Лекції з курсу “Політологія”
2. Типологія політичних партій та партійних систем.
І. Виходячи з особливостей теоретико-ідеологічного підґрунтя та політичної платформи партій, виділяється ціла низка їх типологій.
1. За наявністю у політичних партій достатньо чіткої ідеології: а) ідейно-політичні; б) прагматичні, якими є, зокрема, досить поширені у світі партії виборців, а також політичні угрупування, що формально інституціоналізувалися у вигляді партії', але об'єднують своїх членів лише навколо певних суто ситуативних, тимчасових цілей; в) партії харизматичних лідерів, що не пропагують будь-якої відносно стабільної та логічно побудованої ідеології.
2. За ставленням до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин : а) ультраліві партії; б) ліві; в) лівоцентристські; г) центристські; д) правоцентристські; е) ультраправі політичні партії. При цьому "найлівішими" вважаються ті партії, що виступають за застосування
"радикальних" (і навіть одіозних) способів та методів боротьби з капіталізмом, а "найправішими" - ті, що готові вдаватися до жорстких (І жорстоких) способів та методів його захисту.
3. Якщо керуватися класовим підходом до оцінки соціальної спрямованості партійних програм, то політичні партії можна класифікувати на : а) комуністичні та соціалістичні; б) буржуазні; в) феодальні.
4. Залежно від специфіки офіційної та фактичної соціально-політичної ідеології : а) анархічні; б) комуністичні; в) соціалістичні;
^ліберальні; д) консервативні; е) традиціоналістські; є) фашистські тощо.
5. За ставленням до релігії' та свободи совісті : а) релігійні партії, що будуються на релігійних вартостях; б) атеїстичні - відкрито й ^ однозначно відкидають релігію; в) світські, які вважають, що ставлення до релігії - власна справа кожної людини і що це світоглядне питання не повинно стосуватися політичної платформи партії.
6. За цивілізаційними культурно-історичними вартостями: а) етнонаціоналістичні; б) державно-націоналістичні або державно-патріотичні; в) імперськи орієнтовані; г) Інтернаціоналістські; д) космополітичні.
Беручи до уваги конкретну ситуацію пострадянського суспільства в Україні, типологія, побудована за критерієм культурно-історичних вартостей та геополітичних програм, може бути конкретизована: а) українофільські партії; б) партії радянського патріотизму; в) партії, орієнтовані на історичні вартості Російської імперії; г) слов"янофільські; д) євразійського спрямування; е) "європейської інтеграції" та "євроамериканської трансатлантичної
єдності" тощо.
7. За особливостями тлумачення оптимальних форм державного будівництва та інституційно-правового закріплення міжнародних
інтеграційних процесів розрізняються партії, що виступають: а) за збереження або утвердження національної незалежності своєї країни;
б) за поглинення своєї країни іншою державою; в) за об'єднання кількох країн у федерацію чи конфедерацію або за інші схожі інституційні форми транснаціональної інтеграції; а також г) відстоюють сепаратистські та іредентистські позиції тощо.
8. За ставленням до міжнаціональних стосунків : а) шовіністичні та расистські; б) партії агресивного, але нешовіністичного націоналізму; в) партії "культурницької" національної спрямованості;
г) "фольклорне забарвлені" ненаціоналістичні партії; д) інтернаціоналістські; е) космополітичні партії.
9. За тлумаченням оптимального співвідношення між ідеологією правлячої партії та Ідейними основами функціонування державного апарату: а) такі, що стоять на позиціях ідеологічно нейтральної держави; б) відстоюють концепцію партії як найвищої політичної влади у країні.
10. За політичною динамікою : а) партії із стабільною ідеологією та політичною програмою; б) досить швидко еволюціонуючі партії; в) схильні до сильних політичних коливань.
11. Особливості соціальної бази політичних партій є основою для такої класифікації.
1. За класовою приналежністю членів: а) класові партії; б) партії тих чи інших прошарків конкретних класів; в) партії маргінальних верств суспільства; г) міжкласові.
2. За історичною роллю та перспективами соціальних груп, на які спираються політичні партії, останні можуть оцінюватися як такі, що репрезентують: а) основні соціальні класи; б) неосновні класи й соціальні групи.
3. За можливими обмеженнями членства, приналежністю до певної групи суспільства: а) етнічної, расової; б) регіональної, регіонально-культурної чи земляцької; в) статевої групи; г) вікової; д) професійної групи; е) соціального класу або його верстви тощо.
