Історія педагогіки (частина 3)
4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТИ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ
ЗЕМЛЯХ
Стан західноукраїнських земель, які з 1340-го року в результаті приєднання до Польщі майже на 500 літ відірвалися від Східної України й попали під польський вплив, на кінець XVIII ст. був дуже невідрадний. У той час, коли над Дніпром зростала вільна козацька держава/західні землі не зазнали таких потужних народних визвольних рухів, як на Правобережжі та Лівобережжі. Вони потерпали від такого кріпацтва й національного пригнічення, якого не знали селяни на ВеликійУкраїні.
Щойно, коли 1772 року Галичина (а згодом і Буковина) перейшла під юрисдикцію Авслрії, український народ, що населяв ті землі, відчув деяке полегшення. На західноу^аїнських землях не було ні національних шкіл, ні освіти. Народ репрезентувало головним чином селянство, яке коротало свій вік у кріпаччині й безпросвітній темряві, та духовенство, яке своїм щоденним житгям, освітою й духовними інтересами відрізнялося від селянства. Авслрійський уряд, маючи на меті полегшити собі управлінш захопленою територією, зробив деякі кроки, щоб трохи послабити польський вплив і посилити свої позицїї на західноукраїнських землях. Так, у 1782 році кріпацтво було скасоване й замінене на панщину. Одночасно відбулися певні зрушення у справі шкільництва: у 1774-му й 1790-му роках міністерством освіти були видані закони, відповідно до яких на кінець XVIII -початок XIX сторіччя в Галичині починають з'являтися перші народні школи.
3 мегою піднесення освіти серед українського духовенства Йосип II. австрійський цісар, започаткував у Львові в 1783 р. духовну семінарію. У Львові й Перемишлі діяли університети з 4 відділами: філософським/юридичним, медичним і богословським.
Про стан справ з викладанням у школах та інших навчальних закладах українською мовою яскраво свідчить той факт, що до існуючих курсів для підготовки вчителів українці доступу не мали. Існувало тільки декілька середніх навчальних закладів. Загалом варто зазначити, що невеликі зрушення, які намітилися в тій порі на західноукра&ських землях, були ще занадто малосильними, щоб домінувати на освітній ниві. Мережа шкіл залишалася занадто слабкою для охоплення всіх дітей шкільного віку навчанням: поза школою залишалося 60% дітей в Галичині, біля 80% на Закарпатгі, понад 80% на Буковині. Ще менше молоді було охоплено середньоюі вищою освітою.
Нове сторіччя розпочалося для Західної України з добрими ознаками. Важливою подією, яка ознаменувала, з одного боку, початок нового віку, а з другого - зародження сталої національної системи освіти, виявилося прийшптя у 1805 році шкільного закону, який визначив мету та зміст навчання, типи навчальних закла^ів, порядок їх створення та функціонування, їх взаємозв'язок та взаємозалежність.
У відповідь на численні меморіали, що їх слав Іван Могильницький разом з митрополитом Михайлом Левицьким, цісарським наказом від 1818 р. в суто
українських школах дозволено було навчати всім предметам українською мовою, a у змішаних школах було введено українську мову як обов'язковий предмет ДЛЯ української молоді.
Справу української мови, літератури у школах, видання книг рідною мовою продовжили в 30-х роках М.Шаішсевич, І.Вагилевич та Я.Головацький. Ці високоосвічені, активні представники української інтелігенції, що тоді народжувалася створили у 1832 р. гурток, відомий в історії під назвою "Руська трійця", який став провісником національно-кульіурного відродження на західноукраїнських землях. Вони склали літературно-етнографічний альманах "РусалкаДністроеа", вперше написаний живою народною мовою і фонегичним правописом.
Окрім трьох названих засновників гуртка, до нього входили також М.Ількович та М.Кульчицький. Позиції гуртка розділяли М.Устиянович та А.Могильницький. Вони відстоювали рідномовне навчання, право на існування української літераіурної мови, збирали та вивчали набутки народної творчості, поі^рювали осві^усереднароду.
