ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК (онлайн)
4.1 Сутність і місце невербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні
Мовлення — основний, притаманний тільки людині засіб комунікації. Разом з тим ми передаємо інформацію один одному, використовуючи не тільки слова, але і безліч інших засобів, серед яких — жести, міміка, пози, одяг, зачіски, навіть оточуючі предмети (наприклад, обстановка в кімнаті). Те, які прикраси ми носимо, яким сортам чаю або кави віддаємо перевагу, як проводимо вільний час, — все це також являє собою певний вид повідомлень, що отримав назву «невербальні повідомлення».
Невербальні повідомлення можуть бути закодовані шляхом:
1) виразних рухів тіла — так звана експресивна поведінка особистості (міміка, жести, пози, тощо);
2) звукового оформлення промови (висота, гучність, швидкість, ритмічність
тощо);
3) організації мікросередовища, яке оточує людину (тобто того простору, що індивід може контролювати або змінювати: від обстановки квартири до відстані, якій він надає перевагу при розмові зі співрозмовником);
4) використання матеріальних предметів, що мають символічне значення (наприклад, букет до дня народження; опущена штора на вікні як умовний знак, що заходити небезпечно).
Невербальна комунікація являє собою обмін невербальними повідомленнями між людьми, а також їх інтерпретацію.
За звичай, рухи людського тіла, звуки людського голосу або оточуючі людину предмети будуть сприйняті як певні послання тільки в тому випадку, якщо за кожним з них закріплено відповідне значення, зрозуміле оточуючим. Наприклад, в нашій культурі той, хто одягнений в усе чорне, буде сприйматися як той, що дотримується трауру; похитування головою з сторони в сторону означає незгоду. Відповідно, невербальні послання де в чому аналогічні усному або письмовому мовленню. Інколи невербальну поведінку називають мовленнєвоподібною активністю. Використання в літературі звороту “мова тіла” відображає цю важливу схожість вербальної і невербальної комунікації. Подібно до слова, жест або поза також мають закріплені за ними в даній культурі (ситуації, групі) певне значення. Щоправда, на відміну від слова, багатьом невербальним знакам значно легше надати альтернативне тлумачення.
Відомий британський соціальний психолог Р. Харре наводить приклад витонченої двозначності такого невербального сигналу, як покашлювання. Якщо під час розмови один з співрозмовників починає покашлювати, інший сприймає
це як попередження, що означає «помовчи, хтось іде». Людина, яка наближається, може оцінити ці звуки як звичайний кашель (тобто не вартий уваги автоматизм) (Харре, 1992). Завдяки подвійності значення багатьох невербальних сигналів їм нерідко віддають перевагу, використовуючи замість вербального еквіваленту.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130