Лекції з курсу “Політологія”
Тема 3. Становлення і розвиток політичної думки в Україні
Величезне значення для розвою української політичної думки мав документ, розроблений групою козацької старшин на чолі з П. Орликом, відомий як "Конституція Пилипа Орлика" (1710). Хоча ця "Конституція" не мала юридичної сили, оскільки не набрала чинності в Україні, ЇЇ поява свідчила про спорідненість української політико-правової традиції з західноєвропейською. Перша конституційна пам'ятка Європи нового часу містила низку демократичних і прогресивних ідей:
• Умотивовувала національно-державну незалежність України
• Закріплювала права та свободи козаків та інших соціальних груп українського суспільства
• Передбачала обмеження влади правом
• Забезпечувала поділ державної влади
• Гарантувала спадковість українських козацьких традицій демократизму, рівності й справедливості.
Свідком занепаду української державності та інтенсивної її інкорпорації до російсько-імперських структур був С.Климовський. Він запропонував ідеал політичного ладу, що відображав настрої соціальних низів і водночас базувався на традиційних моральних цінностях та історичних надбаннях українського народу. Мислитель обгрунтував такі ідеї: рівність усіх людей від природи; необхідність обмеження влади монарха законом; високу роль правосуддя в суспільному житті;
протистояння насильству й деспотії з допомогою права та моралі.
Певною мірою підсумком розвитку української політичної думки за попередні два століття слід вважати погляди Григорія Сковороди. Його концепція нагадує витриману в ранньохристиянському дусі конструкцію І. Вишеньського і містить такі базові положення:
• Нищівну критику існуючого суспільного ладу з позицій раннього християнства, синтезованого з просвітницькою ідеологією
• Майбутню форму правління - демократичну республіку
• Способи досягнення окресленого суспільного Ідеалу -просвітницькі
• Самопізнання, самовдосконалення, вияви загальної любові, доброї волі, доброчесності тощо, поширення освіти в народі, плекання моральних традицій.
-"Правди Ярославичів" "Широкої редакції "Руської правди";
"Повість минулих літ" (1113-1116), написана монахами-літописцями
Нестором і Сильвестром, - перший загальнодержавний документ історичного змісту, споріднений із середньовічними західноєвропейськими хроніками; "Повчання" (1117), написане великим князем київським Володимиром Мономахом (1053-1132);
"Слово про Ігорів похід" (1185 чи 1187), написане невідомим автором, -найвизначніша поетична пам'ятка Київської Русі.
У згаданих творах було порушено такі політичні проблеми:
• Забезпечення незалежності та єдності Русі.
• Утвердження рівноправного статусу Київської Русі серед інших країн світу
• Закріплення норм права і християнської моралі в суспільних і міжособистих стосунках
• Дотргшання присяги та норм права князями
• Верховенство світської влади над церковною
• Обгрунтування ідеї соціальної відповідальності влади перед народом (захист простих людей від утисків, сваволі привілейованих груп населення та княжої адміністрації)
• Засудження князівських міжусобиць, селянських і міських заворушень як чинників, що дестабілізували становище всередині країни і полегшували її загарбання іноземними завойовниками.
Наступний етап розвитку української політичної думки, пов'язаний з галицько-волинським і польсько-литовським періодами історії (XIV- перша половина XVII ст.).Його початок збігся в часі з утратою Україною національної незалежності й переходом під владу іноземних держав - Золотої Орди, Великого князівства Литовського та Польщі. Становище тимчасово стабілізувалося лише з Люблінською Унією 1569 р., за умовами якої більша частина України була інкорпорована до складу Польського королівства. Розвиток української політичної думки за цих умов значно загальмувався. Певною мірою пам'ятками політичної думки в Україні можна вважати Судебник 1486р. (прийнятий за Казимира IV) і три Литовські статути - 1529р. (за Сигізмунда І Старого), 1566р. (за Сигізмунда 11 Августа) і 1588р. (за Сигізмунда III). У цих документах поряд із правовими ідеями викладено й певні політичні погляди - щодо централізації держави, зміцнення королівської влади тощо. Але практично до середини XVI ст. скільки-небудь помітних і яскравих виявів пожвавлення політичної думки не спостерігалося.
