Лекції з курсу “Політологія”
1. Суть політичної системи, її структура. Способи організації влади.
1. В сучасній літературі є різні визначання політичної системи суспільства, але зміст їх можна звести до такого: політична система - це система відносин, дій, політичних інститутів, пов'язаних з практичним здійсненням політики, тобто влади і управління в суспільстві, перш за все державної влади і державного управління.
Основу політичної системи становлять відносини між класами, націями, великими суспільними верствами та соціальними групами з приводу політичної влади.
У наведеному вишє визначенні політичної системи є дві сторони; перша, яка пов'язана з генерацією політики. Це інтереси класів, соціальних груп, особистостей. Вона не виключає можливості прямих політичних дій (безпосередні виступи мас - мітинги, страйки, демонстрації). Друга сторона - вносить в політику організуючі засади, конкретизуючи, забезпечуючи її втілення в життя (держава та її інститути, конституція, правота ін,).
Суспільні відносини в процесі здійснення політичної влади визначають зміст діяльності установ і організацій, які складають політичну систему.
Політична система формується в процесі поділу суспільства на класи і виникнення держави, а в ході історичного розвитку класового суспільства стає все більш розгалуженою.
Суспільна система виникає раніш політичної системи (вона існує вже на етапі первісно-общинного ладу). Саме вона визначає характер політичної системи, її функції, розв'язує на рівні політики основні проблеми суспільного життя.
Яка ж мета політичної системи? Це, перш за все, координація інтересів діяльності різних класів, . соціальних груп та політичних інститутів у суспільстві, за допомогою яких здійснюється влада.
Мета досягається через функції політичної системи, які вона виконує. В літературі немає однозначного тлумачення функцій політичної системи, але їх можна звести до таких:
визначення і здійснення політичної стратегії; здійснення політичної інтеграції суспільства; регулювання режиму політичної діяльності.
Основу політичної системи складає влада. Ефективність влади залежить від Її авторитету. Влада повинна спиратись на кредит довір'я громадян. Тільки у цьому випадку політична система може здійснювати свої функції.
. В чому ж різниця між авторитетом та владою? Різниця в тому, що влада свій вплив може здійснювати силовими засобами, шляхом примусу за допомогою законів та правоохоронних органів, в той час, як авторитет на це не спирається, хоч його вплив може бути більш ефективним, ніж пряме підкорення владі.
Згідно класифікації німецького соціолога М. Вебера існують три типи авторитетної влади; традиційна, харизматична та раціонально-легальна.
Традиційний тип влади характеризується додержанням існуючих у суспільстві норм поведінки та традицій. Був поширений в період первісно-общинного ладу та середньовіччя, коли правові системи держав ще не були сформовані. Вожді племені, монархи І т.д. здійснювали свою владу не на основі правових норм, а згідно традицій, які склались в тому чи іншому суспільстві.
Харизматичний тип влади ( від грецького слова харизма - божий дар, милість). Цей тип влади спирається на сліпу віру, беззаперечне підкорення вождю, авторитет якого базується на видатних особистих якостях (сміливість, інтелект, ангорські здібності).
Раціонально-легальний тип влади спирається на віру в силу права. Влада здійснюється згідно з існуючим законодавством.
В системі владних відносин ноже вкникнуги ситуація, коли політичний авторитет влади підтрясеться переважною більшістю населення. Таке явище в політології має назву легітимації. Вона сприяє стабільності авторитетної влади, але можуть біти випадки, коли влада позбавляється цієї довіри мас (легітимації), але продовжує здійснювати свої функції. (Наприклад, якщо влада не може стримати інфляцію, зменшити безробіття та ін.), Таке становище, як правило, призводить до урядової кризи, зміни влади і т.д. Втрата легітимації урядів в Польщі в 1939 р. І колишньому срср в 1991 р. призвели до урядових криз і зміни влади, а в СРСР до його розпаду.
В науковій літературі розглядається багато різновидів влади. Марксисти виділяють політичну, економічну та державну владу. Західні соціологи вважають, що існують економічна, політична, ідеологічна, релігійна, етнічна, технічна, бюрократична та воєнна влади, Колишній президент Франції Жискар д'Естен вважає, що в сучасному суспільстві існує чотири різновидності влади: державна, економічна, влада масових організацій, та масових комунікацій.
