РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 3)
Практика економічної інтеграції в регіональних економічних системах
Останнє десятиріччя XX ст. та початок XXI ст. повною мірою свідчать, що глобальні економічні процеси стають все більше домінуючими, відтісняючи на другий план національні економіки, і ніби розчиняють їх у гігантському господарському механізмі. Під час такої трансформації відбувається один з найважливіших поворотів в історії світового суспільства, поки що недостатньо осмислений теоретичною наукою та практикою - девальвація держав, які протягом багатьох десятиріч були системоутворюючими організаційними структурами. Кордони національних держав стали тісними для продуктивних сил, які стали розвиватися швидкими темпами, і тому генеровані ринкові структури вийшли далеко за межі національних кордонів і економік.
Національні держави зіткнулись з принципово новою ситуацією: вони втрачають можливість ефективно використовувати такі важелі традиційного макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального національного банку.
З розширенням процесів глобалізації все більша частина державного суверенітету розподіляється між регіональними і світовими регулюючими інституціями. Водночас в урядових структурах міжнародну торгівлю трактують, зважаючи на національне розуміння, визначаючи державні кордони України як межу між “нашою” та “їхніми” економіками.
Початок радикальних економічних реформ у державі став ще більше супроводжуватися перенесенням акценту із торгівлі з країнами СНД на зв’язки з іншими країнами світу. За даними Національних рахунків України, частина експорту у валовому національному продукті стрімко зросла: в 1998 р.
- на 41,9 %, у 1999 р. - на 53,2 %, у 2000 р. - 62,4 %. Лише розпочинаючи із
2001 р., цей показник мав тенденцію до незначного зниження: в 2001 р. - 56,1%,
2002 р. - 53,2%, хоча все ще залишається дуже великим.
У розвинутих країнах світу на зовнішньому ринку реалізується приблизно п’ята частина продукції, що виробляється всередині країни. Так, експортна квота у ВВП великих європейських країн коливається в межах 2124 %, і тільки у малих країнах Західної Європи вона становить близько 40 %.
Зазначене підкреслює новий напрям розвитку регіональних економічних систем, який потребує теоретичного осмислення.
Останнім часом усе більше досліджень зосереджується на компонентах економічної активності на межі адміністративних кордонів України та інших зарубіжних країн. Це змушує нас по-новому сприймати сучасну економіку взагалі і українську, зокрема. Звичайно, глибинний зміст часто губиться в наукових дискусіях, де кожен науковець відстоює свої уявлення, проте така діяльність суттєво збагачує первинні гіпотези. Протилежний підхід характеризує економічний світ як сукупність незалежних виробництв і працівників, які вирішують свої виробничо-збутові та особисті проблеми в умовах хаосу політичної економії.
Теза і антитеза у цьому разі не повинна трактуватися як політика і економіка, що не можуть порозумітися, а навпаки - як можливість політики і економіки створити нове бачення політекономії. Іншими словами, слід знайти порозуміння політики й економіки, щоб успішно і на науковій основі вирішувати нагальні проблеми сьогодення як з боку національних урядів, так і суб’єктів регіональних економічних відносин. Звідси, пропонується базова основа позитивного сприяння реальності з боку обох учасників: національна економіка є сукупністю регіональних економік, тому межі впливу уряду на їх діяльність визначаються лише спільним ринком; розбіжності в адміністративних кордонах країни з економічним простором, що підпорядковується конкретним регіонам, створює передумови для взаємопроникнення економічних відносин за кордони межуючих між собою держав (рис. 13.1).
|
Рис. 13.1. Глобальна економічна взаємозалежність |
Наприклад, А - система регіональних економік України, а Ж - прилеглі економічні регіони сусідніх країн. Тоді більшість економічних регіонів України (система А) межує та має спільні кордони з економічними регіонами інших економічних систем (Росія, Молдова, Румунія, Польща, Угорщина).