Започаткований у Франції, революційний рух 1848-го року швидко охопив Італію, Німеччину та Авсірію і знайшов широІий відгук у Галичині, Буковині й Закарпатгі. Цього разу Авсгрія більш рішуче переглянула свою пропольську національну політиІу й почала виразніше підіримувати своїх "русинів" супроти поляків.
Революційні події в Австрії відчутно окрилили західних українців. У травні 1848р. у Львові було створене політичне товариство "Голоена Руська Pad/, яке зайняло позицію відокремленості української мови й укра4ького народу. Відображенням думок і поглядів товариства став тижневш. "Зоря Галщька1, перший номер якого вийшов 15 травня 1848 року.
'Толовна Руська Рада" зайнялася народною освітою. На полі народного шкільництва українцям вдалося вибороти певні пільги, у тому числі відкрити кафедру руської мови й літератури при Львівському університеті, на чолі якої стояв ЯГоловацький. Під егідою «РаМ> львівські українці 16-гс1 червня 1848 р. заснували культурно-освітнє товариство "Галицько-Руська Матщя", призначене дбати про освііу широких верств суспільства, друкуючи й розповсюджуючи популярні книжк та навчально-метоїичну літературу.
Новий етап в освітній галузі пов'язаний з проголошенням нової конституції 1867-го року, яка надавала всім народам Австро-Угорщини право на розвиток національної культури, мови, школи. У 1868р. видається шкільний закон, у якому проголошуються принципи організації та діяльності початкових шкіл і учительських семінарій. Ним передбачався перехід шкіл з підлеглості церковним властям до світсь^их шкільних органів. Для керівництва початковими, середніми й професійними школами була створена Крайова Шкільна Рада, а пізніше - повітові та місцеві шкільні ради. Закон проголосив обов'язкову й безкоштовну початкову 6-річну освіту, право навчатися рідною мовою. Істотно змінювалися існуючі типи шкіл- заміст; парафіяльних, гривіальних і головних шкіл установлювалися одно-, дво-, три- і багатокласні школи світського характеру, єдині для сіл і міст.
Починаючи з 60-х років, на західноукрашсььшх землях помітно розвивається середня освіта - гімназії й реальні училища. Термін навчання в гімназіях становив 8 років, а в реальних училигдах - Уроків. Закінчення гімназії давало право вступу в університет, а реального училища у вищі спеціальні навчальні заклади. Навчання було ^атним. Висока плата за навчання, витрати на учнівську форму й утримання -все це було під силу тільки заможним людям. До цього часу навчання проводилося німецькою мовою, а з 1867 p. урядовим законом в Галичині вводиласяпольська мова викладання, на Закарпатгі - угорська (мадярська). На Буковині мовою викладання залишилася німецька.
Становлення українських середніх навчальних закладів відбувалося дуже повільно. Тільки в 1874 р. українська мова навчання вводиться в першій (академічній) гімназії Львова. Під кінець панування Австро-Угорщини на Галичині існувало 5 державних українських чоловічих гімназій, в яких навчалося менше 4 тисяч учнів, що становило 22% всіх учнів гімназій. Крім державних, працювали 2 приватні у^раїнські чоловічі (Городенка, Рогатин) та 3 приватні утраквістичні (німецько-у^аїнські) гімназії (Яворів, Рогатин, Турка).
Становище 3 вищою освітою в Західній Україні не можна було назвати задовільним. На початку XX ст. тут функціонувало лише 4 вищих навчальних заклади: університети у Львові (1661) та Чернівцях (1875), політехнічний Інститут у Львові (1844) та академія ветеринарної медицини теж у Львові (1897). У другій половині XIX ст. реформувалася і педагогічна освіта. В Галичині й на Буковині почали створюватися вчительські семінарії з 4-річним терміном навчання.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57