Главная->Філософія->Содержание->Рассел Б. - Пізнання та освоєння людиною світу

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Рассел Б. - Пізнання та освоєння людиною світу

... Я дійшов тепер до визначення «пізнання». Як і у випадку з «вірою» та «істиною», тут є певна неминуча невизначеність у самому визначенні. Нерозуміння цього призвело, на мою думку, до істотних помилок у теорії пізнання. Проте варто бути наскільки можливо точним щодо неминучого недоліку точності у визначенні, яке ми шукаємо.

Очевидно, що знання є класом, підлеглим істинній вірі: будь- який приклад знання є прикладом істинної віри, але не навпаки. Дуже легко навести приклади істинної віри, яка не є знанням. Бувають випадки, коли людина дивиться на годинник, який стоїть, хоча й думає, що він іде, та дивиться на нього саме в той момент, коли він показує правильний час, ця людина набуває істинної віри стосовно часу дня, але не можна сказати, що вона набуває знання...

Яку ознаку, окрім істинності, повинна мати віра для того, щоб вважатися знанням? Проста людина сказала б, що має бути надійне свідчення, здатне підтвердити віру. Із звичайного погляду це правильно для більшості випадків, в яких на практиці виникає сумнів, але як вичерпна відповідь на питання це пояснення не підходить. «Свідчення» випливає, з одного боку, із фактичних даних, які приймаються за безсумнівні, і, з іншого боку, з певних принципів, за допомогою яких з фактичних даних робляться висновки. Очевидно, що цей процес незадовільний, якщо ми знаємо фактичні дані та принципи висновку лише на основі свідчення, тому що в цьому разі ми потрапляємо в хибне коло або в нескінченний регрес. Ми маємо тому звернути нашу увагу на фактичні дані та принципи висновку. Ми можемо сказати, що знання складається, по-перше, із певних фактичних даних та певних принципів висновку, причому ані те, ані інше не потребує постійного свідчення, і, по-друге, із всього того, що може стверджуватись за допомогою застосування принципів висновку до фактичних даних. За традицією вважається, що фактичні дані постачаються сприйняттям і пам’яттю, а принципи висновку є принципами дедуктивної та індуктивної логіки.

У цій традиційній доктрині багато незадовільного, але, я зрештою, зовсім не певний, що ми можемо тут дати дещо краще. По- перше, ця доктрина не дає змістовного визначення «пізнання» чи, в будь-якому випадку, дає не суто змістовне визначення; не зрозуміло, що є спільного між фактами сприйняття та принципами висновку. По-друге, дуже важко сказати, що є фактами сприйняття. По- третє, дедукція виявилась значно менш потужною, ніж це вважалось раніше; вона не дає нового знання, окрім нових форм слів для встановлення істин, у певному сенсі вже відомих. По-четверте, методи висновку, які можна назвати в широкому сенсі слова «індуктивними», ніколи не були задовільно сформульовані, а якщо навіть і були цілком правильно сформульовані, то надають своїм висновкам лише вірогідність; більше того, в будь-якій найбільш можливо точній формі вони не мають достатньої самоочевидності й мають, якщо взагалі мають, братися лише на віру, та й то тільки тому, що здаються неминучими для отримання висновків, які ми всі сприймаємо.

Є, загалом кажучи, три способи, які були запропоновані для того, щоб упоратись із труднощами у визначенні «пізнання». Перший, найстаріший, полягає в підкресленні поняття «самоочевидність». Другий полягає в усуненні розрізнення між посилками та висновками і в утвердженні, що пізнання полягає в когерентності всякого предмета віри. Третій і найрадикальніший, полягає у повному вигнанні поняття «пізнання» та в заміні його «вірою, що обіцяє успіх», де «успіх» може, ймовірно, трактуватися біологічно.

Ми, скоріш за все, дійшли висновку, що питання пізнання є питанням ступеня очевидності. Вища ступінь очевидності полягає у фактах сприйняття та в неспростуванні дуже простих доводів. Найближчий до них ступінь очевидності мають живі спогади. Коли які-небудь випадки віри існують кожний окремо в будь-якому ступені правдоподібності, вони стають більш правдоподібними, якщо пов’ я- зуються в логічне ціле. Загальні принципи висновку, як дедуктивного, так і індуктивного, зазвичай менш очевидні, ніж багато їх прикладів, та психологічно ці принципи випливають із передбачення їх прикладів. Ближче до кінця цього дослідження я повернуся до визначення «пізнання» й намагатимусь надати більшу точність та розробленість наведеним вище визначенням. Разом із тим не будемо забувати, що питання: «Що ми маємо на увазі під визначенням «пізнання»? — не є питанням, на яке можна дати більш визначену та недвозначну відповідь, ніж на питання: «Що ми маємо на увазі під поняттям «лисий»?

Рассел Б. Людське пізнання: його обсяг та межі.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74

Категорії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Схожі підручники