У дійсності інтенсивність взаємозалежності регіонів може набувати більш складного вигляду. Рис. 13.1. дає можливість побачити залежність під впливом ринку двох економічних регіонів різних економічних систем (наприклад, Прибалтика - С, Швейцарія - гї, Вінницька область - а, економічної системи А Україна) у здійсненні інтеграційних економічних процесів.
Підкреслимо, що під категорією “економічна інтеграція” слід розуміти принаймні два значення. Перше значення ґрунтується на розумінні взаємозалежності промислових секторів в економіці та вертикальній і горизонтальній інтеграції галузей. Друге значення ми трактуємо як об’єднання економічної діяльності, особливо торгівлі декількох країн, наприклад, через створення вільних торговельних зон, митних союзів, спільних ринків і економічних союзів.
Відповідно до другого значення ми спостерігаємо інтеграцію регіональних економік та економічних систем тоді, коли один або більше економічних регіонів стають невід’ємною частиною двох різних економічних систем, при цьому певні місцеві економіки стають частинами кожної з них, керованими спільно. Наприклад, Закарпатська область як регіон є частиною двох економічних систем - України й Угорщини; Львівська область трьох - Краківське воєводство (Польща), Тюменська область (Росія), Придністров’я (Молдова) і т.п. Логіка інтеграційних процесів стає зрозумілою, коли здійснити накладання державних кордонів на глобальну мережу економічних систем та їхніх економічних регіонів (рис. 13.2).
|
Рис. 13.2. Глобальна економіка (ромби А - О - регіональні економіки) |
Дані рис. 13.2. дозволяють зробити, як мінімум, два проміжних судження:
1) економічні системи виходять за рамки національної політичної юрисдикції;
2) на них поширюється юрисдикція інших країн. Відповідно, для тих регіонів, що виходять за межі національних кордонів і знаходяться в інтеграції, зростання буде залежати від успішного функціонування цих економічних систем та рішень зовнішнього і внутрішнього порядку цих держав.
Регіональна активність країн проявляється в їх участі в міжнародних угодах. Причому, останньою тенденцією, визначеною СОТ, є збільшення кількості країн, які обирають угоди торговельної інтеграції як передумову для реалізації розгорнутої схеми більш глибокої інтеграції в межах регіону.
Утворення регіональних союзів розглядаються як:
а) спосіб швидкого трансформування господарських комплексів на основі використання переваг міжнародного співробітництва;
б) форма регіонального об’єднання для протистояння сильнішим суб’єктам світової економіки та мінімізації негативних наслідків глобалізації;
в) можливість інтеграції в межах регіону для формування додаткових конкурентних переваг, а також спільних механізмів узгодження і гармонізації інтересів країн.
Викладені теоретичні аспекти сутності та причин економічної інтеграції регіонів знаходять своє підтвердження на практиці. У прикордонному поясі України в 1993 р. було створено міжнародну Асоціацію “Карпатський регіон”, до якої увійшли: 5 областей Угорщини, 3 сусідні воєводства Польщі, 6 районів Словаччини та Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська й Чернівецька області України. Метою створення асоціації є організація та координація спільної діяльності, сприяння економічному, науковому, екологічному, культурному, спортивному, освітньому співробітництву, а також підтримка окремих проектів розвитку прикордонної інфраструктури сусідніх територій, сприяння контактам і співробітництву міжнародних організацій.
У вересні 1995 р. було підписано угоду про створення єврорегіону “Буг” між Бялоподляським, Холмським і Любельським воєводствами Польщі, Волинською областю України та Брестською областю Білорусі. Пізніше до цієї угоди приєдналась і Львівська область. Головним завданням діяльності єврорегіонів “Буг” є: розробка стратегії розвитку єврорегіону; створення інформаційної бази; організація рекламної кампанії єврорегіону та залучення іноземних інвестицій; розробка проектів створення комунікаційної інфраструктури; розробка і реалізація екологічних проектів, у тому числі - “Чистий Буг”; організація спільних торговельних, культурних та спортивних акцій.
