Лекції з курсу “Політологія”
1. Політика і політичні вчення в Стародавньому світі.
1. В процесі становлення політичних погудів в різних регіонах Стародавнього світу помітні деякі загальні риси. В Китаї основні напрями політичної думки склались в У-У 111 століттях до н.е. -в період розвитку давньокитайської філософії. Основоположник своєрідного ети-ко-політичного вчення Конфуцій (бл. 551 -479 рр. до н.е.) виходив з припущенням про існування ідеальної за своїми якостями людської особистості і вважав, що таких якостей, як синівська повага і братська любов достатньо, щоб управляти державою. Конфуцій був переконаним прибічником необхідності жорстокої ієрархії у суспільстві, чіткого поділу і виконання обов'язків між людьми. Йому належить висловлювання про те, що "правитель повинен бути правителем, а підданий -підданим, батько -батьком, а син - сином/' В руслі цієї концепції сформувався погляд на сім'ю як на моделі) держави. Піддані розглядались як діти, а правитель наділявся якостями і функціями батька, який зобов'язаний піклуватись про добробут підданих, наставляти і виховувати їх.
Однак в цей же період складається і інший підхід до політики, що заперечує її патріархальний характер. Відкидаючи моральні принципи Конфуція^асновник школи "фацзя" (фа - закон, цзя - школа) Шан Ян (IV ст. до н.е.) виступив як ідеолог свавілля правителя. Ціль державного правління - зміцнення влади правителя і здійснення завойовник походів проти сусідніх держав, захоплення їх земель. Народ розглядаються тільки як засіб для досягнення цих цілей, простий матеріал, з якого можна робити, що завгодно. Розмежування поглядів на сутність політики характерно і для античних мислителів.
Видатний давньогрецький філософ-ідеаліст Платон (427-347 рр. до н.е.) в діалозі "Політик" стверджував, що правління -не е ні праця вільнонародженого чи раба, ні діяльність взагалі державних людей, які стоять близько до уряду, ні жрецтво, ні царська влада, ні діяльність в галузі науки, мистецтва чи технічної промисловості, ні риторика, ні військова справа, ні юриспруденція. Політика є специфічне знання, а саме знання влади над людьми, взяте у своєму граничному узагальненні,
Мистецтво правителя трактуються Платоном як уміння ткати і а окремих індивідуальностей 'все людське життя і всю державу.
В діалозі '"Закони" Платон формулює ідею абсолютизму, яка регламентує до дрібниць всі сторони людського життя. Так як люди, за переконанням Платона погані, слабкі, нерозумні, часто дріб'язкові і а'.іоральні, то потрібно з корінням вирвати всю цю недосконалість людського життя на основі ідеального першопринципу, за допомогою абсолютного законодавства. Звідси неймовірна суворість і абсолютний режим не тільки загальнодержавного життя, але й взагалі всього людського життя. Сам закон трактується як абсолютний розум, найсуворішим чином враховуючи всі людські задоволання І стравдання, надії і страхи. Щоб яскраво уявити собі абсолютистську державу "законів", потрібно прочитати хоча б такий текст: "Найголовніше тут таке: ніхто ніколи не повинен залишитись без начальника, ні чоловіки, ні жінки. Ні в серйозніших заняттях, ні в іграх ніхто не повинен привчати себе діяти за власним розумом, ні, завжди -і на війні, їв мирний час - потрібно жити з постійною оглядкою на начальника і слідувати його вказівкам. Навіть в незначних дрібницях слід ними керуватись, наприклад, за першим його наказом зупинятись на місці, іти вперед, приступати до вправ, вмиватися, харчуватися, прокидатись вночі для несення охорони і для виконання доручень. Навіть при найбільш небезпечних обставинах не можна переслідувати ворога чи відступати інакше як за велінням начальників. Словом, хай людська душа набуває навичок абсолютно не вміти нічого робити окремо від інших людей, і навіть' не розуміти, як це можливо. Хай життя всіх людей завжди буде можливо більш згуртованим і спільним. Бо нема і ніколи не буде нічого кращого, більш корисного і майстернього у справі досягнення удачі і перемоги на війні. Вправлятись у цьому треба з самих ранніх років., і не тільки у воєнний, айв мирний час. Слід бути начальником для інших і самому бути у них під началом. А безначльництво слід викорінити з життя всіх людей і навіть тварин, підвладних людям"*.
Не зважаючи на спроби пом'якшити свій абсолютистський лад, не дивлячись навіть на заборону карати людей нещасних, обійдених долею, покарання, встановлені Платоном в його "Законах" невблагані, вони вимагають самої дикої розправи за найменшеє порушення установлюваних ним .законів. Найстрашніші покарання встановлюються у Платона часто навіть не за сам факт злочину, а тільки намір його здійснити, тільки за думки і переконання людей. Платон стверджує що за образу богів, батьків і однієї смерті мало, а потрібні якісь вічні муки, на зразок тих, що в Аїлі. Постійна проповідь гуманності дивовижним чином переплітається в "законах" зі всякого роду заборонами і погрозами, причому побиття висилка і страта майже завжди супроводжують в законах різні порушення урядових настанов. Цікаві деталі - Платон переконаний, що яким би не був закон, люди повинні виконувати його наче б у грі. Обов'язково танцйи, вигонуй цей вічний закон, і обов'язково оспівуй законодавство. А якщо не співаєш і не танцюєш, плати штраф, піддавайся побиттю, їдь в заслання, а найкраще відправляйся на той світ.
Ідеальна держава у Платона незмінна і непорушна, ізольована від зовнішніх впливів. Навіть число громадян - 5040 - завжди однакове (це число ділиться на всі числа в межах десятка) оскільки забезпечу!: закон-
ний розділ серед громадян всього.
Виникає питання: чому Платон малює таку сувору, закаменілу державу? Відповідь криється у аналізі історичних умов того часу. Платон глибоко відчував розвал грецького полісу і багато натерпівся від тих спотворених Форм, яких він набував напередодні втрат загальногрецької свободи і незалежності. Тому видатному філософу будь-що хотілось зберегти цей класичний поліс, заморозити його на віки, шляхом страшної кари попередити розвал і розклад сучасного йому грецького суспільства.
Певний інтерес мають думки Платона з приводу різновидів негативного типу держав, він вважав, що всього їх існує чотири різновиди:
1. Тимократія - влада, яка грунтується на пануванні честолюбців. В державі цього типу правителі користуються пошаною, воїни вільні від всіх матеріальних турбот, процвітають постійні вправи у військовій справі і гімнастиці. Губить цей лад прагнення до збагачення і корисливості. Так народжується новий лад, який називається олігархія .
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37