РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 2)
Загальна характеристика транспортної системи
Транспорт - одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства і населення в усіх видах перевезень.
Велике значення має транспорт для зв’язку між галузями народного господарства, між містом і селом, між окремими районами країни. Транспорт сприяє суспільному територіальному поділу праці, є активним фактором формування економічної спеціалізації господарства окремих районів, неможливої без обміну продукцією.
Транспорт повинен сприяти якнайшвидшій інтеграції України в загальноєвропейську економічну систему, що потребує створення залізничних та автомобільних шляхів із центральних частин Західної Європи
- у країни СНД, з півночі Західної Європи - у країни Близького Сходу.
За призначенням виділяють транспорт загального користування (для перевезення готової продукції, сировини та напівфабрикатів із місць виробництва до пунктів споживання або подальшої переробки, задоволення потреб населення у просторовому переміщенні з виробничими або приватними цілями), відомчий (внутрішньовиробничий, внутрішньобудівельний, внутрішньогосподарський, внутрішньозаводський і внутрішньопортовий), а також транспорт особистого призначення.
Виділяють такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в’ючний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний та трубопровідний. Усі вони тісно пов’язані і взаємно доповнюють один одного.
Окремі види транспорту не функціонують цілком ізольовано, вони є складовими єдиної транспортної системи. Транспортна система - територіальне поєднання взаємопов’язаних видів транспорту, які, спільно взаємодіючи, найповніше задовольняють потреби народного господарства та населення в перевезеннях вантажів і пасажирів.
Роботу всіх видів транспорту забезпечує транспортна інфраструктура - економічно збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв’язку, різноманітного технічного обладнання.
Ефективність функціонування цієї інфраструктури визначають за рівнем економічного збалансування всіх її складових частин, якого можна досягти лише при раціональному розподілі загального обсягу перевезень між окремими видами транспорту залежно від сфери найвигіднішого використання кожного з них. Просторова залежність транспортних мереж від розміщення продуктивних сил впливає на територіальну організацію транспорту в цілому і, зокрема, його складових частин. Це яскраво виявляється в існуванні первинних форм просторового зосередження транспорту - транспортних вузлів, пунктів.
Транспортний вузол - комплекс транспортних споруд у пункті, де сходяться, перетинаються або розгалужуються не менш як три лінії одного або двох видів магістрального транспорту, які у взаємодії обслуговують транзитні та місцеві перевезення вантажів і пасажирів. Залежно від видів транспорту, що стикуються, вузли поділяють на залізнично-автодорожні (Львів, Харків), залізнично-водно-автодорожні (Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон) і водно-автодорожні (Ялта, Алушта, Канів). У кожному з цих вузлів може бути ще й повітряний та трубопровідний транспорт.
На території України сформувалося понад 300 транспортних вузлів, у тому числі близько 100 великих. За кількістю взаємодіючих видів транспорту в цих вузлах переважають залізнично-автомобільні. Виняток становлять такі великі міжрегіональні вузли, як Харківський, Львівський, Донецький, у складі яких поряд з численними підприємствами залізничного та автомобільного взаємодіють також підприємства авіаційного і трубопровідного транспорту. Згадані види транспорту взаємодіють також з річковим у таких транспортних вузлах, як Київ, Чернігів, та морським - в Одесі, Херсоні, Миколаєві, Ізмаїлі.
Транспортний пункт - один з важливих і найпоширеніших елементів територіальної структури різних видів транспорту (залізничні станції, морські та річкові порти, річкові пристані, аеропорти, автостанції). Головні функції транспортних пунктів - економічні (обслуговування перевезень вантажів і пасажирів), технологічні (перевантаження вантажів з одного виду транспорту на інший), технічні (задоволення технічних потреб руху транспортними засобами), а також перерозподіл вантажопотоків за напрямами. За характером роботи транспортні пункти поділяють на вантажні, пасажирські та об’єднані.
Транспортні вузли, пункти розвиваються під впливом господарської діяльності у цілому та окремих галузей. Найбільший вплив на транспорт справляє промисловість, оскільки вона формує основні вантажопотоки. Транспортний чинник є одним з вирішальних при розміщенні промислових підприємств.
