Главная->Історія економіки та економічної думки->Содержание->Особливості процесу індустріалізації у провідних країнах світу (США, Німеччина, Англія, Франція, Японія)

Особливості процесу індустріалізації у провідних країнах світу (США, Німеччина, Англія, Франція, Японія)

 

Із завершенням промислового перевороту розпочався етап індустріального розвитку суспільства. Основним його змістом був процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства. Індустріалізація забезпечила перевагу промис­ловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Збільшується частка промислових підприємств у виробництві ВНП та національного доходу. Індустріалізація характеризується структурними змінами в господарстві окремих країн. На основі науково-технічних та технологічних винаходів виникають нові галузі виробництва, відбувається вдосконалення і модернізація старих. Характер та терміни індустріалізації залежали від вихідного рівня промислового перевороту, економічних умов кожної країни.

Склалося 3 типи промислово розвинених країн:

– американський – високорозвинений;

– німецький – середньорозвинений;

– англійський – низькорозвинений.

Закінчився період євроцентризму. Головну роль у світовому господарстві почали відігравати США. Змінюється співвідношен­ня частки світового промислового виробництва між Європою та США:

 

	США	Європа
1860 р.	23 %	72 %
1913 р.	42 %	53 %

 

Індустріалізацію як світовий економічний процес зумовив другий етап науково-технічної революції, що розпочався в останній третині ХІХ ст. Темпи технічного прогресу були вражаючими, їхні результати важко переоцінити. Технічні та технологічні від­криття різко підвищили ефективність праці, почалося масове виробництво товарів, знизилася їхня собівартість. Обсяг світового промислового виробництва збільшився в 3 рази, сукупна протяж­ність залізниць зросла у 3,5 раза, середні темпи зростання еконо­міки провідних країн перевищували 3,5 % річних упродовж 30 ро­ків, що було найвищим показником за останні 200 років.

Так, у 1870–1913 рр. промислове виробництво у провід­них країнах зросло:

1) Англії – 1,75 раза;

2) Франції – 3 рази;

3) Німеччини – 4 рази;

4) США – 6 разів.

Науково-технічний прогрес відбувався у кількох основних напрямах, які визначали ступінь механізації виробництва, зв’язку та побутової сфери. Електрична революція розпочалася після серії винаходів у Німеччині та США. 1867 року німецький інженер В. Сіменс винайшов динамомашину. 1883 року американець Т. Едісон створив генератор електричного струму, у 1897 році – трансформатор для передачі електроенергії на відстань та електричний двигун. У 1896 р. на Ніагарській гідроелектростанції було встановлено перший турбогенератор, який винайшов англійський інженер Ч. Парсонсон. Були винайдені електрична плавильна піч (1877), електричне зварювання металів (1887), трамвай (1879), електрична лампа (1886) тощо. Відбувся прорив у освоєнні нових видів енергії. 1887 року в Німеччині Н. Отто сконструював карбюраторний двигун внутрішнього згорання, у 1893 році Р. Дизель створив двигун внутрішнього згорання, який працював на солярці. Таким чином, у 1885 році на основі цих винаходів Г. Даймлер та К. Бенц започатковують автомобільну промисловість. Створення двигуна внутрішнього згорання сприяло революційному перевороту у транспорті, військовій техніці, механізації сільсько­го господарства (1906 р. у США з’явилися трактори), збільшило економічну значимість нафти, яка перетворюється у стратегічну сировину (у 1870 р. видобуто 0,8 млн т, у 1890 р. – майже 20 млн т). 1876 року Белл винайшов телефонний зв’язок, Морзе – спосіб передачі інформації на відстань – телеграф, Попов та Марконі – радіо (1895 р.). Ці винаходи лягли в основу індустріалізації сфери зв’язку та створення радіотехнічної галузі промислового виробництва. Відкриття в галузі виробництва хімічної продукції (син­тетичні фарбники, пластмаси, кислоти, нові лікарські та парфу­мерні вироби) дали поштовх для прискореного розвитку хімічної промисловості. Промислового впровадження набули винаходи Д.І. Менделєєва в галузі технології видобутку нафти та кольорової металургії (також винайдення дюралюмінію А. Вільмом), яка забезпечила розвиток авіаційної промисловості (Можайський, брати Райт). Велике економічне значення мали технічні вдоскона­лення в металургії – конверторний спосіб виробництва сталі (Бесемер – 1856 р. та Томас – 1878 р.), упровадження мартенівських печей, які значно підвищували продуктивність праці. У США був винайдений токарний автоматичний револьверний верстат, ство­рено фрезерний та шліфувальний верстати, що підвищило якість металообробки. Модернізації зазнала і сфера легкої промисловості (автоматичний ткацький верстат), поліграфії (лінотип), з’явився автомат для виробництва пляшок.