Схожою на цю може виглядати класифікація, в основі якої лежить критерій переваження серед членів партії представників тієї чи іншої соціальної страти чи групи. Але за своїм змістом це зовсім різні типології, тому що одна справа встановлювати для прийому в партію ті чи інші обмеження соціального характеру й зовсім інша -об"єктивно стикатися з фактом переваження у лавах партії представників певної страти чи групи суспільства.
4. За обмеженнями національно-етнічного характеру на членство в партії або за фактичним переваженням серед членів партії представників певних етнічних груп населення виділяються партії, що представляють: а) національні меншини; б) основні етнічні групи; в) громадян безвідносно до їх етнічної приналежності.
5. За територіальними межами фактичної діяльності політичні партії можна розділяти на : а) діючі на всій території країни; б) "столичні"; в) регіональні; г) локальні.
III. Залежно від специфіки генези та характеру організаційних структур можуть бути запропоновані такі типології політичних партій.
1. За своєю природою : а) суто політичні; б) політизовані та формально шституціоналізовані як політичні партії елементи зовнішнього середовища партійної системи, які, по суті, репрезентують інші види громадсько-політичних об^єднань або кланові, родові, племінні структури тощо.
2. За механізмами створення та роллю в цьому державних органів влади: а) створені безпосередньо у суспільному середовищі; б) створені "зверху" певними державними структурами або групами парламентарів чи державних службовців.
3. За періодами внутрішнього циклу розвитку політичних структур можна виділяти партії, що перебувають на стадії: а) організаційного становлення; б) успішного розвитку своєї діяльності;
в) застою; г) поступового згасання.
4. За ступенем відкритості:- а) кадрові, де встановлені досить жорсткі вимоги щодо членства; б) масові - відкриті для всіх бажаючих приєднатися до партії.
5. За загальною чисельністю : а) малочисельні; б) масові. Належність партії до першої чи другої категорії в межах цієї класифікації не завжди прямо відповідає конкретному виду партії за класифікацією їх на впливові та невпливові. Малочисельні партії іноді можуть бути дуже впливовими, і навпаки.
6. За особливостями членства: а) з індивідуальним членством; б) з колективним членством; в) із змішаним членством; г) з відсутністю чіткого інституту членства.
7. За роллю апарату та первинних партійних осередків: а) апаратні; б) із значним впливом на партійне життя первинних осередків.
8. За структурованістю та активністю внутрішньопаратійної діяльності: а) аморфні; б) добре структуровані.
9. За ступенем демократичності принципів внутрішньопартійного життя: а) демократичні; б) недемократичні.
10. За припустимістю фракцій: а) із жорсткою організаційною єдністю та недопущенням внутрішньої фракційності; б) з Існуванням організаційно оформлених внутрішніх фракцій.
11. За політикою щодо певних соціальних груп серед своїх прихильників: а) наявністю власних молодіжних, жіночих та інших організацій; б) з відсутністю таких безпосередньо зв"язаних з партією громадсько-політичних організацій.
12. За ставленням до проблеми власної безпеки та можливості самостійного застосування сили у політичній боротьбі: а) з власними воєнізованими загонами; б) без таких загонів.
IV. Особливості статусу і ролі партій у політичній системі та в суспільстві в цілому дають підстави для таких класифікацій.
1. За правовим статусом: а) легальні; б) напівлегальні; в) нелегальні.
2. За специфікою місця у партійній системі: а) єдині; б) з офіційним або фактичним статусом партії-гегемона; в) партії-союзники (сателіти) партії-гегемона; г) приналежні до традиційних партій, за якими офіційно або "де-факто" закріплено певні інституційно-правові переваги порівняно з будь-якими іншими партіями; д) офіційно заборонені; е) ті, що мають формально рівний статус з усіма іншими партіями.
3. За політичним статусом щодо територіальної сфери діяльності : а) наднаціональні, тобто такі, що у конкретній країні представлені "національним або регіональним підрозділом" міжнародної партії; б) загальнонаціональні; в) регіональні; г) локальні.
4. За ставленням політичних сил до існуючої у країні суспільно-економічної та політичної системи: а) прогресивні - ті, що сприяють оновленню; б) консервативні - в цілому захищають усталений порядок, але і чомусь сприймають прогресивні перетворення; в) реакційні -активно протидіють таким змінам.
5. За характером впливу на існуючий тип суспільних відносин: а) революційні; б) реформістські; в) консервативно-стабілізаційні; г) контрреволюційні.