Сільське господарство впливає на роботу транспорту залежно від ступеня його інтенсивності та рівня розвитку агропромислової інтерації. Високий рівень агропромислової інтеграції знижує транспортні видатки.
Будівельна індустрія впливає на розміщення транспорту через великі потоки вантажу, особливо при концентрації великого будівництва у визначеному регіоні. У цьому разі створюється транспортна система. При розосередженому будівництві будіндустрія користується послугами місцевого транспорту. При лінійному будівництві (дороги, трубопроводи) застосовують відповідний відомчий транспорт.
Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня та внутрішня торгівля. Економічні відносини України з зарубіжними країнами значною мірою визначають обсяг вантажообороту з ними. Вантажооборот у внутрішній торгівлі залежить, передусім, від таких чинників, як територіальна організація торгівлі, особливості товарних ресурсів, розміри та склад товарообігу, концентрація населення як споживача роздрібного товару тощо.
Вигідне транспортно-географічне положення України на межі
Центральної та Східної Європи сприяє розвитку транзитних транспортних коридорів на її території. Через територію України має бути прокладено ряд нових транспортних магістралей, які забезпечуватимуть ефективну реалізацію міжнародних транспортно-економічних зв’язків нашої країни і транзитних перевезень.
Транспортний комплекс України представлений всіма сучасними видами транспорту і характеризується значними регіональними особливостями галузевої та функціональної структури.
Протяжність магістральної транспортної мережі України становить 188,9 тис. км, у тому числі залізниць - майже 22,5 тис., автомобільних шляхів загального користування з твердим покриттям - 164 тис., внутрішніх судноплавних шляхів - 2,4 тис. км. Транспортне господарство включає тисячі залізничних станцій, вокзалів і вантажних дворів, значну кількість локомотивних і вагонних депо, десятки великих морських та річкових портів
і аеропортів, тисячі автопідприємств, гаражів та інших об’єктів, необхідних для нормальної роботи різних видів транспорту.
У перевезеннях вантажів найбільша частка припадає на автомобільний транспорт (69 відсотків), на другому місці - залізничний (16 відсотків), на третьому - трубопровідний (14 %). Частка річкового і морського транспорту незначна, авіаційного - зовсім мізерна (табл. 6.1.). Отже, найважливішим видом транспорту за обсягом перевезення вантажів в Україні є автомобільний. Роль його у міру інтеграції України до європейських структур зростатиме.
|
Вид транспорту |
1990 р. |
2002 р. |
||
|
млн. т |
% |
млн. т |
% |
|
|
Усі види |
6286 |
100 |
1558 |
100 |
|
У тому числі: залізничний |
974 |
15 |
393 |
25 |
|
морський |
53 |
1 |
7 |
1 |
|
річковий |
66 |
1 |
8,8 |
0 |
|
автомобільний |
4897 |
78 |
947 |
61 |
|
авіаційний |
0,2 |
0 |
0,1 |
0 |
|
трубопровідний |
296 |
5 |
201 |
13 |
|
Таблиця 6.1. Перевезення вантажів за видами транспорту |
Вантажооборот усіх видів транспорту загального користування в Україні наведено в табл. 6.2.
|
Вид транспорту |
1990 р. |
2002 р. |
||
|
млрд. т км |
% |
млрд. т км |
% |
|
|
Усі види |
1039,3 |
100 |
411,3 |
100 |
|
У тому числі: залізничний |
474,0 |
46 |
193,1 |
47 |
|
морський |
265,6 |
25 |
8,8 |
2 |
|
річковий |
11,9 |
1 |
4,2 |
1 |
|
автомобільний |
79,7 |
8 |
20,6 |
5 |
|
авіаційний |
0,1 |
0 |
0,4 |
0,1 |
|
трубопровідний |
208,0 |
20 |
182,4 |
45 |
|
Таблиця 6.2. Вантажооборот за видами транспорту та його розподіл |
Провідна роль у транспортно-економічних зв’язках належить залізничному транспорту. Проте частка його в загальному вантажообороті галузі значно знизилася.
