженість між вимогами совісті і діями Я відчувається як почуття вини. Соціальні почуття покояться на ідентифікації з іншими людьми на основі однакового Я-ідеалу.

Фрейд З. Я і Воно / Психологія несвідомого.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74

Категорії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Схожі підручники