ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК (онлайн)
2.3 Особливості мовлення в соціально-орієнтованому спілкуванні
Особливості ситуації спілкування безпосередньо впливають на зміст і оформлення мовлення. Один і той же зміст в різних умовах, з різноманітними партнерами викладається по-іншому. При цьому має значення кількість учасників мовного спілкування (проголошується промова перед аудиторією або розмовляють двоє-троє осіб) і орієнтація спілкування — на особистість конкретної людини (так зване особистісно-орієнтоване спілкування), на соціальні ролі співрозмовників (професійні, посадові, групові) або на аудиторію в цілому.
Соціально-орієнтоване спілкування — це спілкування людей як представників тих або інших груп (національних, вікових, професійних, статусних, тощо).
Відповідно, визначальним чинником мовної поведінки співрозмовників стає їх групова приналежність або рольова позиція (наприклад, керівник — підлеглий, консультант — клієнт, викладач — студент, тощо).
В соціально-орієнтованій взаємодії чітко виражений обслуговуючий характер мовлення — воно спрямоване на організацію спільної діяльності людей. Ця особливість передбачає більш точну (в порівнянні з міжособистісною взаємодією) регламентацію мовної поведінки. І хоча норми мовної поведінки відносяться до сфери мовчазних угод між членами суспільства, саме в сфері соціально-орієнтованого спілкування їх дотримання супроводжується більш ретельним контролем.
Стосовно використання мови сформульовано ряд конкретних правил, виконання яких дозволяє людям здійснювати спільні дії. Вхідними умовами є:
> наявність у учасників взаємодії хоча б короткочасної найближчої спільної мети. Навіть якщо їх кінцеві цілі відрізняються або суперечать одна одній, на період взаємодії завжди повинна бути певна спільна мета;
> очікування, що взаємодія буде тривати до тих пір, доки обидва учасника не вирішать її припинити (співрозмовники не відходять один від одного не говорячи ані слова, і не починають ні з того ні з цього займатися чимось іншим).
Описані умови отримали назву «принцип кооперації» (Грайс, 1985).
Принцип кооперації — вимога до співрозмовників діяти таким чином, який відповідав би прийнятій меті і спрямуванню розмови.
Основні правила мовної комунікації, зумовлені цим принципом:
1. Висловлювання повинно містити рівно стільки інформації, скільки вимагається для виконання поточної мети спілкування; зайва інформація інколи вводить в оману, викликаючи питання і розміркування, що не стосуються справи, слухач може припустити наявність особливої мети, особливого сенсу в наданні цієї зайвої інформації.
2. Висловлювання повинно, по можливості, бути правдивим: намагайтеся не говорити того, що вважаєте неправдивим або того, для чого немає достатніх підстав.
3. Висловлювання повинно бути релевантним, тобто відповідати предмету розмови: намагайтеся не відхилятися від теми.
4. Висловлювання повинно бути ясним: уникайте незрозумілих висловів, неоднозначності, зайвої багатомовності.
В реальності мовленню часто властиві порушення і недотримання тих або інших правил комунікації: люди бувають багатослівні, не завжди говорять те, що думають, їх промова буває уривчастою, нечіткою. Однак, якщо порушення не стосується базового принципу кооперації, взаємодія триває і досягається той або інший рівень взаєморозуміння. В іншому випадку відступ від правил може призвести до порушення комунікації і деградації мовлення.
Поряд з принципом кооперації важливе значення для регулювання соціальної взаємодії має принцип чемності (ввічливості). Такі ключові елементи принципу чемності, як тактовність, великодушність, схвалення, скромність, згода, доброзичливість, висловлені (або не висловлені) безпосередньо в мовленні, визначають характер соціальних взаємовідносин.
Мета, що чітко усвідомлюється відправником повідомлення, вимагає продуманої форми повідомлення і прогнозованої реакції аудиторії. Відмінна особливість мовної комунікації в соціально-орієнтованому спілкуванні — достатньо чіткі очікування з боку одержувачів повідомлення. При чому ці очікування зумовлені більш-менш стійкими рольовими стереотипами, що існують в уявленні адресатів, а саме: як повинен говорити представник тієї або іншої соціальної групи, яка промова викликає або не викликає довіру, володіє або не володіє промовець темою. Чим більш офіційною є мовна ситуація, тим більш формалізовані очікування слухачів.
Природнім наслідком описаних особливостей стає своєрідна знеособленість промови, коли учасники мовного спілкування говорять немов би не від себе, не від свого імені, а «від імені групи», тобто так, як прийнято говорити в групі, представниками якої в даній ситуації вони себе відчувають.
Особливого значення набувають мовні стратегії і тактики, які застосовуються співрозмовниками.
Стратегія мовного спілкування - це процес побудови комунікації, спрямований на досягнення довготривалих результатів. Стратегія включає в себе планування мовної взаємодії в залежності від конкретних умов спілкування і особистостей комунікаторів, а також реалізацію цього плану, тобто лінію бесіди.
Метою стратегії може бути завоювання авторитету, вплив на світогляд партнера, заклик до вчинку, співробітництва або утримання від від певних дій.
Тактика мовного спілкування - це сукупність прийомів ведення бесіди, лінії поведінки на певному етапі в рамках окремої розмови. Вона включає конкретні прийоми привернення уваги, встановлення і підтримки контакту з партнером, впливу на його переконання, приведення в певний емоційний стан.
Тактика може змінюватись в залежності від умов спілкування, отриманих відомостей, почуттів і емоцій його учасників. Одна і та ж людина за різних обставин може прагнути реалізувати різноманітні цілі або стратегічні лінії. Зміна тактик в розмові — мисленнєва операція, що нерідко чиниться інтуїтивно. Збираючи і осмислюючи тактичні прийоми, можна навчитися застосовувати їх свідомо і майстерно.
Щоб керувати течією бесіди, необхідно заздалегідь продумувати загальну картину і можливі варіанти розвитку розмови, навчитися розпізнавати ключові моменти, в яких можлива зміна теми, виокремлювати прийоми мовного впливу, що застосовуються співрозмовником, оцінювати його стратегію і тактику, виробляти шляхи гнучкого реагування-підігрування або чинення протидії.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130