В Україні розвинені всі види транспорту. На 10 тис. км території припадає 372 км залізничних колій, 78 км внутрішньоводних, 1933 км автомобільних шляхів із твердим покриттям.
Вантажооборот усіх видів транспорту загального користування та пасажирооборот по роках наведено в табл. 6.3.
|
Рік |
Транспорт |
|||||||
|
Усі види |
І Г и м « зи •е * а З |
Морський |
Автомобіль -ний |
Повітряний |
Т рубопровідний (нафто- і нафтопро- дуктопровідний) |
|||
|
Усі види пла вання |
Кабо таж |
Річко вий |
||||||
|
1940 |
79,0 |
71,9 |
4,3 |
4,3 |
1,1 |
1,7 |
0,0 |
- |
|
1950 |
97,4 |
85,0 |
7,7 |
2,5 |
1,1 |
3,6. |
0,0 |
- |
|
1960 |
269,0 |
216,4 |
30,7 |
5,9 |
4,1 |
17,7 |
0,0 |
0,1 |
|
1965 |
410,4 |
292,8 |
80,1 |
5,6 |
4,5 |
27,4 |
0,1 |
5,5 |
|
1970 |
611,6 |
380,2 |
172,3 |
5,2 |
6,1 |
41,6 |
0,2 |
11,2 |
|
1975 |
743,2 |
458,9 |
192,7 |
5,4 |
8,9 |
58,6 |
0,2 |
23,9 |
|
1980 |
774,0 |
469,6 |
168,8 |
5,6 |
10,7 |
70,1 |
0,2 |
54,6 |
|
1981 |
799,7 |
476,3 |
183,7 |
5,8 |
11,1 |
73,0 |
0,2 |
55,4 |
|
1982 |
796,5 |
475,0 |
176,9 |
5,4 |
11,3 |
77,0 |
0,2 |
56,1 |
|
1983 |
851,5 |
488,8 |
217,0 |
6,3 |
11,8 |
76,6 |
0,2 |
67,1 |
|
1984 |
879,8 |
499,3 |
238,5 |
5,9 |
12,3 |
73,9 |
0,2 |
55,6 |
|
1985 |
985,3 |
497,9 |
250,1 |
6,2 |
12,2 |
71,6 |
0,2 |
53,2 |
|
1987 |
916,6 |
496,0 |
277,7 |
5,1 |
11,6 |
72,7 |
0,2 |
58,4 |
|
1988 |
946,6 |
504,7 |
297,9 |
4,6 |
11,0 |
75,4 |
0,2 |
58,4 |
|
1989 |
920,9 |
497,3 |
281,4 |
4,3 |
11,9 |
74,5 |
0,1 |
53,1 |
|
1990 |
1039,3 |
474,0 |
265,6 |
|
11,9 |
79,7 |
0,1 |
208,0 |
|
1991 |
947,1 |
402,3 |
263,6 |
- |
10,4 |
78,5 |
0,1 |
192,2 |
|
1994 |
582,5 |
200,4 |
174,3 |
- |
5,6 |
35,3 |
- |
166,9 |
|
1995 |
544,0 |
195,8 |
123,1 |
- |
5,7 |
34,5 |
- |
184,9 |
|
Таблиця 6.3. Вантажооборот усіх видів транспорту загального користування, млрд. т/км |
Провідна роль у транспортно-економічних зв’язках належить залізничному транспорту, який працює протягом усього року і є найбільш масовим видом. Проте частка залізничного транспорту в загальному вантажообороті галузі значно знизилася.
Зміна транспортно-економічних зв’язків, в тому числі за енергоносіями, потребує освоєння нових вантажопотоків, що змінює пріоритети у розвитку окремих видів галузі, структуру парку транспортних засобів і переробних пристроїв, напрями розвитку транспортної мережі.
В Україні експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування у 2002 р. становила 22,1 тис. км, а густота залізничної мережі - 37 км на 1 тис. км2 території. У власності України перебуває майже 270 тис.
вантажних вагонів при загальній потребі їх 220 тис. Водночас не забезпечена потреба в пасажирських вагонах, електро- і дизель-поїздах.