Пріоритетність створення єврорегіонів саме на західних кордонах України не виключає можливості створення їх і на кордонах з Росією, що має багато позитивних моментів - як для України, так і для Росії.
У 2003 р. на східному кордоні України створено єврорегіон “Дніпро” (Чернігівська область України, Брянська область Російської федерації Гомельська область Республіки Білорусь). Нині проводиться відповідна робота щодо формування єврорегіонів “Ярославна” (Сумська область України та Курська область Російської Федерації), “Дністер” (Вінницька, Одеська області України та прикордонні повіти Республіки Молдова). Досить реальною є перспектива створення єврорегіонів “Слобожанщина”, до якого на базі Харківської та Бєлгородської областей потім можуть бути приєднані інші прилеглі області - Сумська, Полтавська та Луганська - з боку України та Курська і Воронезька - з боку Росії. Опрацьовується питання щодо розробки проекту єврорегіонів “Сян” (Львівська область України та Підкарпатське воєводство Республіки Польша); ведуться перемовини щодо входження Миколаївської області України до єврорегіону “Померанія”.
У 2005 р. зроблено новий крок у взаємовідносинах Україна - ЄС в рамках ініціативи “Ширша Європа”, якому посприяв останній етап розширення ЄС. Європейською політикою добросусідства запропоновано інструменти, які повинні надати нового імпульсу транскордонному співробітництву; понад те, у перспективі цей інструмент може бути поширений на всі регіони України, що стимулюватиме міжрегіональне співробітництво в цілому і саме “Програми сусідства” мають потенціал стати таким інструментом. Сьогодні Україні запропоновано чотири такі програми: “Польща - Україна - Білорусь” (з індикативним бюджетом фінансування з боку ТАСІ8 8 млн. євро на весь період), “Угорщина - Словаччина - Україна” (з індикативним бюджетом фінансування з боку ТАСІ8 4 млн. євро на весь період), “Румунія - Україна” (з індикативним бюджетом фінансування з боку ТАСІ8 6,5 млн. євро на весь період) та транснаціональну програму (ініціатива САО2Е8 (з індикативним бюджетом фінансування з боку ТАСІ8 5 млн. євро на весь період для України та Молдови).
Досвід функціонування єврорегіонів на сьогодні вважається найефективнішою організацією транскордонного співробітництва. За умов подолання проблемних моментів в організації та діяльності існуючих єврорегіонів та при залученні інших прикордонних територій України до процесу інтегрування у формі єврорегіонів можливе найефективніше використання потенціалу прикордонних областей країни, що, по-перше, забезпечить більшу самостійність у розвитку цих регіонів, а по-друге, повною мірою стимулюватиме процес інтегрування країни до світових цінностей шляхом приєднання до Європейського господарського простору.
Існують приклади і менш згуртованої і формалізованої участі прикордонних країн у вигляді комбінацій транснаціональних альянсів, таких як Беренц-Європейська Рада, Рада Балтійських держав тощо. Вони є експериментальними в тому розумінні, що сам склад їх учасників свідчить про прагнення налагодити горизонтальне співробітництво між країнами- членами НАТО, нейтральними державами і пострадянськими республіками.
Аналіз прикордонного співробітництва за участю регіонів України дає підстави говорити про існування низки перешкод і проблем розвитку, до яких слід віднести:
1. Відсутність ефективної регіональної політики транскордонного співробітництва, що пов’язується в першу чергу з кризовим соціально-економічним становищем України в цілому.
2. Наявність суттєвих відмінностей в адміністративно-територіальних устроях і моделях поділу територій у відповідності до стандартів ЄС. Сюди ж можна віднести розбіжності в чинному законодавстві стосовно “поля” економічної діяльності (митне, податкове, банківське, страхове регулювання).
3. Розбіжності в розвитку суміжних прикордонних регіонів, зокрема обмеженість фінансового забезпечення, що стримує участь місцевих органів влади в міжнародних проектах розвитку.
