Главная->Регіональна економіка->Содержание->Сутність та значення інвестиційно-інноваційної політики

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 3)

Сутність та значення інвестиційно-інноваційної політики

У нинішніх умовах забезпечення темпів та сталості економічного зростання залежить від масштабів та якісного рівня інвестиційної діяльності, структурно-технологічних змін на основі інновацій. Стратегічну основу сталого економічного зростання формують рівень розвитку та динамізм інвестиційно-інноваційних процесів.

Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції зачіпають господарську діяльність, визначають процес економічного росту в цілому. В сучасних умовах вони є важливим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення кількісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

Поняття інвестиції (від лат. одягаю) означає вкладення капіталу в галузі економіки всередині країни і за кордоном. Інвестиції - це основний інструмент формування мікро- і макроекономічних пропорцій, який визначає темпи економічного росту.

Інвестиції - грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; капітальні вкладення в розвиток виробництва чи невиробничу сферу.

До інвестицій належать: грошові внески, пільгові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, ноу-хау, досвід та інші інтелектуальні цінності; право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції у відтворення основних фондів можуть бути здійснені у формі капітальних вкладень.

Розрізняють фінансові (вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні папери), реальні (вкладення в основний капітал і на приріст матеріально- виробничих запасів), валові (сумарні вкладення, необхідні для відшкодування і приросту основного капіталу), чисті (відповідають валовим інвестиціям за вирахуванням сум амортизації основного капіталу), приватні (фінансуються за рахунок власних джерел і за рахунок залучених коштів (довготермінові кредити, емісія цінних паперів), державні інвестиції (фінансуються з коштів держбюджету).

Інвестиції відіграють основну роль в економічному процесі. В результаті інвестування коштів в економіку збільшуються обсяги виробництва, зростає національний дохід, розвиваються галузі та підприємства, які найбільше задовольняють попит на товари і послуги.

Із загального розміру інвестиційних вкладень більша частина припадає на капітальні вкладення в розширене відтворення, основним джерелом яких є національний дохід. За розміром цих вкладень, які називають чистими інвестиціями, визначають приріст основних фондів, хоча точного співвідношення між ними за кожен відрізок часу може не бути (рис. 10.1).

В економіці зростання: а) валові інвестиції перевищують амортизацію, що означає зростання об’єму капіталу. В статичній економіці: б) валові інвестиції повністю заміщують капітал, який витрачається в процесі виробництва річного об’єму продукції. В економіці стагнації: в) валових інвестицій недостатньо для заміщення капіталу, який витрачається за рік на виробництво, що призводить до скорочення об’єму капіталу в економіці.

Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні, з погляду іноземних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат складається із великої кількості факторів ризику, які можна об’єднати у такі групи:

о соціально-політична ситуація в країні та її перспективи; о внутрішньоекономічна ситуація і перспективи її розвитку;

о зовнішньоекономічна ситуація та її перспективи.

На 1 січня Річний об’єм ВНП На 31 грудня

а) Економіка зростання

На 1 січня Річний об’єм ВНП На 31 грудня

б) Статична економіка Валові

На 1 січня Річний об’єм ВНП На 31 грудня

в) Економіка стагнації

Рис. 10.1. Економіка зростання, статистична економіка, економіка стагнації

Існує і найчастіше використовується й інший підхід до класифікації ризиків. Тут виділяють такі групи:

■ політичні ризики (включаючи і деякі соціальні);

■ фінансові ризики, включаючи, в основному, платоспроможність країни з точки зору надання їй та її юридичним особам позичкового капіталу;

■ ризики операцій, зокрема:

а) ризики зовнішньоторговельної діяльності;

б) ризики виробничої діяльності.

Оцінка ризиків важлива для будь-якого інвестора, але особливо у разі капіталовкладень за кордоном. Тому деталізуються негативні та позитивні моменти системи оцінки інвестиційного клімату:

о підбір факторів ризику, їхня роль у будь-якій системі не можуть бути повністю об’єктивними, тому доцільно порівнювати оцінки ризику, що даються різноманітними системами;

о при аналізі факторів ризику інвесторові достатньо приділити особливу увагу тим, з ким він буде частіше матиме справу.

Системи оцінки ризиків спрямовані на допомогу потенційному інвесторові лише на початковій стадії інвестиційного проекту: у разі відкриття фірми за кордоном, коли потрібно приймати рішення типу “де” (вибір країни розміщення капіталовкладень), “як” (спосіб проникнення на ринок) і “коли” (залежно від терміну “життя” проекту); у разі, коли фірма вже є за кордоном, вирішується доцільність розширення діяльності на ринку та планування збуту потрібної продукції.

Найважливішими чинниками, що визначають інвестиційний клімат і регіональні умови господарювання, є: рівень розвитку національної

економіки та її стан; рівень політичної стабільності, економічної свободи і ризику підприємницької діяльності; рівень відкритості та конкурентоздатності економіки, її світогосподарської інтеграції; правові гарантії.