На території України розташовані залізниці: Південно-Західна
(управління в Києві), Донецька (Донецьк), Придніпровська (Дніпропетровськ), Південна (Харків), Львівська (Львів) і Одеська (Одеса).
Найрозвиненішою є мережа залізниць у Донбасі та Придніпров’ї, де густота залізниць становить 40 км на 1 тис. км2 території. Тут магістралі різних напрямків забезпечують зв’язок вугільно-металургійного Донбасу з залізо-марганцеворудним Придніпров’ям і є основою залізничної мережі регіону. Важливе значення мають залізничні колії: Дебальцеве -
Синельникове - Дніпропетровськ - Кривий Ріг, Іловайськ - Волноваха - Запоріжжя - Кривий Ріг.
У південних напрямах працюють залізничні колії Харків - Запоріжжя - Сімферополь, Харків - Кременчук - Одеса, Харків - Дніпропетровськ - Херсон. З Донбасу на північ перевозять вугілля, метал, металомісткі машини, продукцію хімічної промисловості, зерно та інші вантажі, в зворотному напрямі - ліс і вироби з деревини, точні машини і прилади, вироби легкої промисловості, деякі будівельні матеріали.
У північно-західному напрямі створена електрифікована магістраль Донбас - Карпати (через Кривбас), яка має важливе значення в міжнародних зв’язках.
Залізничний транспорт. Україна належить до регіонів із значним розвитком залізничного транспорту. На нього припадає основна частина вантажообороту і перевезень пасажирів.
Залізничний транспорт має вирішальне значення у забезпеченні економічних зв’язків як у межах України, так і в її зв’язках з іншими країнами.
Будівництво залізниць в Україні почалося в 60-х роках XIX ст. Перша залізниця збудована в 1861 р. (Львів - Перемишль), друга (Одеса - Балта) - в 1865 р. Пізніше цю залізницю продовжили до Києва, а потім і до Москви. Невдовзі почала функціонувати залізниця від Курська через Харків до Азовського моря. У 1870 р. Одесу сполучили залізницею через Київ-Курськ із Москвою. У 70-х роках збудовано залізницю Знам’янка - Миколаїв, ряд залізниць, що з’єднали Росію з Румунією та Австро-Угорщиною. До Балтійських портів вели залізничні лінії Ромни - Лібава, Київ - Ковель - Брест - Кенігсберг (нині Калінінград). У другій половині XIX ст. почалося будівництво залізниць у Донбасі та Придніпров’ї. Першими залізничними лініями тут були Харків - Слов’янськ - Микитівка - Таганрог та Воронезько- Ростовська залізниця. У 1871-1872 рр. залізниці Донбасу були з’єднані із загальною залізничною мережею Росії. В 1884 р. закінчено будівництво так званої Катеринівської залізниці: Донбас - Кривий Ріг через Катеринослав, яка сполучала донецьке вугілля з криворізькою рудою. В 1875 р. закінчено будівництво залізниці Харків - Севастополь.
До 1890 р. всі найважливіші міста України були з’єднані залізницями з центральною Росією. Наприкінці XIX - на початку XX ст. у зв’язку з промисловою кризою темпи залізничного будівництва в Україні помітно знизилися.
Загальна довжина залізниць України в 1913 р. становила 15,6 тис. км. У довоєнні роки в Україні споруджено майже 5 тис. км залізниць. Основне будівництво нових і докорінна реконструкція діючих магістралей зосереджувалися у напрямах Донбас - Валуйки - Єлець - Центр, а також на інших виходах з Донбасу.
У 1937 р.спорудження і реконструкцію залізниці Донбас - Москва було завершено. Збудовано залізницю Херсон - Харків.
Унаслідок упровадження досягнень науково-технічного прогресу, збільшення обсягів випуску нових ефективних, більш економних видів рухомого складу (тепловозів, електровозів) з 1957 р. випуск паровозів у країні припинився.