Науково-технічний прогрес та потреба у створенні масового поточного виробництва для задоволення зростаючих потреб ринку зумовили розвиток наукової організації праці як вищого рівня технологічної думки. Гаррінгтон Емерсон (США) пропонує підвищувати ефективність виробництва за рахунок раціоналізації витрат, виробничих операцій, підбору та навчання робітничих та інженерно-технічних кадрів, Фредерік Уінслоу (США) пропонує конвеєрний спосіб організації виробництва на основі хронометра­жу та відповідної організації робочого місця.

В умовах зростання мілітаризації окремих національних економік з’являються і нові засоби ведення війни – кулемети (Максим), динаміт (Нобель), отруйні гази – іприт та фосген.

 

Англія

 

Індустріалізація відбувалася в ході промислового перевороту. На початку 60-х рр. ХІХ ст. у Англії налічувалося 639 акціо­нерних корпорацій. Монополії формувалися пізніше ніж у США і Німеччині, в основному – у хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості. Банківський капітал переважав над промисловим. У 1913 р. у 12 банках було розміщено 70 % світового капіталу. Хоча промисловий переворот тут розпочався рано, нові галузі розвивалися повільно із-за консерватизму національної буржуазії та вивезення капіталу (4 млрд ф. с. із прибутком 260 млн ф. с.) за кордон у колонії та залежні країни, де наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивезення капіталу забезпечувало зростаючі потреби в колоніальній сировині – нафті, залізній руді, кольорових металах, каучуку. В англійській економіці також відбувалися структурні зміни, починають розвиватися галузі важкої промисловості – особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна.

З останньої чверті ХІХ ст. Англія починає поступово і неу­хильно втрачати роль економічного центру світу. Скорочується її частка у світовому промисловому виробництві з 32 % у 1870 р. до 14 % у 1913 р., хоча саме виробництво за цей період виросло в 2,3 раза, водночас коли у Німеччині зростання виробництва збільшилося у 6 разів, частка у світовому виробництві зросла з 9 до 16 %, а у США збільшення відбулося у 9 разів, а частка у світовому виробництві становила 38 %. Втрата світової гегемонії відбувалася повільно та практично непомітно, тим більше, що прибутки всіх прошарків англійського населення впевнено зростали. Національний дохід виріс у 3 рази, а прибутки від капіталовкладень за кордоном – у 9 разів. Англія ще залишалася найбільшою торговель­ною морською державою, на що направлялося половину витрат державного бюджету.

 

США

 

У кінці ХІХ ст. процес індустріалізації зумовив прискорені темпи розвитку економіки США. За обсягами виробництва промислової продукції країна вийшла на перше місце у світі.

Цьому сприяли такі економічні та політичні фактори:

– радикальний характер громадянської війни 1861–1865 рр.;

– науково-технічний процес розвивався на власній науково-винахідницькій базі;

– протекціоністська політика для власного виробника та низькі митні тарифи для ввезення іноземного капіталу (згідно із законом Маккінлі–Олдріча ввізні мита з 1861 до 1890 рр. зросли з 10 до 57 %);

– різке зростання промислового виробництва в сукупному суспільному продукті (75 %), національного доходу (у 5 разів до 1913 р.) та національного багатства (у 7 разів);

– розширення колоніальних володінь (Аляска, Гаваї, Куба, Гуам, Філіппіни, Самоа, Пуерто-Ріко, Панамський канал);

– промислове та сільськогосподарське освоєння Заходу;

– 1864 року було ухвалено закон про сприяння імміграції (з 1870 до 1914 рр. до США прибуло 30 млн осіб);

– США стали першою індустріальною державою світу; до 1900 року питома вага галузей важкої промисловості перевищила половину загального обсягу промислової продукції;

– з 1882 року розпочалася електрична революція; до 1913 року потужність американських електростанцій переважала всі світові на 2 млн кВт та становила 5 млн кВт;

– у 1912–1913 рр. на заводах Г. Форда запроваджено стандартизоване масове поточне виробництво з використанням конвеєра.

Активно формуються монополістичні об’єднання та фінансова олігархія (400 капіталістів володіють багатством, яке оціню­ється у 20 млрд дол). США стають класичною країною трестів. На 1914 рік корпорації та акціонерні фірми становили 28,3 % від загальної кількості підприємств США і виробляли 83,2 % вартості всієї продукції. На корпоративних підприємствах працювало 80 % робітників, зайнятих у промисловості країни. З 1904 до 1914 рр. прибутки монополістичних об’єднань виросли від 4,5 млрд до 8 млрд дол.

Промислове піднесення країни відбувалося також за рахунок:

– капіталів Англії – 3,4 млрд дол.;

– еміґрації – 2,5 млн осіб;

– різкого зростання населення у зв’язку з колоніальними завоюваннями, об’єднанням Півночі та Півдня (із 31,4 млн ос. та 90 млн ос.).