За умов трансформаційних перетворень важлива роль відводиться комплексу заходів щодо пожвавлення інвестиційних процесів. Особливої ваги ці процеси набувають на макроекономічному рівні, де держава повинна регулювати створення в країні сприятливого інвестиційного клімату, формування й розвиток фондового ринку, сприяти направленню інвестицій у пріоритетні виробництва тощо.

Державне регулювання інвестиційної діяльності - система взаємопов’язаних складових, які безпосередньо створюють і визначають певні умови для суб’єктів інвестиційної діяльності. Створення соціально-економічних та організаційно-правових умов, мотивація і стимулювання інвестора у різних сферах економіки, повинні проводитися за допомогою амортизаційної, податкової та кредитної політики держави, що пов’язано з вирішенням завдання підвищення ефективності інвестицій, а відтак - з активізацією інвестиційної діяльності як в Україні, так і в регіонах (рис. 10.2).

Крім того, держава впливає на активізацію інвестиційної діяльності шляхом розвитку відповідних інституцій, без яких неможливе функціонування інвестиційної сфери. Сюди входить організація фондів інвестиційного спрямування, створення мережі консультаційних фірм, державних наукових організацій, проведення науково-дослідних та конструкторських робіт, налагодження роботи центрів підтримки малого і середнього бізнесу.

Регулювання фондового ринку

Законодавче забезпечення прав інвесторів та їхній захист

Регулювання умов для іноземних інвестицій та інвестицій за кордонами країни

Рис. 10.2. Важелі державного регулювання умов інвестиційної діяльності

в Україні

На різних рівнях економічного управління й регулювання розробляється

і реалізується інвестиційна політика, що є складовою частиною державної наукової й технологічної політики. Інвестиційні відносини істотно впливають на механізми реалізації інноваційної політики, сутність яких полягає у визначенні стратегії й тактики інноваційних технологій та методів впливу держави на інноваційні процеси.

Інноваційна діяльність - це сукупність науково-технічної, виробничої, інвестиційної діяльності, кінцевим результатом якої є нові чи вдосконалені продукти, реалізуються на ринку, новітні чи вдосконалені технології, що впроваджені у виробництво, нові організаційно-технічні рішення адміністративного, комерційного або іншого характеру, які використовуються у практичній діяльності.

Успішна інноваційна діяльність неможлива без системи ефективного державного регулювання, до якої входить створення законодавчої бази, вибір пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, фінансова підтримка, створення відповідної інфраструктури.

Державна інноваційна політика має забезпечувати трансферт технологічних інновацій до процесу становлення системи ринкових факторів виробництва. Тобто держава, маючи високий науковий потенціал, має створити умови для стимулювання інноваційної діяльності через механізми трансферту технологій у виробництво. Суть механізму трансфертної технології виявляється у максимальному наближенні науки і виробництва, освоєнні ринку наукомісткої продукції. Такий рух може відбуватися лише на основі ринкових механізмів та комерціалізації науково-технічної сфери. Тут особлива роль відводиться об’єднанню промислового, банківського та торговельного капіталу у потужні структури, що здатні продукувати високотехнологічні конкурентоспроможні товари та послуги.

У розвинутих країнах частка витрат на реалізацію інноваційних процесів постійно зростає і, як правило, становить 3 % ВВП. Світовий досвід свідчить, що на підтримку науково-технічного комплексу потрібно виділяти не менше

1 % ВВП. Частка фінансування науки в найрозвинутіших країнах складає: в Японії - 3,0 %, Німеччині - 2,8 %, США - 2,75 %, Швеції - 2,5 %, Франції -

2,4 %. При цьому частка держави в цих витратах становить 35-40 %. Можна зробити висновок, що в глобальній економічній конкуренції виграють ті країни, котрі забезпечують сприятливі умови для наукових досліджень і науково-технічного прогресу.

Через обмеженість ресурсів, які суспільство і держава можуть виділити на розвиток науки, техніки й інновації виникає проблема визначення державних пріоритетів у цій галузі. Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки - тематичні галузі науки і техніки, що мають першочергове значення для досягнення поточних і перспективних цілей соціально-економічного і науково-технічного розвитку. Вони формуються під дією, перш за все, національних соціально-економічних пріоритетів, політичних, екологічних та інших факторів. Такими пріоритетними напрямами в Україні є: інформаційні технології й електроніка, виробничі технології (лазерні, плазменні, робототехніка тощо), нові матеріали й хімічні продукти, технології живих систем (у т.ч. біотехнології), транспорт, паливо й енергетика, екологія і раціональне природокористування.

Таким чином, одним із основних шляхів стабілізації економіки України, забезпечення випуску якісної високотехнологічної продукції, конкурентної як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, є розвиток інноваційної діяльності.

Науково-технічний прогрес як важливий фактор економічного розвитку часто пов’язують з поняттям інноваційного процесу, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, менеджмент. Оскільки кожний регіон має свою специфіку, то важливим фактором економічного і соціального розвитку країни є регіональна інвестиційно-інноваційна політика.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23

Категорії

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 3)

Схожі підручники