Історія педагогіки (частина 3)
3. ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА М.ГРУШЕВСЬКОГО
Після Т.Г.Шевченка та І.Я.Франка постать М.С. Грушееського є
найвидатнішою в українській культурі. У 1894 р. він, за порадою свого вчителя. Володимира Антоновича, видатного українського історика, переїздить до Львова й обіймає посаду професора історії Укр-аїни у Львівському університеті, на якій перебуває до 1914 р Одним із головних завдань громадсько-наукової, літературної та освітньої діяльності Грушевського у цей період було, за йОТо словами, "обстоювання українства як на російському, так і на галицькому грунті".
Рельєфно виступає велич його особистості в довголітньому (1897-1913) керівництві Науковим товариством імЛ.Г.Шевченка. 3 його керівництва починається новий період у праці та розвитку цього Товариства, в якому він виявив себе неперевершеним організатором наукового й літературного житгя. Саме він перетворив Товариство з суто літераіурного в науково-літературне і прагнув того, щоб на його грунті заснувати в УкраШ Академію Наук, та світова війна завадила
йому цього досягти. Часи головування М.Грушевського в НТШ - це золота доба наукового розвитку українознавства і впровадження українознавчих дисциплін у світову нау^у. В його планах було зробити Товариство свого роду ірампліном, з кслрого українське національне житгя мало піднятися на висоти повної культурної незалежності й знайти визнання свого академічного характеру в світових наукових колах.
Товариство під керівництвом Грушевського з успіхом виконувало функцію найвищої української наукової установи в Галичині, яка мала сильний вплив серед українських науковців на Наддніпрянській Україні. Грушевський в той час був не лише найвидатнішим українським істориком, Іле й винятково здібним організатором. Проте він добре розумів, що головний центр українського наукового житгя повинен бути в столиці України - Києві, але до 1905 року не було змоги заснувати наукового товариства з українським національним спрямуванням з причини насильної русифікації української культури на Наддніпрянщині.
Коли у 1905 році було скасовано заборону українства, проголошену 1876 року, київські науковцї які гуртувалися в "Старій Київській ГромадГ та її органї "Киевская Старина", вирішили приступити до організації Українського Наукового Товариства. 29 квітая 1907 року на загальних зборах УНТ Грушевський був обраний його головою. За свою організаційну модель УНТ взяло Наукове Товариство ім.Т.Г.Шевченка. Грушевський, як голова НТШ у Львові та УНТ у Києві спричинився до об'єднан^ наукових сил із різних українських земель і до створ^ння ще до 1918 року, як він писав згодом, безтиіульні' академії наук.
Дещо пізніше, у резолюціях, винесених на Всеукраїнському вчительському з'їздСщо відбувався 5 6 квітня 1914 року в Києві, сеі вищої школи ухвалила звернутися до Української Ценіральної Ради із заявою про організацію на основі УНТ Української Академії Наук як неминуче потрібного органу розвитку українознавства і взагалі науки уіаїнською мовою. У кінцевому результаті в 1920-1921 роках УНТ прилучилося і зілося з новонародженою Академією Наук. Давня мрія Грушевського, його попередників і співробітників створити всеукраЙське наукове вогнище до певної міри була здійснена.
Проте Грушевський не обмежувався тільки науковою діяльністю. Поруч з нею він виконував велику кульіурно-освітню роботу: виступав із публічними доповідями; співробітничав у львівській пресі, заснував загальноуіаїнський літераіурний і науковий місячник "Літературно-Наукоеий Вісн«иГ(іт), плідна діяльність якого високо оцінена в історії украІжької літератури, кульіури й освіти. Роком пізніше за його ініціативи з'явилася "Українська Видавнича Спілка" - перше на всю Україну книжкове видавництво. Крім того, він співробітничав у київському щомісячному історико-етнографічному та літераіурно^ часописі «KueecJL Старина", що відіграв велику роль у розвитку української культури в умовах Російськоїімперії.
Грушевський на власні кошти заснував у Києві школу імені свого батька. Намагаючись забезпечити нормальний розвиток українського національного шкільництва в Галичині, він очолював львівську Крайову Шкільну Раду.
Особливо слід відзначити заслуги Грушевського у відстоюванні права українського народу на навчання дітей рідною мовою. У боротьбі за українську мову він дуже фунтовно обговорює спр-аву заснування українських кафедр при університегах (у Львівському університеті йому вдається це зробити), енергійно піднімає голос з4 те, щоб спюриш пр^аші украшські гімназії (у Львові вони та^ були сгворені).
Грушевський прагне розвинути національну самосвідомість українського народу, роз'яснити йому, хто він такий і звідки з'явився, де його витоки, як йому іреба відноситись до своєї материнської мови і навчання своєю мовою. Видатний вчений пише й публікує цілу низку відповідних статей, об'єднує їх у збірки "Хто такіукрашці і чого воии хочуть", "На порозі Нової Укрски", "ВІльна Украіа".
Ha теренах шкільництва Грушевський підкреслює, що першим принципом організації народної освіти й національного виховання має бути навчання рідною мовою. Для втілення цього принципу він видає "Історію українського народу". "Коротку історію України", Ллюслровану історію України" та інші навчальні посібники та науково-методичні статгі.
Грушевський вважав, що серед усіх потреб розвою національного виховання потреба рідної школи є найголовнішою, бо народ який не має своєї школи, ніколи не виб'ється на самостійну дорогу існування; він може бути лише пасинком чужих народів. Отже, Грушевський; відстоюючи право українського народу мати свою нартдну мову і навчати своє підростаюче покоління цією мовою, зробив великий внесок у розбудову національної системи освіти в Україні.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57