Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 Основні напрями інституціоналізму - М.М. Теліщук - Історія економіки та економічної думки - Studbook
ГоловнаЗворотній зв'язок

Категорії

загрузка...
Главная->Історія економіки та економічної думки->Содержание->Основні напрями інституціоналізму

М.М. Теліщук - Історія економіки та економічної думки

Основні напрями інституціоналізму

 

Основними напрямами інституціоналізму є:

– технократичний – Торстен Веблен;

– юридичний – Джон Коммонс;

– емпіріостатистичний – Уеслі Мітчел;

– індустріально-технологічний – Джон Кеннет Гелбрейт.

 

Інституціоналізм (від лат. institutio – звичай, настанова) був прийнятий для визначення системи поглядів на суспільство та економіку, в основі якої покладено категорію інституту, що визна­чає соціально-економічну основу прихильників цього напряму.

Інституціоналізм – концепція економічної теорії, яка в економічній системі синтезує роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, ментальних, економічних інститу­тів у процесі їхнього функціонування.

Варто визначити епохи, що фіксують особливе історичне значення інститутів. Так, наприклад, для руху прогресу важливу роль відіграли такі інститути, як родина, держава, що руйнують багатовікові традиції і звичаї родоплемінного побуту. Це зумовило становлення індивіда, зникнення замкнутості, осілості, появу міжособистісних, а пізніше й міждержавних відносин.

Інститути – перебувають на поверхні явищ. Вони – об’єкти вивчення. У Китаї виділяється родина і держава як несучі конструкції Піднебесної. В індуїзмі – кругообіг життя, закріплений у кастах; в ісламі – покірність волі Аллаха.

В епоху середньовіччя відбувалася боротьба духовного і матеріального – на користь першого. Проблеми короткого земного життя – випробування перед вічним неземним світом.

Інституціональні утворення з’являються на сцені суспільного життя як породжені тенденціями політико-економічних процесів, так і встановлювані державними, суспільними структурами чи їхньою єдністю. Так, раннє християнство трансформується в інститут римського імператора. Християнство запроваджує цілу систему інституціональних утворень: церква, папство, чернецтво, світосприйняття, служіння, моральні норми (заповіді), канонічне право, ордена, інквізиція і т. д. Усе це викристалізувалося в особливій формі – ватиканському інституціоналізмі.

В економічних процесах поява цих своєрідних інструментів має відповідне підґрунтя: інститути, породжені історичними тенденціями, і інститути, започатковані вольовими рішеннями, свідомо. При цьому вирізняються інститути як віддзеркалення націо­нальних особливостей історичного розвитку і тенденцій загально-історичних – технологічних революцій як об’єктивної основи роз­витку ринкових відносин.

Історичний досвід щодо місця і ролі свідомо утворюваних інститутів свідчить, що вирішальну роль у цьому відіграє держава. За Кантом, завдання держави полягає в тому, щоб знайти фор­му, у межах якої можливе спільне проживання в співтоваристві, найбільший простір для вільного розвитку індивідуальних сил. З цього випливає, що Канта не турбує загальний інтерес. Захист індивідуальних інтересів може призвести до забуття суспільних інтересів. Держава створює законодавче поле, в якому гармонійно врівноважуються як індивідуальні, так і суспільні інтереси. Закон може бути ухвалений, але якщо не створене середовище їхньої доброчинної дії, історична тенденція дня відходить і з’яв­ляється зародження інших тенденцій, його дія не досягає ефекту.

Ойкен пише про те, що в основу політики lasser flare покладена свобода. Свобода повинна бути представлена для того, щоб розвинути природний богоугодний порядок, і вільний природний порядок не виник просто тому, що економічна політика залишає свою реалізацію за самим процесом розвитку. Він виникає тільки тоді, коли сама економічна політика стає орієнтованою на це.

Якщо народження політичної економії відбувалося в умовах, коли вивчення економічних процесів проходило без урахування інституціональних утворень (“невидима рука” – регулятор економічного процвітання), то історична школа ввела їх у систему економічної науки. У цьому її історична заслуга.

Наприкінці XIX ст. панівною в економічній науці була теорія маржиналізму. Маржиналізм в основному концептуально ґрунтується на приматі позиції індивіда з його системою цінностей, у ньому немає місця соціальним процесам, які впливають на ту ж ціну. Останні враховуються в концепціях неокласиків – точка перетину попиту та пропонування, на боці попиту – гранична корисність, на боці пропонування – граничні витрати виробництва. Проте впливу інституціональних факторів у цій теорії немає.

Індустріальна технологія вдосконалює промисловість. Неминуча поява великих і надвеликих підприємств, що мають можли­вість удосконалювати технічну базу. Завдяки їхній діяльності від­бувається трансформація капіталізму ринкового, вільної ринкової конкуренції в “колективістський капіталізм”, в якому формуються колективістські потреби. З’являється усвідомлення формування й розвитку соціальних потреб. Ці положення становлять одну з засад інституціонального аналізу, що є немаловажною його заслугою. До появи “соціальної ринкової економіки” залишається зробити не так уже багато кроків. Змінюється як структура потреб, так і умови їхньої реалізації. Вони можуть бути реалізовані і колективно. Наприклад, народна освіта, охорона здоров’я, створення умов повноцінного дозвілля, турбота про людей, які втратили працездатність, розвиток сфери послуг, екологія. Вони мають соціальний характер. Очевидний висновок: невтручанню держави в економіку на певному історичному етапі поставлені об’єктивні межі. Держава неодмінно стає основним регулятором реалізації цих потреб.

