Главная->Політологія->Содержание->1. Фундаментальні політичні Ідеї буржуазії.

Лекції з курсу “Політологія”

1. Фундаментальні політичні Ідеї буржуазії.

1. Дана лекція є логічним продовженням і, в певній мірі, завершенням попередньої. Політична думка нового часу формувалась під знаком панування ідеології буржуазії - молодого прогресивного класу, який рвався до влади. Саме йому, точніше сказати, його теоретикам належить заслуга проголошення і втілення у формальних рамках закону фундаментальних цінностей і, в першу чергу, максимум індивідуальної свободи в умовах правової держави. Разом з тим, потрібно пам'ятати, що історія продовжується і багато цінностей політичного життя набувають відносного значення. Але це не дає нам підстав для їх ігнорування або переоцінки оскільки сучасне, минуле і майбутнє нероздільні.

Великий англійський матеріаліст Томас Гоббс (1588 - 1679 рр.) був сучасником англійської буржуазної революції. Томас Гоббс висуну натуралістичне вчення про владу, згідно з якою держава не божествене, а природне утворення.

Гоббс розділяє два стани людей: природний і громадянський (в умовах держави), віддаючи, безумовно перевагу останньому. Логіка його суджень зводиться до такого. Люди за своєю природою рівні, тому в природному стані неминуче торжествує принцип: "війна проти всіх". Але стан війни це стан страху і небезпеки, із якого потрібно вийти. Тому мир є перша величина природнього закону, який виражає правило утримання кожної окремої особи від того, ї до їй шкідливо. Для досягнення миру необхідно кожній людині відмовлятися від необмеженного її права на все. Ця відмова може бути зроблена чи в формі зречення, або ж у формі перенесення прав однієї особи на іншу. Перенесенням прав всіх на одну чи декілька осіб і створюється держава, вважає Гоббс. Всі права без винятку передані державі, влада якої необмежена. Підкорення державній владі - безумовне, бо непідкорення повело б до війни всіх проти всіх. Однак, будучи прибічником необмеженої верховної влади держави Гоббс був вимукеняй визнати, що у деяких випадках можливий конфлікт між владою і природним бажанням кожної особи до самозбереження. У крайніх випадках можливе навіть повстання підданих проти влади, яка порушує природне право, оскільки кожен підданий має право захишзти себе. Коли підданий перестає користуватись заступництвом колишньої влади, він може підкоритись новій владі.

Ці роз'яснення І застереження, по суті, були поступкою тим революційним принципам, які сам Гоббс енергійно заперечував. Тому, хоч Гоббс залишився на все життя переконаним монархістом і противником демократії, він був ідеологом не феодалів, а буржуазії. Його основна ідея, таким чином, це ідея необмеженості державної влади, їй підпорядковується все: і поведінка, і мораль, і погляди громадян, в тому числі наукові, а окремий громадянин по відношений до верховної влади є повністю безправним і убогим.

Продовжив і розвинув погляди Гоббса інший великий англійський вчений-філософ Джон Локк (1632 - 1704 рр.). Розвиваючи погляди Т. Гоббса • Дж-Локк стверджує, щр головна причина переходу від природного до громадянського (в рамках держави) стану - ненадійність прав людей в природних умовах. Людині потрібно зберегти власність в умовах "війни всіх проти всіх". Тому головна мета утворення держави полягає в тому, щоб зберегти свободу І власність людей, здобуту їх працею.

Таким чином, Локк відстоює ідею виникнення держави на основі угоди, укладеної за згодою всіх громадян. Держава виникає там, де вільні люди відмовляються від звичайного права самозахисту, від права покарання злочинців і передають це право суспільству в цілому. Новізна теорії Локка полягає в тому, що він проголошує ідею поділу державної влади на законодавчу, виконавчу І союзну (федеративну). Локк вимагає чіткого відокремлення виконавчої влади від влади законодавчої. Законодавчу владу він вважає верховною, бо саме вона панує над усіма.

Вона священна і недоторкана в руках тих осіб, кому вручена суспільством, але не безмежна: 1)вона не має абсолютної, неподільної влади над життям і майном громадян; 2) вона повинна управляти виключно на основі постійних законів для всіх однакових: 3) верховна влада не має права брати у кого б то не було частину його власності, без його згоди; 4) законодавча влада не може бути передана у чужі руки, оскільки вона належить народу і тільки народ може вирішувати це питання.

