РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 3)
Перспективи морегосподарського комплексу
Є два поняття: “морське господарство” та “морегосподарський
комплекс”. Морське господарство (МГ) - група взаємопов’язаних галузей, а також виробництв, розташованих переважно у береговій зоні морів країн, що забезпечують господарську та науково-дослідну діяльність у морях та океанах, безпосередню експлуатацію їх природно-ресурсного потенціалу (ПРП), зовнішньоекономічні морські зв’язки та розвиток соціально- виробничої інфраструктури.
Морегосподарський комплекс (МГК) - це вже не тільки “група взаємопов’язаних галузей”, але й цілісна господарська структура міжгалузевого рівня. Це, поруч з ТПК та ППК, - нова форма територіальної організації продуктивних сил. МГК - складна, багатокомпонентна керована система, цільовими функціями якої є забезпечення господарства країн природними ресурсами морів та океанів, розширення зовнішньоекономічного потенціалу, який формується на рівні підприємств, регіонів та країн.
НТП відкриває великі перспективи для формування у морських регіонах нових типів промислових та науково-виробничих комплексів: енерго- промислових на базі АЕС (виробництво електроенергії та тепла, опріснення морської води та одержання мінерально-хімічної продукції); енерго- біологічних, пов’язаних з виробництвом товарної риби у прибережних водоймах; науково-виробничих, направлених на використання біологічних, хімічних, мінерально-будівельних, паливно-енергетичних ресурсів континентального шельфу. У зв’язку з НТП зростає роль приморських територій та портових центрів у міжнародному поділі праці, господарському використанні природних ресурсів, Світового океану, у тому числі континентального шельфу.
Основні фактори, що приваблюють населення й виробництва до берегової зони Світового океану, такі:
1) Розширення зовнішньоекономічних зв’язків між країнами, що здійснюють їх морським транспортом, і морських перевезень завдяки впровадженню досягнень НТП на морському транспорті. До морського узбережжя стали тяжіти не тільки підприємства морського господарства (суднобудування, рибна промисловість), але й хімічна промисловість (Одеський Припортовий завод), кольорова металургія (Миколаївський глиноземний комплекс), нафтовий термінал для перевантаження й переробки сирої нафти біля Одеси.
2) Друга група факторів пов‘язана з подальшим розвитком поділу праці між різними регіонами країни. У районі Маріуполя - Керчі сформувався комплекс припортової металургії, що використовує донецьке кам’яне вугілля й керченську залізну руду.
3) Інтенсифікація комплексного використання природних ресурсів Світового океану посилює поліфункційність господарства приморської території. Це використання біологічних, хімічних, мінеральних та енергетичних ресурсів. У зв’язку з цим, у 60-70 рр. почало розвиватись океанічне рибальство на шкоду прибережному лову. Підприємства рибопереробки зосередились у прибережних центрах, а рибоколгоспи, рибартілі та рибопереробні цехи занепали. Почала розвиватися аквакультура (розведення мідій, устриць).
Ведеться розвідка і видобування нафти та газу на шельфі Чорного та Азовського морів.
Використання хімічних ресурсів Сивашу сприяє розвитку на півночі Криму - в Армянську та Красноперекопську - морської хімії. Тут із соляного розсолу вилучають бром, йод, натрій та інші компоненти.
Зростає енергетичне значення берегової зони у зв’язку з використанням припливної енергії, енергії вітру тощо.
Технічні засоби дозволяють сьогодні перетворювати енергію моря на електричну енергію й розв’язувати частину енергетичних проблем. Гідротермальні електростанції використовують різницю температур між верхніми та нижчими шарами морської води. Серійно виробляють обладнання для теплонасосних станцій Швейцарія та ФРН. Гідротермальні станції зможуть задовольнити близько 20 % світових енергопотреб.
Біологічні ресурси - різновид природних багатств Світового океану. За значенням та масштабами використання провідне місце посідає бентос. У його біомасі переважає (80-85 %) риба. Близько 10-15 % біомаси бентосу припадає на частку головоногих молюсків, головним чином кальмарів. Морські ссавці, в основному кити й ластоногі, становлять менше 5 % біомаси бентосу. При господарському використанні біологічних ресурсів Світового океану звичайно враховують або їхню загальну сировинну базу, або сировинну базу кожного виду живих ресурсів (риби, молюсків, китів тощо). При експлуатації біологічних ресурсів океанів та морів застосовують поняття “промислового запасу”, що означає максимально припустимий вилов певних мешканців Світового океану без порушення нормальної регенерації решти, що не вилучається промислом.
Світовий промисел водних тварин і рослин зосереджений у північній зоні океану (до півночі від 30° п.ш.). Це пояснюється гідрохімічними й біологічними умовами та багатою сировинною базою промислових видів. До 40-х років північна зона давала понад 50 % світового вилову. Вона і досі лишається провідною за кількістю виловленої риби та морепродуктів, хоч її “питома вага” зменшилась до 50 %, а внесок тропічної та південної зон у загальноокеанський вилов збільшився. Сумарно вони дають майже 50 % риби та морепродуктів.
