М.М. Теліщук - Історія економіки та економічної думки
Д. Рікардо (1772–1823)
1817 року Д. Рікардо опублікував основну свою працю “Засади політичної економії і оподаткування”. Якщо у фізіократів і Сміта предметом дослідження було виробництво, то в Рікардо – розподіл, але на підставі виробництва.
Є доходи факторів виробництва, однак головне питання – чи фактори виробництва в гармонії реалізації їхніх інтересів, чи вони мають антагоністичні засади. Звідси - різні соціальні висновки, саме у цьому криється розбіжність між концепціями.
Д. Рікардо став тією знаковою постаттю, яка поклала початок марксизму і теорії соціалістичного реформістського “радикального” напряму. За Д. Рікардо, саме класові відносини лежать в основі процесів розподілу доходів у суспільстві. Оскільки він був упевнений, що зростання доходів капіталістів (прибуток) обов’язково знижує дохід робітників (заробітну плату) і навпаки, вбачаючи у цьому жорсткий закономірний зворотній зв’язок.
Головне питання: у чому джерела багатства? Відповідь фізіократів – це природа і праця від Бога; Сміт стверджує: праця і природа. Рікардо дає однозначну відповідь – праця. Вона єдиний творець вартості. Проте пізніше він припускає, що іншим джерелом може бути час (колись пустеля Сахара була житницею. Потепління на Землі вносить багато змін у проблему її цінності).
Д. Рікардо вперше ввів поняття “природної” та “ринкової” ціни праці. Характеризуючи “природну” ціну праці як можливість робітника утримувати своєю працею себе та сім’ю, а “ринкову” ціну праці як плату, що складається під впливом реального співвідношення попиту і пропозиції на працю.
Рікардо наголошує, що праця є основою будь-якої вартості. Він визначає різницю між простою і складною працею: “Праця різної якості винагороджується по-різному”. В останні роки життя він визнає, що вчення про вартість небездоганне. Чим вища заробітна плата, тим нижчий прибуток, і навпаки. “Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата”. Прибуток має одне джерело – вирахування з продукту праці. Праця, що створює вартість, включає і додаткову вартість, такий висновок Д. Рікардо.
Д. Рікардо розширив та доповнив теорію вартості через теорію розподілу. Багатство розподіляється на заробітну плату, прибуток та ренту. Розподіл вважається фактором зростання. Заробітна плата – це дохід робітника, плата за працю. Прибуток – це перевищення цінності над заробітною платою.
Д. Рікардо – економіст доби початкового етапу індустріальної революції, і це відобразилося у його прагненні до “механізації”, в якій він убачає засоби вияву негативних процесів, які проходили в ті часи. Це проблема зростання ефективності сільського господарства, проблема падіння економічного зростання. Так, Рікардо формулює залежність застосування великої кількості машин і вартості продукту. Відносні ціни товарів будуть підвищуватися з падінням заробітної плати і падати з підвищенням заробітної плати – парадоксальний для свого часу висновок. Але, слід зазначити, що в XX ст. питома вага заробітної плати у витратах виробництва становила майже половину, а ціна благ падала.
“Ця теорія – про функціональні принципи людського в умовах поділу праці, спеціалізації та інтеграції професіональних груп і подальшого посилення зв’язків між людьми і тому має бути названа законом утворення зв’язків, що необхідно для розуміння походження цивілізації і розвитку прогресу”, – зазначав Л. Мезес у своїй праці “Теорія та історія”.
Використання праці – джерело багатства нації. Це набагато більше, ніж просто теорія. “Беручи всю можливу вигоду з благодіянь природи, люди досягають кращого розподілу з більшою економією в праці”, – зазначає Д. Рікардо.
Теорію Д. Рікардо про капітал Е. Бем-Баверк називає безбарвною (капітал – нагромаджена праця). “Капітал це та частина багатства країни, яка споживається у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сирих матеріалів, машин тощо, необхідних, щоб привести в рух працю”. Але капітал – це фактор виробництва і він має функціонера-капіталіста, має особливий дохід – прибуток. Ця теза з’являється у Рікардо тільки під кінець життя.
Рікардо – фритредер: “Багато і до справи писали в нас про вигоди, які приносить країні свобода торгівлі, надаючи кожній людині можливість скористатися зі своїх талантів і свого капіталу якнайкраще. Я з задоволенням спостерігаю за просуванням цього великого принципу” [58].
У праці “Засади політичної економії і оподаткування” Д. Рікардо продовжив розвиток ліберальних принципів оподаткування, які спрямовувалися на забезпечення економічного зростання. Зокрема, зростання виробництва, національного багатства та національного доходу повинне випереджати підвищення податків і державних витрат; оскільки податки виплачуються за рахунок капіталу або доходу, уряд повинен заохочувати накопичення та обмежувати оподаткування капіталу; для забезпечення соціального добробуту оподаткування майна має бути мінімальним для того, щоб не перешкоджати переходу капіталу в руки підприємців; простота збирання деяких податків не компенсує їхнього шкідливого впливу; велике зло оподаткування полягає в його дії, взятій у цілому.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139