Процес індустріалізації в США супроводжувався рядом буржуазних ліберальних реформ, пов’язаних зі збільшенням регулю­вальної ролі держави в промисловості та банківській сфері. Період “прогресивної ери” розпочала т. з. “політика чесного курсу” президента Т. Рузвельта (контроль діяльності корпорацій, контроль тарифів на перевезення грузів, контроль за виробниками хар­чових продуктів та медикаментів, заходи щодо консервації та охорони природних ресурсів, розробка рекомендацій щодо розвит­ку фінансової системи), продовжила “політика нової демократії” президента В. Вільсона (регулювання конкуренції, розвиток дрібного та середнього бізнесу, білль про тарифи, створення Федераль­ної резервної системи з випуску облігацій, створення Федеральної промислової комісії з виявлення нечесної економічної діяльності). Ці заходи свідчили про зародження державно-монополіс­тичного регулювання економічного життя країни та посилення ролі виконавчої влади в її політичній системі.

До 1913 року США, застосовуючи “дипломатію долара”, установили контроль над олов’яною промисловістю Болівії, мідною – Чілі та Перу, м’ясоконсервною – у Чилі і Парагваї. Американські монополії та фінансові магнати підпорядкували собі Чилійсько-Андську залізницю, торгівлю фруктами в регіоні Цен­тральної і Латинської Америки, річковий транспорт Колумбії, Аргентини, Бразилії, Перу; потіснили британський торговельний капітал у Бразилії, Колумбії, Венесуелі та конкурували з ним у Перу і Еквадорі.

 

Франція

 

Економічний розвиток Франції в останній третині ХІХ ст. характеризується кількома особливостями – уповільненим промис­ловим розвитком, парцелярністю сільського господарства та швидкою концентрацією банківського капіталу.

Уповільнений процес концентрації виробництва зумовлювався наявністю великої кількості дрібних підприємств (30 % – 5 роб.). Монополії формуються у вигляді картелів, синдикатів та концернів. За 1892–1913 рр. кількість металургійних підприємств зменшилася більш як у два рази, значне скорочення відбулося в гірничодобувній, паперовій та інших галузях промисловості. 1876 р. виник металургійний синдикат “Коміте де форж”, що об’єднав 13 най­більших заводів. Основні підприємства військової промисловості об’єдналися в концерн “Шнейдер Крезо”, в автомобілебудівницт­ві найбільшими монополістичними об’єднаннями стали компанії “Рено” та “Пежо”.

У французькій промисловості необхідно було здійснювати структурні зміни та модернізацію фабрично-заводського обладнання. Це вимагало значних фінансових витрат. Сировинна база була недостатньою, тому собівартість французьких металовиробів була високою, зменшувалася їхня конкурентоспроможність. У промисловому виробництві було зайнято у 2 рази менше продуктивних сил, ніж у сільському господарстві та торговельно-фі­нансовій сфері. Нерозвиненість внутрішнього ринку, низький при­ріст населення затримували у землеробстві потенціальну вивіль­нену робочу силу. На початку ХХ ст. у Франції нараховувалося близько 77 тис. підприємств капіталістичного типу, але із них – майже 68 тис. мануфактур.

Франко-прусська війна підірвала економічні можливості Франції. Втрачено найрозвиненіші, багаті на стратегічну сировину Ельзас і Лотарингію, загинуло 1,5 млн осіб (3,5 % населення). Загальні матеріальні втрати оцінювалися у 10 млрд франків. Конт­рибуційні виплати становили 5 млрд франків.

Втрати у промисловості компенсовувалися активним вивезенням капіталів. Франція забезпечила 30 % світових інвестицій: фінансові вклади 1908 р. – 9,5 млрд у національну економіку, 104,4 млрд за кордон.

На початку ХХ ст. у Франції при 40-мільйонному населенні 2 млн становили рантьє (15 % населення). На зовнішній ринок країна, як правило, виходила з предметами розкоші, парфумами та косметикою, дорогим одягом.

 

Німеччина

 

В останню третину ХІХ ст. населення Німеччини зросло з 35 до 50 млн осіб. Загальна чисельність промислових робітників збіль­шилася на третину. Цьому сприяло об’єднання Німеччини. Ліквідовувалися митні бар’єри, формувалося єдине господарське право, фінансова система – це єдиний внутрішній економічний ринок. Велике значення для інвестицій у промисловість мала 5-мільярд­на контрибуція із Франції. Інженерно-технічна думка за якістю впроваджень поступалася лише американській. Як і у США, грандіозне залізничне будівництво стимулювало прискорені темпи розвитку гірничо-добувної та металургійної галузей промисловості. Держава здійснює структурну перебудову – розвивається елек­тротехнічна, автомобілебудівна, хімічна галузі, кольорова металургія. Німеччина за короткий термін перетворилася в індустріально-аграрну державу (50 % становили промислові робітники). Темпи економічного зростання були найвищими серед країн Європи, товари були конкурентоспроможними. До початку ХІХ ст. Німеччина вийшла на друге місце у світі за обсягами промислового виробництва (її питома вага становила 16,5 %) та на третє місце – з вивезення капіталу.