Середньосвітовий рівень споживання риби на душу населення - 17-18 кг. При цьому в Японії він дорівнює 60-70 кг, у Непалі - 0,2 кг. В Україні в середині 80-х років він дорівнював 20 кг, а в 1999 році знизився до 3 кг.
Розчинені в океанській та морській воді органічні й неорганічні елементи та сполуки становлять хімічні ресурси Світового океану. В океанах та морях є всі природні елементи. Концентрація тільки кількох елементів перевищує 1 г/л. До них належать хлористий натрій (27,2 г/л), хлористий магній (1,7 г/л), сірчанокислий кальцій (1,3 г/л). Сірчанокислого калію, вуглекислого кальцію, бромистого магнію та деяких інших речовин міститься менше 1 г/л. Тільки 16 елементів знаходяться в океані у кількості понад 0,1 мг/л, вміст інших вимірюється сотими й тисячними частками міліграма на літр води. Серед них срібло, цинк, мідь, уран, золото та інші елементи.
Отже, хімічні ресурси Світового океану можна вважати практично невичерпними: вони забезпечать потреби людства на багато століть, враховуючи, навіть, їхнє зростаюче використання. Підприємства морської хімії одержують з морської води кухонну сіль, магній, калій, бром, йод. Заводи морської хімії є в Україні (використовується ропа оз. Сиваш у Червоноперекопську), Туркменії, у Японії, США, Саудівській Аравії.
Перспективним енергоджерелом є енергія хвиль. В океанічних хвилях запас енергії майже втричі перевищує світове споживання електрики. В Японії енергія хвиль використовується на 300 буях та маяках. В Індії працює плавучий маяк Мадраського морського порту на базі хвильової електростанції (ХЕС).
4. Четверта група факторів пов’язана з розвитком рекреаційного господарства та туризму. Це відпочинок на приморських курортах, морські круїзи по Середземному морю, навколо Європи, Америки, кругосвітні подорожі тощо. В Україні поширений відпочинок на узбережжі Чорного та Азовського морів. Береги з пляжами, придатними для оздоровлення, становлять на Чорному морі 1599 км, на Азовському - 518 км.
5. П’ята група факторів посилює багатопрофільність приморських центрів. Великі приморські міста виконують управлінські функції. Вони є центрами пароплавств, океанічного рибальства (Одеса), координують науково-дослідну та навчальну діяльність для морського господарства.
Великі міста відіграють роль центрів управління на обласному рівні, залишаючись швидкозростаючими портами та курортами (Керч, Ялта, Феодосія, Миколаїв). Порти міст названої групи виокремлюються більшим набором функцій, що пов’язано з особливостями перехідного значення із середніх у великі. У середніх містах зростає значення курортних функцій, роль у підготовці кадрів з середньою спеціальною освітою. Малі приморські міста відіграють роль організуючих центрів на локальному (районному) рівні. У них розміщується морський транспорт, рибна промисловість (прибережного та морського лову) та курортне господарство.
На шельфах Чорного та Азовського морів зосереджено значні запаси мінерально-будівельної сировини: піску, гальки, жорстви. Піщано-
черепашкова суміш є основною кальцієвою добавкою до раціону птахів на птахофабриках.
Важливою сировиною для промисловості є морська вода, що містить близько 70 хімічних елементів, але переважає 10 елементів (табл. 12.1).
В 1 км3 морської води є близько 37,5 млн. т твердої речовини, що оцінюється на 1 млрд. дол., тобто вартість вод Світового океану перевищує 1,3*10,8 дол. Враховуючи недостатню забезпеченість Причорномор’я та Приазов’я прісними водами, можливо частково вирішити цю проблему за рахунок опріснення морських вод.
|
Елемент |
Кількість, г/л |
Відсоток від загальної кількості |
|
1. Хлор |
18,98 |
55,04 |
|
2. Сульфат-іон 30/ |
2,65 |
7,68 |
|
3. Бром |
0,06 |
0,19 |
|
4. Бікарбонат-іон НСО3 |
0,14 |
0,41 |
|
5. Бор |
0,03 |
0,07 |
|
6. Натрій |
10,56 |
30,61 |
|
7. Магній |
1,27 |
3,69 |
|
8. Кальцій |
0,40 |
1,16 |
|
9. Калій |
0,36 |
1,10 |
|
10. Стронцій |
0,01 |
0,04 |
|
Разом |
34,46 |
99,99 |
|
Таблиця 12.1. Концентрація основних елементів у морській воді |
У світі виробляється до 10 млн. м опрісненої води на добу. Найбільшими її виробниками є Саудівська Аравія (1/3), ОАЕ, Кувейт, Лівія, Іран, Катар, Бахрейн. На території Росії опріснювачі є на Південносахалінській ТЕЦ (селище Шмідта). Можливо також, зважаючи на дефіцит прісних вод на території України, використовувати для технічних потреб мінералізовану морську воду. Такий досвід є у світі. В Одесі, зокрема, морською водою користуються понад 20 підприємств. Таким чином, враховуючи реальну вичерпність багатьох родовищ сировини, слід передбачити велике майбутнє для розвитку морегосподарського комплексу.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23