ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК (онлайн)
2.5 Особливості вербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні
Основна форма вербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні — бесіда, розмова. Будучи засобом організації спілкування невеликої кількості людей, що знаходяться поруч і добре знайомих, таке мовлення володіє декількома визначальними особливостями. Це — так зване фатичне мовлення, основна мета якого — говорити, щоб висловитись і отримати підтримку та розуміння. За звичай це обмін репліками, зміст яких асоціативно зв'язаний один з одним. Підтримання розмови може слугувати самоціллю.
Правила, якими користуються співрозмовники, визначаються ними переважно інтуїтивно. Це обмін думками і почуттями, нелогічний, але досить щирий. Партнери не прагнуть дійти єдиної точки зору, вирішити певну проблему, тому не особливо співвідносять і контролюють сказане, не дуже намагаються добирати «доречні» слова і фрази, порівняно мало перебивають один одного. Промовець зазвичай віддає перевагу конструюванню нового слова, ніж пошуку в пам'яті потрібного. Словотворчість і мовний автоматизм полегшують процес побудови мовлення і активно використовуються.
Повсякденне мовлення може прийняти форму розмови «по колу». «Г оворити по колу» означає говорити без доказів, особливо якщо тема викликає у когось з співрозмовників сильні емоції або він упевнений, що його погляди приймаються всіма учасниками розмови. В цьому випадку людина просто наполягає на своєму, за принципом «це так, тому що це так».
Черговість партнерів в процесі бесіди не зводиться до послідовного обміну репліками. Бесіда може будуватися як тиради одного з співрозмовників і періодичні схвальні вигуки іншого або як порушена черговість тверджень і відповідей. При цьому порушена послідовність відповідей, перехід з однієї теми на іншу не викликають у співрозмовників непорозумінь саме тому, що контексти розмови очевидні кожному учаснику.
Таким чином, найважливішими характеристиками повсякденного розмовного мовлення можна вважати наступні:
1) Персональність адресації, тобто індивідуальне звернення співрозмовників один до одного, врахування взаємних інтересів і можливостей розуміння теми повідомлення; більш пильна увага до організації зворотного зв'язку з партнерами: адресат розмовного мовлення завжди присутній особисто, володіє тим же ступенем реальності, що і той, що говорить, активно впливає на характер мовленнєвого спілкування; позиція партнера безупинно рефлексується, переосмислюється, на неї реагують, її передбачають і оцінюють. Промовець чекає активного відповідного розуміння, будь то співчуття, заперечення або згода.
2) Спонтанність і невимушеність; умови безпосереднього спілкування не дозволяють заздалегідь спланувати розмову, співрозмовники вимушені думати і говорити водночас. Норми спонтанної природної промови припускають, що співрозмовники втручаються в промову один одного, уточнюючи або міняючи її тему; той, хто говорить може перебивати самого себе, щось згадуючи, повертаючись до вже сказаного. Висловлювання часто містять обмовки, повторення, виправлення і інші мовленнєві огріхи.
3) Ситуативність; безпосередній контакт співрозмовників, той факт, що предмет обговорення найчастіше відомий співрозмовникам, дозволяє використати міміку і жести як засіб компенсації неточності висловів, неминучої в неформальному спілкуванні. В той же час ситуативність передбачає врахування минулих ситуацій спілкування з даною людиною (якщо вони мали місце), її соціального статусу як умови, яку необхідно враховувати, щоб бути зрозумілим. З цієї причини будь-яке висловлювання, цілком нейтральне питання можуть бути наповнені гамою найрізноманітних почуттів, починаючи від простої цікавості і закінчуючи невисловленими докорами, прихованою образою.
Наприклад, в розмові між подругами на питання однієї з них: «Ну як, підійшли тобі мої записи?» інша може відповісти: «Так, все нормально» і одразу, засоромившись, додати: «Вибач, будь-ласка, я зовсім забула тобі подякувати».
Численні різноманітні випущення, посилання, умовні позначки, до яких вдаються люди під час розмови, включаючи певні значущі жести, — звичні риси нашого спілкування. Однак для співрозмовників, як правило, це не є серйозною перешкодою у взаєморозумінні. Людське спілкування, бесіда будуються за принципом максимальної економії і концентрації мовного потоку. Як тільки учасники взаємодії визначають для себе ситуацію, зміст бесіди, їх репліки стають всі більш і більш стислими. Сама ситуація, міміка, фізичні переміщення в просторі
— все це взаємозамінює і взаємодоповнює засоби спілкування, що різняться лише своїм зовнішнім виглядом.
4) Емоційність; ситуативність, спонтанність і невимушеність мовлення в безпосередньому спілкуванні посилюють його емоційне забарвлення, висувають на перший план емоційно-індивідуальне сприймання як теми розмови, так і співрозмовника. В цілому, для розуміння сенсу розмови більш важливі не точна зміна тверджень і відповідей, не їх граматична і синтаксична витриманість і навіть не те, що говориться, а те, як промовляється. Прагнення бути зрозумілим провокує співрозмовників до частого висловлення особистих оцінок, думок. При цьому емоційна безпосередність не тільки не ускладнює, але, навпаки, полегшує розуміння того, що відбувається в цілому і стану співрозмовника зокрема.
Перераховані особливості задають найважливіші функції промови в міжособистісному спілкуванні. До їх числа відносяться емотивна і конативна. Емотивна функція пов'язана з суб'єктивним світом адресанта, з висловленням його переживань, ставлень, оцінок; в ній знаходить свій вираз його самооцінка, його потреба бути почутим, зрозумілим. Конативна функція пов'язана з установкою на адресата (що слухає), з прагненням на нього вплинути, сформувати певний характер взаємовідносин; в ній знаходять відбиток потреба людини досягати поставлених цілей, справляти вплив на інших людей; виявляється ця функція в структурній організації розмови, цільовому спрямуванні мовлення.
Таким чином, розмовному мовленню властиві: постійна зміна позицій, особиста зацікавленість і активність співрозмовників, використання неповних речень, коротких фраз, великого числа займенників, побутової лексики, відсутність дієприкметників і дієприкметників. В процесі свого розгортання розмова часто набуває все більшої емоційності, що змушує співрозмовників уточнювати власне ставлення до предмету розмови, перевіряти стійкість власної позиції і позицій інших. Мовлення виявляється чинником особистого самовизначення учасників розмовної комунікації.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130