6. За наслідками діяльності: а) консервативно-традиціоналістські;
б) модернізаційні, які, в свою чергу, мають два різновиди - партії, що не лише руйнують основи старого соціального ладу, але й підривають культурно-історичне коріння даної цивілізації, і партії', які, руйнуючи ці основи, зберігають підґрунтя національної цивілізації.
7. За відстоюваною моделлю суспільства та впливом на політичний режим країни: а) демократичні; б) недемократичні.
8. За ступенем впливу в суспільстві: а) впливові; б) маловпливові;
в) майже зовсім непомітні.
9. За місцем у системі державної влади: а) правлячі; б) певною мірою залучені до здійснення влади; в) частково підтримуючі правлячі у країні сили; г) опозиційні.
10. За співвідношенням застосовуваних способів і методів політичної діяльності: а) партії парламентського типу; б) з поєднанням як парламентських, так і позапарламентських методів; в) з переважним використанням позапарламентських методів.
11. За ставленням до своєї нинішньої та потенційної соціальної бази: а) мобілізаційні, інтегруючі, що спрямовані на перебудову
свідомості всього суспільства або його певних верств; б) представницькі, які узагальнюють і конкретизують інтереси своїх членів або іноді - лишу свого керівництва.
12. За характером основних проблем, на яких зосереджується увага партій: а) орієнтовані на розв"язання конкретних проблем усього суспільства; б) на захист певних групових інтересів.
13. За "політичним темпераментом" : а) запрограмовані на постійну й активну боротьбу проти когось і підтримання більш-менш чіткого "образу ворога"; б) зорієнтовані на гармонізацію політичних відносин у суспільстві.
Кожна з наведених типологій політичних партій і всі вони разом не є вичерпними. Це лише теоретичний інструментарій, який тією чи Іншою мірою може використовуватися для пізнання та інтерпретації конкретних партійних систем та їх складників. Дані типології включають лише так звані "чисті типи", на базі яких можуть виділятися "проміжні" та "змішані" типи. Крім того, прості класифікації можуть у різних варіаціях поєднуватися, створюючи комплексні типології. Вибір певної типології для характеристики конкретних політичних партій залежить від специфіки об"єкта дослідження, вартісних орієнтирів, цілей, що ставить перед собою інтерпретатор, а також методології, якою він оволодів і яку застосовує.
Політичні партії, що діють у певному суспільстві, як правило, утворюють певну партійну систему. Останню можна коротко визначити як систему відносин суперництва та співробітництва між існуючими у суспільстві політичними партіями. Партійна система - це частина (підсистема) політичної системи, що, в свою чергу, являє собою в широкому розумінні певну єдність політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості, політичних відносин, а у вузькому, чисто інституційному розуміні - систему політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади.
Різновиди партійних систем можуть виділятися на базі різноманітних критеріїв. Визначимо теоретичні підходи, що можуть застосовуватися для створення детальнішої типології партійних систем, розрізняючи при цьому, по-перше, загальносистемні та суто політичні критерії класифікації, по-друге, виділяючи цілу низку конкретних критеріїв у межах кожного з цих двох великих блоків.
На основі специфіки загальносистемних характеристик можна зробити такі класифікації партійних систем: 1) стабільні та нестабільні;
2) здатні зберігати цілісність і такі, що розподаються; 3) діючі у нормальній та у надзвичайній обстановці; 4) поляризовані, багатополярні та атомізовані; 5) альтернативні та неальтернативні; 6) молоді й такі, що мають досить тривалу історію й базуються на сталих традиціях; 7) партійні системи, що знаходяться на етапі зародження, і
такі, що успішно розвиваються або увійшли у фазу занепаду і саморуйнування; 8) наднаціональні, загальнонаціональні, регіональні та локальні партійні системи тощо.
На основі "суто політичних" критеріїв типології партійних систем виглядають таким чином : 1) системи, де партії мають дійсно політичний характер, та ті, де переважають партії псевдополітичні за своєю природою і, по суті, являються собою побудовані на комунальних, родинних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угруповання тощо; 2) провідні щодо формування реальної політики держави, суспільства і такі, що відіграють другорядну роль у політичній системі; 3) системи з наповним політичним спектром та ліберальні - без встановлення суворих ідеологічних критеріїв для офіційного визнання правомірності існування партій; 4) однопартійні, двопартійні, багатопартійнІ; 5) революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні; 6) плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолітичні; 7) націоналістичні та полікультурні; 8) релігійні та світські; 9) марксистські, "національного" соціалізму та несоціалістичні; 10) соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі тощо. Можуть бути застосовані й інші критерії і теоретичні підходи для визначення "історичних типів" партійних систем, як і політичних систем у цілому.