В своїх трактатах про державне правління (1690 р.) Локк детально пояснює принцип розподілу влад. Державна влада повинна складатись з трьох незалежних, але взаємозв'язаних інститутів. Законодавча влада належить парламенту, виконавча в основному суду і армії, а федеративна (яка відає відносинами з іншими державами) - королю і його міністрам. Ця концепція конституційної монархії представляла собою теоретичне осмислення того .коі.шромісу між буржуазією і дворянством, який був остаточно закріплений англійською революцією 1688 року.

Як ідеолог класового компромісу, характерного для революції, яка встановила одну з найбільш стабільних конституційних монархій, Локк став одним з головних основоположників лібералізму в Англії.

Політичні ідеї Гоббса і Локка поступово готували основу для виникнення концепції правової держави, її суть вперше ясно і виразно висловив і сформулював Шарль Монтеск'є (1689 - 1755 рр.), видатний французький письменник XVIII століття, який значно впливав на політичне і культурне життя Франції і Європи. Він неповторний як політичний теоретик, як критик і реформатор сучасного йому суспільства і держави, як родоначальник європейського лібералізму, як поборник гуманних і просвітніх принципів. У своїх "Персидських листах" (1721 р.) і головному політичному трактаті "Дух законів" (1748 р.) він виявляв вражаючий талант увагальнення великої кількості фактів і емпіричних спостережень. . Він поклав початок історичному методу дослідження, в основі якого лежала думка про те, що історичні явищ” можуть і повинні бути пояснені об'єктивними причинами суспільного розвитку. Причому, Монтеск'є тут дещо перебільшував роль природних факторів: клімату, родючості грунтів і т. п.

Монтеск'є був не тільки поборником свободи, але й відрізнявся глибоким розумінням її суті. Він вважав, що демократія сама по собі ще не забезпечує свободи. Гарантією свободи є принцип розділення влад. Запозичаючи цей принцип у Локка, Монтеск'є видозмінює його, розділивши дурманну владу на законодавчу, виконавчу і судову. "Якщо, - говорить Монтеск'є, - законодавча влада поєднана з виконавчою в одній особі чи в одній магістратурі, свободи нема, бо можна побоюватись, що монарх чи сенат стануть видавати тиранічні закони і здійснювати їх тиранічними способами". І далі: "...нема свободи, якищо влада судова не відділена від законодавчої і виконавчої. Якби вона була поєднана з законодавчою, влада над життям і свободою громадян стала би свавіллям, бо законодавець був би і суддею. Якщо б вона була поєднана з владою виконавчою, суддя зміг би стати тираном"*. Але не в одному тільки розділенні влад Монтеск'є бачив гарантію свободи, для цього необхідна гарантія проти зловживань владою, тобто такий порядок речей, при якому "одна влада може зупинити іншу". Для здійснення принципу, який вимагає щоб влада могла зупинити владу, монарху надається право вето в законодавчих справах і право скликати і розпукати палати, а представникам народу - право установлювати податки і задрати до відповідальності перед верховною палатою міністрів короля, сам же він користується недоторканістю.

Монтеск'є був далеким від думки про революційну перебудову супільства. Однак у рамках свого, досить консервативного, мислення він розвинув погляди та ідеї, які високо піднімають його над рівнем морально-політичної думки його часу. Врозріз з вченням Т.Гоббса він проголосив першим законом звичайного права не "війну всіх проти всіх", а мир. Основним принципом міжнародного права Моктеск'є вважав закон згідно з яким нарзди повинні в стані миру робити один одному якомога більше добра, а в стані війни - якомога менше зла. Розвиток політичної теорії в цей історичний період супроводжувався великими соціально-політичними змінами, подіями світового значення. В ряду таких подій важко переоцінити Велику Французьку революцію, яка дала цивілізації документ великої важливості - Декларацію прав людини і громадянина. Цей документ був затверджений Національними зборами Франції 26 серпня 1789 року. Його текст складається з короткого вступу, в якому стверджується, що єдиними причинами суспільного лиха і зіпсованості урядів є незнання, забуття чи . неврахування природних, священних і невід'ємних прав людини, і з 17 статей, які містять дві основні ідеї'- ідею індявідуальної свободи і ідею народовладдя. Всі люди Вільні і рівні в правах. Мета суспільства - збереження прав особистості (свободи, власності, безпеки І опору гніту). Верховна влада належить нації. Закон є вяразником загальної волі; брати участь у виданні законів мають право всі громадяни, осо'бисто, або через представників. Всі громадяни рівні перед законом. Особливі статті (7-12) забезпечували особисту недоторканість, судові гарантії особи, свободу совісті і думки, свободу слова і друку. Публічна сила існує для щастя всіх, а не для особистої вигоди тих, кому вона ввірена. Податки, необхідні для її утримання, повинні бути розподілені рівномірно; громадяни мають право самі, через своїх представників, визначити їх розмір і спосіб стягування. Суспільство має право вимагати звіту у своїх представників. "Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не установлено розділення влади, не має конституції"*. Ніхто не може бути позбавлений власності, крім випадків суспільної потреби, закони, засвідченої і лише за винагороду. Такий короткий зміст Декларації, принципи якої лягли в основу цілого ряду постанов публічного права, створеного Французькою революцією. Слід відмітити, що декларація, яка була предметом, як захоплених похвал, так і різних нападок, згодом, як не дивно, стала основою конституції і якобінців, і жирондистів. Останні внесли в декларацію новий принцип, згідно в. яким на суспільство покладається обов'язок допомагати бідним через надання роботи чи харчів і сприяти освіті всіх членів суспільства.