Поняття “інститут” – широке, багатовимірне. Це й етика, і демографія, і культура, право, спосіб життя, якість і стандарти життя, політична система, соціальні процеси, соціологія тощо. Економічна теорія, особливо завдяки появі інституціоналізму, по­сідає місце міждисциплінарної теорії. Насамперед це широке охоп­лення соціально-економічних процесів. Там, де в класиків був атомістичний підхід, – початок усьому – “економічна людина”, в інституціоналізмі – соціально-економічний соціум, соціально-еко­номічна система. Поняття “соціально-економічна система” – багаторівневе. Поняття “система” наявне в усіх напрямах інституціона­лізму, які з’явились упродовж XX ст. Інститути не вічні, вони еволюціонують, як еволюціонують технології – основне системне поняття, системотвірний елемент у інституціоналістів.

Інституціоналізм як економічна теорія почав формуватися наприкінці ХІХ ст. Ідейно-теоретичні основи цього напряму в економічній науці було закладено американським економістом та соціологом Торстеном Вебленом (1857–1929).

Методологія досліджень інституціоналістів передбачала:

– широке використання описово-статистичного матеріалу;

– історико-генетичний метод;

– як вихідну і основоположну категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій). Таким чином, інституціо­налізм є якісно новим напрямом економічної думки.

Склалося кілька напрямів інституціоналізму:

– соціально-психологічний (технократичний) – Т. Веблен;

– соціально-правовий (юридичний) – Дж. Коммонс;

– кон’юнктурно-статистичний (емпіріостатистичний) – В. Мітчел;

– інституціонально-соціальний (індустріально-технологіч­ний) – Дж. Гелбрейт;

– неоінституціоналізм – Р. Коуз, Д. Норт, Р. Фогель, Дж. Б’ю­кенен.

Соціально-психологічний (технократичний) напрям інститу­ціоналізму представляє Торстен Веблен у працях “Теорія бездіяль­ного класу” (1899), “Інстинкт майстерності” (1914), “Інтереси і система цін” (1921), “Власність відсутнього” (1923). Він вважає, що життя людини в суспільстві таке, як життя інших видів, це – боротьба за виживання, а отже, процес відбору та пристосування. Еволюція суспільного упорядкування є процесом природного відбору соціальних інститутів. При цьому він використовує історичну оцінку розвитку інститутів суспільства, у якій заперечуються марксистські положення про “класову експлуатацію” та “історичну місію” робітничого класу. На його думку, економічними мотивами людей є насамперед батьківські почуття, інстинктивне прагнення до знань та висока якість виконаної роботи.

Сценарій реформ Т. Веблена складається з неухильного прис­корення НТП та зростання ролі інженерно-технічної інтелігенції. На його переконання, інтелігенція, робітники, техніка та інші учасники виробництва представляють сферу індустрії і мають на меті оптимізацію і зростання ефективності процесу виробництва. Вони підкреслюють зростаючу залежність “бізнесу“ від індуст­ріальної системи, неминучість “паралічу старого порядку“ та переходу до представників інженерно-технічної інтелігенції.

У результаті реформ Т. Веблен передбачає встановлення “нового порядку”, при якому керівництво промисловим виробництвом країни буде передано спеціальній “раді техніків”, а “індус­тріальна система” перестане служити інтересам “монополістів власників, оскільки мотивом технократії та індустріалів є не “гро-шова вигода“, а служіння інтересам усього суспільства.

Соціально-правовий (юридичний) напрям інституціоналізму представляє Джон Коммонс (1862–1945) у працях “Правові основи капіталізму” (1924), “Інституціональна економіка. Її місце в політекономії“ (1934), він формулює юридично-мінову концепцію суспільного розвитку. Її сутність полягає в тому, що в основу розвитку покладені мінові відносини, які відображені як юридичні. Вихідною економічною категорією оголошується юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути сус­пільства. Угода як основний елемент кожного економічного інституту включає три моменти: конфлікт, взаємодію та розв’язан­ня. Отже, будь-які суспільні конфлікти, усі суперечності можна успішно розв’язати. Запорукою цього буде юридичне регулювання правил “угоди”.

Важливе місце в юридично-міновій концепції Джона Коммонса посідає категорія розумної цінності, яка утворюється у результаті формування оцінок, єдності думок у процесі всіх угод. Він стверджує, що політична економія – це наука про процеси, що ведуть до встановлення “розумної цінності”.

Коммонс також критикує класиків та неокласиків за їхнє визначення вартості. Вартість у нього – це очікуване право на майбутні блага та послуги.

Кон’юнктурно-статистичний (емпіріостатистичний) напрям інституціоналізму представляє Уеслі Мітчел (1874–1948), учень та послідовник Веблена. Наслідуючи його, у праці “Лекції про типи економічної теорії” Мітчел наполягав на взаємозв’язку економічних проблем з неекономічними, особливо з проблемами соціології, культури та іншими, які зумовлюють психологію, поведінку та мотиви діяльності людей. Його інституціоналізм полягає у збиранні (накопиченні) статистичних даних, які в подальшому стали б підґрунтям для пояснення гіпотез. Покладені в основу но­вої галузі економічної науки “економетрика” математика і статистика дозволяли Мітчелу та його колегам розраховувати трива­лість малих і великих циклів, націлювати на спроби сконструювати моделі безкризового (нециклічного) розвитку економіки, передбачити відхилення в динаміці показників, запобігти їхньому падінню. Засобом пом’якшення циклічних коливань та досягнення сприятливої економічної кон’юнктури мало стати створення спе­ціального державного планувального органу. Планування при цьо­му передбачалося не директивне, рекомендаційне, а засноване на науковому прогнозуванні реальних та досяжних кінцевих цілей.

 

110