Главная->Політологія->Содержание->3. Становлення і розвиток політології в ХІХ-ХХ ст,

Лекції з курсу “Політологія”

3. Становлення і розвиток політології в ХІХ-ХХ ст,

Сучасна буржуазна політологія виникла на стику юриспруденції і соціології на початку XX століття. Становлення її проблематики було значною мірою обумовлено працями таких відомих буржуазних теоретиків як Г.Спенсер, М. Вебер, В.Парето, О.Конт, Ф.Тьонніс, Р.Міхельс і інші. Найвідоміші ідеологи буржуазії виступали під прапором лібералізму,

На думку Конта, - стверджує Спонсор, - найбільш доскональне суспільство є таке, у якому управління досягло вищого свого розвитку в якому індивідуальне життя має бути підпорядковане в основному життю соціальному. На мою думку, навпаки, ідеалом, до якого ми йдемо, є суспільство, у якому управління буде доведено до можливо меняшх меж, а свобода досягне по можливості найбільшої широти.

Буржуазний індивідуалізм і лад приватно-власняцьких відносин Спен-еер охороняє від всіх замахів,апелюючи до непорушності соціологічних законів. "Вважаючи перехід влади в свої руки єдино прогресивним моментом в історії,- писав Лафарг,- буржуазія справді переконана, що було б поверненням до варварства - "рабства", як кажг Герберт Спенсер, - якщо б пролїтаріат захопив владу у свої рухи"*. Уже в другій половин хІХ ст. ідеології буржуазії .починають лякати своїх читачів і слухачів перспективои деградації суспільства, якщо воно перейде межу капіталізму. Спенсер проголосив комунізм "не тільки майбутнім відновленням рабства, але винахідником і розсадником бюрократії*.

Буржуазно-ліберальна теорія, відмежувавівксь від невизначенності чекань, від надій на наступ віку розуму і щастя, прагнула показати, що стовпова дорога прогресу - це поступове поліпшення і зміна все тієї ж буржуазної системи влади і власності, шлях реформ і "поліпшень" цієї системи. Спенсер мріяв про той щасливий час, коли в суспільстві наступить "динамічна рівновага", тобто пануватиме спокій При деякому русі. не змінюючому структури, не порушуючому рівноваги.

Роботи великого італійського соціолога ВІльфредо Парето (1848 -1923 рр.) зробили величезний вплив на розвиток політології, Парето поставив вимогу виявити за сплетінням ідей реальні сили, які визначають поведінку людей. Він вважав, що людина не поступає так, як думає, а думає так, тому що так поступає, для неї первинні не мислення, а вчинки. Вчинки ж обумовлюються як раціональними, так і нераціональкиіді мотивами.

Парето висунув ідею, згідно якої історія є ареною постійної боротьби еліт (від фр, еліте - кращий) за владу, Згідно з Парето, кожен суспільний процес розпадається на три цикли: політичний, економічний та ідеологічний. Кожен цикл відзначається двома основними типми еліт: в політиці - це "леви і лисиці" в економіці - "рантьє" і "спекулянти", а в ідеалогії - "оптимісти" І "скептики". Відповідно типу еліт суспільний розвиток - прискорюється чи уповільнюється. "Леви" - політичні вожді, переконані в абсолютності своєї віри в ідеальні цілі, - використовут владу для їх здійснення. Для цього типу еліт характерний консерватизм правлінні. Правлячий клас з часом вимирає і поповнюється окремими представниками із неправлячого класу. Цей процес веде до виникнення другого типу еліти - "лисиць" - вождів, які не вірять в абсолютніст своїх цілей і використовують для досягнення своєї мети обман і політичну спекуляцій. Кожен тип не задовольняє вічних проблем управління і необхідна постійна зміна еліт, яка здійснюється з допомогою насилля.

Деякі погляди Парето були взяті на озброєння Муссоліні, але не всі система в цілому. В 1923 році, незадовго до смерті, Парето призначається сенатором італійського королевства, це свідчить про те, що він не відмежувався від фашизму.

Відкрите співробітництво з фашизмом Роберта Міхельса (1876-1936 рр.) не викликає сумнівів. Використавши вплив Гаетано Москі (1866--1941 рр.) він пристосував його теорію про пануючий клас до пануючих політичних партій і написав книгу "Соціологія політичних партій в умовах сучасної демократії" (1911р р.). У відповідності з тезою "демократія веде до "олігархії", він стверджує, що в усіх партіях, в тому числі соціалістичних, справа завпеди веде до установлення олігархії. Це закономірність, яка стосується всіх організацій, навіть, якщр при їх заснуванні нічого подібного не було передбачено. На його думку, в процесі розвитку любої організації апарат керівництва і управління буде набувати самостійного значення. Чим більша організація, тим виразніше виявлена дія цього закону олігархії".

Маси не можуть самі керувати собою. Правда, їм не можна відмовити в здатності до навчання і організації, вони висувають власних керівників, а також поглинають першочергово ворожу їм частину інтелігенції. Однак з часом керівники депролетаризуються, і демократія стає нічим іншим, як зміною еліт, підвладних дії "циркуляції". Після панування феодалізму приходить панування буржуазії, але хто буде нашим вчителем після буржуа? Наш ворог - наш вчитель, - говорить Лафзн-тен, - але вчитель більш небезпечний -той, який вийшов з наших рядів і через обман і хитрощі зумів добратись до влади"**.

Великий слід в розвитку американскої політичної думки залишив Артур Ф.Бентлі (1870 - 1957 рр.) і його робота "Процес управління" (1908 р.). Бентлі відкинув всі так звані "метафізичні" і "нормативні" підходи до вивчення політики і доьів, що існує реальна можливість справді наукового вивчення політики; по-друге, стрижнем його теорії е концепція зацікавлених груп; по-третє, основним матеріалом для вивчення управління є діяльність людей І ті процеси, через які ця діяльність реалізується в законодавстві, управлінні і розв'язанні суперечок.