Історичне значення Декларації полягає в тому, що вона законодавче з'єднала дві найбільш важливі ідеї політичної думки - індивідуальної свободи і народовладдя, що здійснило великий переворот в політичних поглядах і відносинах нового часу.

В цілому слід підкреслити, що епоха нового часу мала великі досягнення в розвитку політичної думки, які мають непересічне теоретичне, а також практичне значення. Мова йде перш за все про концепцій правової держави, яка в загальних рисах була сформульована, а її основні принципи - верховенство закону, розділення влади і гарантії прав особистості - знайшла втілення в конституціях ряду країн Європи і в США. Реальністю політичного життя буржуазних країн Європи стала багатопартійність, терпимість до політичного і реального вільнодумства, лібералізм. Лібералізм став демократичним рухом, який захищає буржуазій, яка вела боротьбу з монархією і аристократією за свободу праці і виробництва, за рівність всіх перед законом, за участь народу у справах управління державою. В XIX столітті ліберальні ідеї значно поширились.

В галузі філософії і релігії лібералізм прагне надати людському розуму повну свободу, вимагаючи у зв'язку з цим, свободи совісті і свободи слова; в галузі державного будівництва лібералізм відстоює конституційні порядки проти абсолютизму, місцеве самоуправління проти централізації, свободу проти привіЛі-їв окремих верств, участь народу здійсненні правосуддя, рівномірний розподіл тягчря податків. Зробити криміналне право більш гуманним, відкрити шляхи для приватної ініціативи в економічному житті, зміцнити законним шляхом свободи дворян, а також розширити право власності дворян. Імператриця ставила також мету посилити роль місцевих органів самоврядування. Історія знає декілька різновидів лібералізму. В Росії - це перш за все лібералізм поміщицько-дворянський і буржуазний. Дворянський лібералізм - це світогляд поміщиків, які зрозуміли необхідність капіталістичного розвитку, неминучість перебудови свого господарства на буржуазний лад, переходу від феодальних до капіталістичних форм експлуатації, усвідомили необхідність ліквідації кріпосного права, заміну абсолютизму конституційною монархією. Дворянський лібералізм являє собою буржуазну ідеологію, але він нерішучий і непослідовний у боротьбі з кріпосницькою реакцією, схильний не тільки миритись але навіть і захиизти, відстоювати збереження дворянських привілегій, пережитки кріпосництва. Зародження лібералізму, притому дворянського, в Росії відбувається у другій половині XVIII ст. Цілий ряд представників освіченого дворянства починає осмислювати існуючі порядки і пропонує ряд заходів, які ведіть у напрямку буржуазної еволюції. Спочатку ідеї лібералізму були вплетені в тканину ідей просвітителів. Російські просвітителі запозичували багато положень і ідей Вольтера, Руссо, Монтеск'є, прагнучи перенести їх на російський грунт. У цьому відношенні своєрідне становите займає Петро Якович Чаадаєв (1794 - 1856 рр.), чиї "Філософічні листи", значно вплинули на російську інтелігенцію. В цьому твор: яскраво і сильно .виявився протест проти самодержавно-кріпосницьких порядків, відчувались почуття болю, гіркоти і обурення, викликані свідомістю відсталості рідної країни і бідувань її народу. Прагнення, яке визначило всю його діяльність, щоб в Росії установився порядок, який грунтувався б на твердих громадянських правах і свободах, дає підстави віднести його до числа мислителів, які об'єктивно виражали вимоги ліберально-демократичного розвитку країни. Марксистська думка в особі Плеханова справедливо віднесла Чаадаева до діячів російського визвольного руху, які мають перед цим рухом "серйозні заслуги".

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Категорії

Лекції з курсу “Політологія”

Схожі підручники