Але головною суттю влади є відносини управління, панування та підкорення, тобто влада політична.
Політична влада є реальна здатність того чи іншого класу, групи, індивіду здійснювати свою волю, яка визначається об'єктивними потребами та інтересами суспільства. Головними інструментами її здійснення є:
політичні інститути, адміністративні акти, правові норми.
Влада є не тільки соціально-політичним явищем, але І соціальним інститутом, який має певну організаційну структуру. Історія людства дала різноманітні форми політичної влади. Доцільно розглянути дві її форми - радянську владу і сучасну західну політичну систему.
Створення радянської влади в нашій країні піємія революції 1917 р. було спробою реалізації загальнотеоретичних принципів марксизму. Ідея полягала в тому, щоб перейти від буржуазної влади, заснованої на класових засадах, до влади усього народу, коли тільки він здійснює всю її повноту.
Механізм, через який народ повинен був включитися в здійснення влади (партія, профспілки, комсомол, творчі об'єднання, кооперація та інші громадські організації) привели не до розвитку самоврядування
відмирання держави, а до посилення бюрократизму і відчуження влади від народу.
Спочатку ради мали вигляд органу прямої участі представників робітників, селян та солдат в справах держави, в якій представники усіх класів і соціальних груп через накази виборців мали виявляти волю народу. На перший погляд це була ідеальна система організації політичної влади. Але на практиці відбулось так, що принцип прямої демократії (спроба забезпечити повну участь всього народу в формуванні його загальної волі через Ради) реалізувався в поєднанні з принципом представницької демократії (вибори депутатів, як делегатів для передачі загальної волі через накази відповідного електорату) законодавча сторона влади так і зосталася в зародковому та аморфному стані. В результі радянська система організації влади не привела до прямої демократії тобто до безпосередньої участі народу у формуванні його загальної волі та її реалізації при прийнятті рішень. Не привела вона також і до нормальної системи представницької демократії, тому що її представник по суті перетворився в посередника між виборцями і владою. Таким чином законодавча влада перетворилася у сферу непрофесійної діяльност втративши функції та повноваження, які формувалися протягом багатьох століть
Практика політичного життя свідчить, що в демократичних системах влади політичні питання вирішуються у постійно діючих представницьких органах, які також контролюють роботу органів виконавчої влади. В умовах радянської влади законодавчі органи перетворилися в своєрідні "референдуми депутатів", а реальна влада опинилася в руках виконавчих органів, які ніким не обираються і нікому не підзвітні. Все це призвело до посилення ролі держави в усіх сферах діяльності суспільства, що свою чергу привело суспільство до безвиході в економічному, соціально-політичному та духовному розвитку.
Держава, яка повинна була виражати "єдину волю" всього народу через поєднання принципів прямої та представницької демократії, подавила інтереси різних соціальних груп. Все це призвело до застою в суспільстві, і, перш за все, в політичній системі.
Система організації політичної влади в країнах західної демократії базується на теоретичному принципі, який виходить не з того "хто править", а "що править". А ще точніше - чи править закон у державі і чи однаковий він для всіх громадян?
Влада та держава тут розглядаються вже не як тотальний моноліт, а як інституціональний механізм, який повинен бути сконструйований таким чином, щоб забезпечити ефективну участь громадян в процесі управління та самоуправління суспільством. На цій основі сформувались сучасні західні політичні системи з механізмом влади та принципами взаємодії між, громадянами суспільством та державою. Таким чином, конституціоналізм, концепція розподілу влади та правової держави, в основу яких покладено права людини.стали стійкою традицією в умовах західної демократії, Відповідно до цього вирішувались питання, як забезпечити владу, щоб для всіх встановити рівні пасивні політичні права, а для главної частини суспільства одночасно й активні політичні права;
яким чином покінчити з принципом зосередження влади в одному центрі; як визначити оптимальну роль та вплив держави на суспільно-політичні процеси?
Ефективність політичної системи залежить від чіткої взаємодії всіх її структурних елементів і перш за все головних: держави та масових суспільно-політичних організацій, які виступають як механізм здійснення влади. Цьому присвячено наступний розділ цієї лекції.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37