В основі теорії "зацікавлених груп" перебувало поняття діяльності людей, яка визначалась їх інтересами. Виражаючи прагнення людей до досягнення своїх цілей, діяльність здійсняється не індивідуально, а через групи людей, об'єднані на основі спішності інтересів. Інтерес групи, згідно Бентлі, визначається не її програмами і заявами, а її фактичною діяльністю і поведінкою. Безумовно, ця концепція політики, яку розвиває Бентлі, в значній мірі відобразила характерний для американської суспільно-політичної думки прагматизм і почасти елементи біхевіоризму.

Взагалі потрібно відзначити, пір американській політології притаманне спиратися на методи емпіричних досліджень, пов'язувати дані політології з більш широким колом фактів, зокрема медицини І психіатрії. Правда, деякі з цих ідей висловлювались раніше, зокрема ідея про тісний зв'язок політики з психологією. Не випадково один з представників так званої Чікагської школи політології Гарольд Ласуелл у своїй книзі "Політологія і політика" (1930 р.) робив спробу використати концепцію психоаналізу Зигмунда Фрейда для пояснення багатьох аспектів політики. До кінця другої світової війни в СІЛА впевнено намітилась тенденція до виділення самостійних блоків політологічних проблем і їх поглибленого аналізу- До числа таких проблем відносяться такі, як: "групи ризику", "лоббі", "тіньовий уряд", "політичні партії і їх лідери" і т. д. Все це свідчить про підвищення інтересу до фактичних реальностей політично'о життя. Згодом і в Західній Європі стали інтенсивно вивчатись окремі політичні проблеми: "групові інтереси", "еліта і політичні партії", "політичні думки", "поведінка виборців" та ін.

850-ті і 60-ті роки в західній політології особово популярним став біхевіористський підхід до політики. З точки зору біхевіористів вивчення фактичної поведінки людей допомагає визначити їх наміри і мотивації. Принципами біхевіористської політології є: наукова нейтральність (об'єктивізм), опора на результати вибіркових емпіричних досліджень і зроблених на їх базі систематичних і математичних обробок; точне формулювання; емпірична перевірка гіпотез.

Поряд з продовженням розвитку теорії "заінтересованих груп" А. Бентлі, в післявоєний період широкого розвитку одержали дослідження різних проблем еліти, політичних партій. Справжньою революцією в політології стали дослідження і аналіз суспільної думки, політичних поглядів, поведінки виборців. Оцінюючи

зміни, які відбулися в західній особливо в американській політології на розі 70-х - 50-х років, слід відзначити певну методологічну кризу і спроби переосмислення ряду широко розаовсюджених теорій: біхевіористської теорії політики, теорії еліти, деідеологізації і реідеологізації, масового суспільства, тоталітаризму і демократії. Аналіз політичної думки нового часу, особливо на межі XIX - XX століть не може відбуватись без урахування виникнення марксизму. Соціаль-но-політичні погляди Наркса і Енгельса формувались в період виходу на арену політичного життя робітничого класу, загострення класової боротьби. Аналіз класової сутності політики, держави і функціонуючих інститутів у рамках буржуазної демократії дозволив основоположникам марксизму прийти до досить важливих висновків, їх суть коротко можно викласти таким чином. Політика, це явище історичне, пов'язане з виникненням класів і держав,які набувають класового характеру у класовому суспільстві. Держава, як основний суб'єкт влади не може бути надкласовою силою в умовах класового поділу суспільства і тому переважмо виражає і захищає матеріальний інтерес економічно панівних суспільних груп. Демократія у будь якому класовому суспільстві має обмежений характер і не може виражати народовладдя в повному значенні цього слова. Однак Маркс, Енгельс і Ленін ніколи не відкидали ідеї буржуазних політичних свобод, демократизму, громадянських прав, вважали їх валиивим завоюванням загальнолиздського характеру. Разом з тим в полеміці Жркса і Енгельса, а пізніше Леніна з ідеологами міжнародної соціал-демократії намітились певні тенденції до розвитку політичної думки, аналіз яких надзвичайно важливий для розуміння політичних процесів у рамках перебудови, Спір стосувався принципових сторін соціалістичного вчення, можливості мирної реформістської чи насильницької, революційної еволюції буржуазного суспільства, приходу до влади парламентським чи іншим шляхом, орієнтації на класову боротьбу з неминучим підпорядкуванням усього революційним цілям чи заміну класової боротьби класовим співробітництвом та ін.

З позицій нового політичного мислення анахронізмом виглядає твердження про формалізм буржуазних свобод і справжню свободу і демократію в рамках соціалізму.

Розвиток політології потребує у певній мірі синтезу тих ідей / політико-правових норм, які довели свій благотворний вплив на розвиток особ-'стості, стали невід'ємною умовою її творчих сил і здібностей. Саме тону необхідний серйозний аналіз досягнень зарубіжної політології іст:р:ї світової політичної думки.

Еволюція політичної думки в Новий час завершилась обгрунтуванням фундаментальних політичних цінностей, серед яких центральне місце займає ідея правової держави. Провідною течією, яка зіграла значну ролі в прогресі політичного життя став лібералізм, в тому числі і російський. Сучасна політологія на Заході являє собою комплексну систему знань з різними способами і методами вивчення політичного життя. Переважає аналіз локальних проблем політики, який спирається на вивчення фактичних даних (матеріали конкретних соціальних досліджень, опитування, вивчення суспільної думки і 'т. д.).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Категорії

Лекції з курсу “Політологія”

Схожі підручники