Акціонерна власність починає формуватися із залізничного транспорту у 70-х р. ХІХ ст. У 80-х рр. існувало 418 акціонерних товариств, монополізація охопила всі галузі у вигляді картелів і син­дикатів (300 – 1900 р., 600–1913 р.), у тому числі і військову галузь, 9 банків контролювали 85 % усіх капіталів. Тільки Німець­кий банк, активи якого оцінювалися у 3 млрд марок, був предс­тавлений у 200 промислових підприємствах.

Промислове піднесення в умовах, обмежених стратегічними сировинними ресурсами та територією, швидким зростанням населення та мілітаризацією економіки, підштовхувало монополістичні та урядові кола Німеччини до військової інтервенції, бороть­би за перерозподіл світової колоніальної системи. У кінці ХІХ ст. Німеччина захопила Того, Камерун, Північно-Західну Африку, Каролінські, Маріанські та Маршаллові острови.

 

Японія

 

До останньої третини ХІХ ст. Японія перебувала у стані самоізоляції від зовнішнього світу. Сьогунат (військові правителі) Токугава-Миновара з XVІІ ст., по суті, законсервували економічне та політичне життя країни. 80 % населення становили селяни. Японія була типовою аграрною країною, у якій панували феодальні дзайбацу (клани) та відповідна система господарства. Панівне становище посідали самураї (7 % населення).

1868 року імператор Мацухито започатковує процес модернізації суспільства, що отримав назву “революція Мейдзі” (Мейд­зі – освічене правління). Революція здійснювалася одразу у кількох напрямах:

– адміністративна реформа передбачала централізацію імператорської влади через підпорядкування його уряду відповідних префектур;

– соціальна реформа передбачала ліквідацію феодальних привілеїв та створення трьох основних станів;

– освітня реформа передбачала реалізацію урядової програми розвитку системи загальної освіти;

– аграрна реформа передбачала викуп земель, формування державного фонду та надання частки землі селянам;

– упроваджувалося право приватної власності та свободи тор­гівлі, закріплені в буржуазно-монархічній Конституції 1889 року.

Реформи Мейдзі у ході буржуазної революції 1869 р. забезпечили розвиток індустріалізації. У Японії збіглися одразу три економічні процеси – промисловий переворот, індустріалізація та монополізація.

За 10 років (1867–1877 рр.) збудовано більше 500 промислових підприємств. Згодом уряд передав ці взірцеві підприємства у приватну власність за низькими цінами. У ділову етику нових під­приємців впліталися традиції самурайського кодексу честі. Розгортається приватне підприємництво, формуються картелі і синдикати. Промислове піднесення мало вражаючі темпи і продовжу­валося 20 років. Було побудовано тисячі підприємств, протяжність залізниць збільшилася в 20 разів, обсяги сільськогосподарського виробництва зросли у 3,5 раза. З 1900 по 1913 роки темпи щорічного приросту японської економіки становили 12 %, у той час як у США вони становили 7 %, 4 % – у Німеччині та Франції, 2 % – у Великобританії. Зовнішня торгівля з 1870 до 1913 рр. зросла у 28 разів, зокрема експорт - у 46,3 раза (600 млн ієн), імпорт, особливо сировини, – у 21,6 раза. З 1905 до 1913 рр. загальні капітальні вкладення в національну економіку досягли 4 млрд ієн, більш як половину із них становили інвестиції в розвиток промисловості та транспорту. Але промисловість давала лише 40 % національного прибутку. Частка робітничого класу становила усього 1,5–2 % від загальної кількості зайнятих.

Поступова мілітаризація економіки країни та посилення поліцейського режиму зумовили зростання військових витрат (40 % від усіх підприємств). На початку ХХ ст. Японія стала на шлях колоніальної агресії. 1894 року – війна з Китаєм, 1904–1905 рр. відбулася російсько-японська війна, 1910 року анексовано Корею.

Напередодні Першої світової війни Японія залишалася аграр­но-індустріальною країною, 60 % населення концентрувалося в сільському господарстві.

 

12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139

Схожі підручники

• Методичні вказівки до виконання практичного заняття на тему «Графічний метод розв’язку задач НЛП» Розв’язати графічним методом задачу НЛП
• Соціальна педагогіка (частина 2)
• Хрестоматія з Філософії (частина 1) (онлайн)
• Бухгалтерський фінансовий облік (частина 2)
• МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДO ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ З КУРСУ «Професійна психологія та конфліктологія»
• ТЕМА 12. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕНТА