Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 7.1 Контексти міжособистісної взаємодії - ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК (онлайн) - Studbook
ГоловнаЗворотній зв'язок

Категорії

загрузка...
Главная->Психологія->Содержание->7.1 Контексти міжособистісної взаємодії

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК (онлайн)

7.1 Контексти міжособистісної взаємодії

Поняття «міжособистісне спілкування», «міжособистісна комунікація» і «міжособистісна взаємодія» близькі за змістом, однак вказують на різноманітні аспекти спілкування. Семантика слів словосполучення «міжособистісна взаємодія» привертає увагу, по-перше, до дій індивідів по відношенню один до одного, — на перший план висуваються діючі особи, по-друге, до того, як люди співвідносять свої цілі і організують їх досягнення, тобто як досягається взаємність між учасниками спілкування.

Міжособистісна взаємодія - інструментально-технологічна сторона спілкування; взаємні дії учасників спілкування, спрямовані на співвіднесення мети кожної зі сторін і організацію їх досягнення в процесі спілкування.

Очевидно, що для того, щоб обрати оптимальну манеру поведінки і форму звернення до іншої людини, необхідно зорієнтуватись в ситуації, зрозуміти контекст, в якому відбувається взаємодія. Визначення ситуації спілкування є найважливішим моментом міжособистісної взаємодії.

Для розуміння змісту взаємодії потрібне знання контексту того, що відбувається. Розглянути поведінку людини в певному контексті означає помістити її в такі рамки, в яких вона набуває більш-менш однозначного сенсу. Відсутність таких рамок збиває людину, не дозволяє їй зорієнтуватись в ситуації. Між людьми нерідко виникають діалоги наступного роду:

«Як вам таке могло спасти на думку?! — А що ви маєте на увазі?»

Подібні приклади ілюструють пошук однім зі співрозмовників контексту, який дозволив би йому обрати лінію поведінки.

Звернення до контексту виконує принаймні дві задачі в міжособистісній взаємодії. Для спостерігача — ця умова пояснення того, що відбувається між людьми, чому саме так, а не інакше спілкуються індивіди; для діючої особи — це можливість формування власного ставлення до того, що відбувається, вибору засобів поведінки, адекватних певній ситуації.

На думку фахівців в галузі людського спілкування, можливість цілком різним людям зрозуміти один одного, знайти спільну мову, домовитися, погодити свою мету і дії виникає тільки в тому випадку, якщо люди володіють значним обсягом інформації, схожої як за походженням і змістом, так і за структурою. До інформації такого роду слід віднести уміння виділяти стандартні, або типові соціальні ситуації — такі як ділові переговори, святкування дня народження, побачення, весілля, розмови в чергах, відпочинок в колі сім'ї. Таке знання використовується в якості контекстуальних рамок, застосування яких учасниками взаємодії стає передумовою взаєморозуміння між ними.

В теорії міжособистісного спілкування відомо декілька класифікацій стандартних соціальних ситуацій. В залежності від міри особистісного залучення до взаємодії умовно виділяють три рівня спілкування, про які вже згадувалось: соціально-рольовий (або короткочасне соціально-ситуаційне спілкування), діловий і інтимно-особистий.

На соціально-рольовому рівні контакти обмежуються ситуативною необхідністю; на вулиці, в транспорті, в крамниці, на прийомі в офіційній установі. Основний принцип взаємовідносин на цьому рівні — знання і реалізація норм і вимог соціального середовища учасниками взаємодії. На діловому рівні людей об'єднують інтереси справи і спільна діяльність, спрямована на досягнення загальної мети. Основний принцип ділових взаємовідносин — раціональність, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва. Інтимно-особистий рівень характеризується особливою психологічною близькістю, співпереживанням, проникненням в внутрішній світ інших людей, передусім близьких. Основний принцип такого спілкування—емпатія.

Ще одна класифікація видів міжособистісної взаємодії належить відомому американському психологу Еріку Берну. В її основі лежить те, що Берн назвав потребою в структуруванні часу. На його думку, люди постійно стурбовані тим, як структурувати свій час. Одна з функцій соціального життя полягає в тому, щоб допомагати один одному в цьому питанні (Берн, 1988). Виділені Берном засоби структурування часу являють собою засоби організації міжособистісної взаємодії. Він пропонує розглядати шість форм соціальної поведінки — чотири основні і два межових випадки:

1)  замкнутість (перший межовий випадок), коли явна комунікація між людьми відсутня. Людина фізично присутня, але психологічно — поза контактом, вона неначе огорнута власними думками. Це буває в різноманітних ситуаціях, наприклад, в купе залізничного потягу, в лікарняній палаті, навіть під час вечоринки. Така поведінка може бути сприйнята з розумінням і не викличе проблем, якщо тільки вона не перетворюється в звичку.

2)  ритуали - звичні, повторювані дії, що не несуть змістового навантаження. Вони можуть носити неформальний характер (привітання, прощання, вдячності) або бути офіційними (дипломатичний етикет). Мета цього типу спілкування — можливість провести час спільно, але не зближуючись.

3)  проведення часу — напівритуальні розмови про проблеми і події, відомі всім. Вони не так стилізовані і не так передбачувані, як ритуали, але їм властива деяка повторюваність. Прикладами можуть слугувати вечоринка, де учасники недостатньо добре знайомі один з одним, або розмови під час очікування якого-небудь офіційного зібрання. Проведення часу завжди соціально запрограмовано: говорити в цей час можна лише в певному стилі і тільки на дозволені теми (наприклад, світська розмова або жіноча розмова). Основна мета цього типу спілкування — структурування часу не тільки заради підтримання приятельських відносин, але й пошуку нових корисних знайомств і зв'язків.

4)  спільна діяльність — взаємодія між людьми на роботі, метою якої передусім є ефективне виконання поставленої задачі.

5)       ігри — найбільш складний тип спілкування. В іграх кожна сторона неусвідомлено намагається досягнути переваги над іншою і отримати винагороду. Основна особливість игор — прихована мотивація їх учасників. На думку Е. Берна, важливі соціальні контакти найчастіше протікають як ігри, а самі ігри складають надто значну частину людського спілкування. Пояснення цьому Берн бачить в тому, що повсякденне життя надає мало можливостей для людської близькості, щирість не заохочується в суспільстві. Крім того, багато форм близькості для більшості людей психологічно неприйнятні, вимагають обачності. Щоб позбавити себе від нудьги одноманітного проведення часу, водночас не наражаючись на небезпеку, яка супроводжує близькість, більшість людей в якості компромісного рішення звертається до ігор. Найчастіше люди обирають друзів, партнерів, близьких людей з числа тих, хто грає в ті ж самі ігри, що й вони. В певному соціальному колі кожний його представник демонструє таку манеру поведінки, яка може видатись цілком неприйнятною членам іншого соціального угрупування. І навпаки, будь-якого члена якогось соціального оточення, що починає грати в нові ігри, буде скоріше за все вигнано з звичного суспільства. Ігри цілком необхідні деяким людям для підтримання душевного здоров’я. У таких людей психічна рівновага настільки нестійка, а життєві позиції настільки хиткі, що варто позбавити їх можливості грати, як вони впадуть у відчай. Подібні ситуації можна часто спостерігати в подружніх парах, коли поліпшення психічного стану одного з подружжя тягне за собою швидке погіршення стану іншого, для якого ігри були найважливішим засобом підтримання власної психічної рівноваги.

6)     близькість - другий межовий випадок, який визначається як вільне від ігор спілкування, що припускає теплі зацікавлені відносини між людьми, в яких виключений пошук вигоди. Людська близькість, що є найдосконалою формою людських взаємовідносин, приносить ні з чим не зрівняне задоволення, що навіть люди з нестійкою рівновагою можуть цілком безпечно і навіть з радістю відмовитись від ігор, якщо їм пощастило знайти партнера для таких взаємовідносин.

Проведення часу і ігри — це сурогат істинної близькості. Їх можна розглядати скоріше як угоди між людьми, ніж як їх союзи. Справжня близькість починається тоді, коли соціальні схеми, приховані мотиви і обмеження відходять на задній план. Тільки вона може повністю задовольнити сенсорний голод і потребу у визнанні.

Порівнюючи наведені класифікації, легко помітити принципову схожість в описі мети і структури різноманітних видів міжособистісної взаємодії.

Характеристики конкретної ситуації, в якій протікає спілкування людей, накладають значні обмеження на їх поведінку, почуття і навіть бажання. Разом з тим зниження міри їх свободи є умовою встановлення і підтримання міжособистісного контакту та робить можливим в перспективі міжособистісне спілкування.

 

67