Така класифікація партійних систем не є вичерпною і всеохоплюючою.
У сучасній політичній літературі досить поширена типологія партійних систем на основі двох критеріїв: кількості існуючих партій та принципу альтернативності. Відповідно розрізняються :
1. Ситуація відсутності партійної системи. Вона може виникати у випадках: а) панування у суспільстві такої політичної культури, що не передбачає існування політичних партій у їх сучасному розумінні; б) введення найвищою державною владою заборони на створення будь-яких політичних партій.
2. Однопартійні системи. Вони представлені двома головними і зовсім несхожими один на одного варіантами: а) системи, де, крім правлячої, решта партій офіційно заборонена або їх створення "де-факто" унеможливлюється; б) системи, за яких в умовах демократії, але при переважанні непартійної політичної культури існує лише одна парті;і, а спроби сформувати інші партії ще не робилися або зазнали поразки через неадекватні дії самих ініціаторів, а не внаслідок протидії їм з боку політичної влади.
Серед класичних різновидів однопартійних систем треба розрізняти два основні стани цих систем : а) наявність широкої внутрішньопартійної демократії та свободи політичних дискусій; б) нав"язування офіційної одноманітності.
3. Двопартійні системи. Серед багатьох варіантів найбільш характерні такі:
а) неаяьтернативна, ротаційна, суто двопартійна. Так, у 1957р. у Колумбії дві традиційні партії (Консервативна та Ліберальна), підписавши угоду про "паритетне правління", домовилися про те, що по черзі й без виборів через кожних чотири роки посада президента переходитиме від однієї партії до другої, діятиме паритетний принцип формування уряду, регіональних та місцевих органів влади. Двопартійна система Національного фронту проіснувала до 1970р.;
б) неальтернативна, неротаційна, суто двопартійна система з партією-гегемоном.
в) альтернативна, ротаційна, суто двопартійна.
г) "де-факто" двопартійна при формальному існуванні багатопартійності з відсутністю обмежень на чисельність партій.
4. Неальтернативні багатопартійні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій і з інституціоналізованою роллю партії-гегемона.
Багато і чому схожими на цей різновид є ті партійні системи, які деякі дослідники називають "обмеженими". В них офіційно визнається свобода діяльності політичних партій, однак усі найважливіші питання громадського та державного життя вирішуються шляхом не боротьби та співробітництва політичних партій, а прийняття вольових рішень іншою силою, яку можна умовно назвати Інститушоналізованою "безпартійною партією влади".
5. Альтернативні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій. Один з прикладів - своєрідна трьохпартійна формально альтернативна система, яка свого часу була офіційно запроваджена в Єгипті після поділу на три частини колишньої єдиної правлячої партії - Арабського Соціалістичного Союзу. Однак фактично тут існували й інші політичні партії. При цьому одна з трьох офіційних партій набула ролі партії-гегемона, хоча така ЇЇ роль не була формально закріплена у законі.
6. "Де-факто" неальтернативні, але з юридичної точки зору альтернативні плюралістичні партійні системи з наявністю партії-гегемона.
7. Двоблокові багатопартійні системи, в яких жодна з партій не може самостійно здійснювати владу, а основне політичне суперництво йде між двома групами політичних партій. Така система може характеризуватися як наявністю постійного блоку-гегемона, так і періодичною ротацією правлячих блоків.
8. Багатополюсна система багатопартійної роздрібненості, за якої правлячі коаліції політичних партій не є стабільними і часто змінюють одна одну.
У чітко стратифікованому суспільстві партійна система поділяється на такі головні соціально-політичні блоки: а) правлячі сили; б) опозиційні сили; в) проміжні та нейтральні сили. Однак у певних ситуаціях " за тих чи інших форм майже загального соціального консенсусу - опозиційний блок не деякий час може практично зникати. А при максимальному посиленні конфлікту між правлячим і опозиційним блоками та відносній рівновазі їх сил може зникнути єдина партійна система, розподаючись на дві або цілу низку повністю відокремлених систем. При цьому деякі з компонентів старої, спільної партійної системи на всій або частині території країни нарідко перетворюються на нелегальні, підпільні. Результатами такого розколу часто бувають громадянська війна, перемога сепаратистських або іредентистських рухів тощо.
Наявність єдиної партійної системи є показником як конкретного стану, стадії розвитку того чи іншого суспільства, так і певного типу суспільства й існуючої у ньому політичної системи.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37