Від середини XVI ст. українська політична думка розвивалась у двох напрямках: гострополітичному (В.Суразький, С.Оріховський, І.Вишенський, Г. і М.СмотрицькІ), та культурно-освітньому (Ю.Рогатинець, К. Ставровецький, С. і Л. Зизанії). Ідеї морального консерватизму (традиціоналізму) та шанування закону (легізму), що складалися ще за часів Київської Русі, виявились у творчості С. Оріховського (1513-1566), який намагався синтезувати демократично-правові традиції Київської Русі з сучасними йому гуманістичними поглядами та обгрунтувати потребу оптимізації форми правління і політичного режиму Речі Посполитої. Він екстраполював принципи гуманізму в суспільно-політичну площину і підкреслював такі положення:
• Пріоритетність закону перед будь-яким, рішення монарха чи інших осіб,
• Роль моралі та освіченості монарха в управлінні державою,
• Конечну необхідність врахування політичною елітою досягнень науки про керівництво суспільством і принг^ипи справедливості,
"Тїайсраведливіше, - радив Оріховський королю," щоб ти перебував у межах свого обов'язку"; "... корол ь вибирається задля держави, а не держава задля короля існує..."; "закон же, коли він є душею і розумом держави, є тому далеко кращим за непевну державу та більшим за короля"; "...король є вустами, очима й вухами закону". Фактично, Оріховський уперше в українській політичній думці сформулював демократичні принципи правової держави (за довго до виникнення самої концепції правової держави): верховенство права в суспільному та державному житті, зв'язаність законамидій державної влади тощо.
Визначними політичними мислителями в України наприкінці XVI - в першій половині XVII ст. були також Х.Філалет, І. Вишенський (1560-1620), П. Могила (1597-1647).
Х.Філалет (основна праця - "Апокрисис") будував свою концепцію у вигляді антитези поглядам польського єзуїта П. Скарги, викладени у праці "Синод брестський" (1597). Концепція Філалета випливала з таких положень:
" Захист у релігійній формі ідеї рівності людей незалежно від соціального статусу;
• Обов'язковий елемент суспільного клімату — релігійна толерантність, свобода совісті;
• Необхідність дотримання прав народу його володарями;
• Право народу на захист порушених свобод (у тому числі збройний);
• Заперечення абсолютної влади королів, магнатів і папи римського;
• Підпорядкованість дій феодалів суду підданих.
Х.Філалет одним із перших українських мислителів, які перебували в річищі гуманістичної та раціоналістичної традицій, запропонував та обгрунтував ідеї суспільного договору і природного права, обмеження влади законом тощо.
Проблема співвідношення релігії та політики, влади духовної та світської посідала центральне місце в політичних концепціях І.Вишенського та П.Могили. І.Вишенський, автор численних полемічних памфлетів, спрямованих проти всевладдя духовних та світських можновладців, намагався обгрунтувати свої погляди, спираючись на ідею необхідності повернення до гуманістичних і демократичних принципів раннього християнства. ВІН, зокрема, визначив ці принципи (рівність, братерство, свобода, справедливість) наріжними для побудови справедливих суспільних відносин у сфері як релігійного, так і світського життя;
базуючись на ідеї рівності, висловив думку про необхідність соборного правління християнської церкви людьми духовного стану та мирянами:
стверджував рівноправність церков і необхідність підпорядкування їх лише Богові;
відкинув як абсолютно безпідставну, необгрунтовану і невиправдану доктрину католицького універсалізму та абсолютного централізму папи римського; піддав гострій критиці дії світської влади, що порушували ідеали раннього християнства;
велику роль відводив правосуддю, зокрема содовому захистові громадянських прав і свобод у разі їх порушення з можновладцями.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37