4. Обмеженість повноважень та прав згідно з чинним законодавством органів місцевого самоврядування стосовно участі у міжнародних об’єднаннях, налагодженню зовнішньоекономічних зв’язків тощо.
5. Низька інформованість щодо доцільності і можливих результатів діяльності єврорегіональних об’єднань за участю прикордонних регіонів України та відсутність чіткої позиції держави щодо легітим- ності цієї діяльності.
Водночас перспективність цього напрямку економічного розвитку очевидна. Прикордонна територія України охоплює 96 адміністративних районів та 5 територій міських рад; 19 із 25 регіонів держави є прикордонними. Природно-ресурсний потенціал цих територій становить 18,5 % потенціалу України, населення - 21,8 %. У промисловості прикордонних територій зайнято 22,8 % промислово-виробничого потенціалу країни; виробляється майже 19 % промислової продукції України.
Конкретні пропозиції щодо основних напрямів адаптації України до світовою ринку мусять виходити з уже прийнятого курсу на бага- товекторність, розвиток відносин як з країнами СНД, особливо з Росією, так і з необхідністю розширення економічних зв’язків з країнами ЄС.
Оскільки поодинці будувати свою економіку і відносини з іншими країнами важко, перспективою для України є участь у регіональних організаціях. ООН, як уже наголошувалося, визнає значення регіональних угрупувань для прискорення процесу глобалізації та полегшення участі в ньому національних урядів.
Включення України в глобалізаційні процеси здебільшого залежить від формування нового механізму зовнішньоекономічної діяльності, заснованого на принципах забезпечення постійного характеру економічних зв’язків, поетапного переходу від адміністративної до саморегульованої системи, демонополізації, деідеологізації, додержання критеріїв економічного співробітництва, гарантування безпеки країни. Формування засад такою механізму (правові основи, організаційні форми, економічні підйоми), на наш погляд, йтиме в напрямі уніфікації із світовими структурами, створення реальних стимулів для іноземних інвесторів, послідовного здійснення економічної реформи в цій галузі, зменшення гіпертрофованої залежності України від зовнішніх надходжень, продукції паливно-енергетичною комплексу, обґрунтованого протекціонізму, сприяння залученню нової техніки і технологій.
Проведені дослідження теорії та практики інтеграційних процесів регіональних економік дозволяють зробити низку висновків:
- глобальна економіка - це система взаємозалежних економічних систем і їхніх складників - регіональних економік;
- державні устрої та економіки в глобальній економіці не збігаються, тому нації є економічно взаємозалежними і володіють спільними елементами економічних систем у межах спільних ринків;
- держави, яким належать частини економічних системи, розташовані в межах їхніх державних кордонів, зацікавлені в ефективній діяльності усієї економічної системи, що доводиться практичними прикладами співробітництва;
- політика, скерована лише на економіку в межах національних кордонів для забезпечення зростання конкурентної переваги однієї із країн, обов’язково матиме зворотній вплив на діяльність кожної з економічних систем.
Тенденції світового господарського розвитку у найбільш конкретизованому вигляді позначаються на специфіці господарювання
прикордонних територій, а саме:
- такі регіони законодавчо забезпечують транскордонний рух товарів в умовах лібералізації торгівлі;
- прикордонні регіони виконують контактні, а також бар’єрні функції під тиском динамічного зростаючого транскордонного руху населення у формі міжнародної міграції трудових ресурсів, туризму, ділових і освітніх поїздок, що є проявом глобалізації світових міжгосподарських відносин;
- утворюються регіональні інтеграційні об’єднання у разі відставання або репресивності прикордонних територій, обумовлених їхнім периферійним положенням;
- загальноосвітньою тенденцією є зміцнення прав і розширення повноважень органів місцевої влади, зокрема у сфері співробітництва з відповідними органами влади суміжних територій зарубіжних країн.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23