В Україні виділяється кілька великих транспортних вузлів. Економічні ознаки їх - характер продуктивних сил і чисельність населення обслуговування районів. З цими характеристиками пов’язані обсяги роботи галузі, залежно від чого транспортні вузли поділяють на малі, середні та великі з активним (як правило, вузли-центри добувної промисловості, де переважає відбуття) та пасивним (вузли-центри обробної промисловості, де переважає прибуття) транспортним балансом. Транспортні вузли виділяють також за територіально-функціональним призначенням (розвитком міжсистемних соціально-економічних зв’язків) і характером експлуатаційної роботи: ті, які обслуговують переважно транзитні пасажирські та вантажні потоки, в тому числі перевалочні; ті, які, крім того, обслуговують місцеві промислові підприємства і потреби населення міста; місцеві, які не виконують транзитних операцій. Найважливішими транспортними вузлами України є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Донецьк. Найбільші залізничні вузли України - Київ, Харків, Лозова, Фастів, Ясинувата, Волноваха, Дебальцеве, Жмеринка, Шепетівка, Синельникове, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, Бахмач, Коростень, Козятин, Львів. Основні магістралі з Донбасу йдуть на Москву через Харків - Курськ, Куп’янськ - Валуйки - Єлець, Кіндрашівка - Валуйки; на захід - через Харків на Львів; через Мерефу та Ворожбу в західні області та Санкт- Петербург, у Кривий Ріг через Ясинувату - Дніпропетровськ. У південному напрямку залізниці пролягають до портів Азовського і Чорного морів, а також на Кавказ через Ростов-на-Дону; до Поволжя на схід проведена магістраль Куп’янськ - Лиски.
Україна сполучена з Молдовою залізницями Роздільна - Тирасполь - Бендери - Кишинів та Кам’янець-Подільський - Бельци - Рибниця. Значно розширилася мережа приміського залізничного сполучення.
Залізничний транспорт України має шість залізниць, об’єднаних департаментом “Укрзалізниця”, у тому числі 900 лінійних підприємств для перевезень на магістралі експлуатаційною завдовжки 22,8 тис. км, з них електрифікованих 8,3 тис. км.
Залізничний транспорт України - четвертий у світі після Росії, США та
Канади. За обсягом вантажних перевезень українські залізниці вдвоє перевищують сумарний обсяг перевезень дванадцятьох разом узятих країн Європейського співтовариства.
У 1995 р. залізницями перевезено 360 млн. т вантажів. Послугами залізничного транспорту скористались 577 млн. пасажирів. Однак потреби в перевезеннях задовольняються неповністю і з низькою якістю. Залізничний транспорт працює на межі можливостей, оскільки не створені достатні резерви пропускних, провізних і переробних потужностей, а виробнича база фізично й морально застаріла.
Залізниці, насамперед, не спроможні повністю задовольнити потреби в пасажирських перевезеннях через відсутність поставок інших пасажирських вагонів, які імпортувалися з ближнього та далекого зарубіжжя.
Для забезпечення неперервних вантажних і пасажирських перевезень необхідно: збудувати швидкісні залізничні лінії; розвантажити перевантажені ділянки й лінії з вантажонапруженістю 80 млн. т на 1 км, перевівши частину поїздопотоків на паралельні лінії; збільшити середню масу поїзда за рахунок підвищення статичного навантаження, видовження приймально-відправних колій; реконструювати 12 великих залізничних станцій, ряд мостів і тунелів; довести довжину станційних колій до 80-85 % експлуатаційної довжини залізниць; збільшити полігон електричної тяги до 45-50 % експлуатаційної довжини залізниць, довжину других і третіх колій - до 50-55 %, оснащених автоблокуванням і диспетчерською централізацією - до 80 % від довжини мережі головних колій; поповнити парк локомотивів електровозами та тепловозами нового покоління з максимальною уніфікацією вузлів, автоматизованими системами управління, діагностики й безпеки, а вагонний парк - великовантажними вагонами, в результаті чого зросте середня вантажопідйомність вагона до 85 т; збільшити парк пасажирських і спеціалізованих (до 35-40 %) вантажних вагонів; підвищити потужність верхньої будови колії відповідно до нормативної вантажопідйомності вагонів; автоматизувати роботу сортувальних гірок; перейти на електронну централізацію стрілок; створити виробничу базу для будівництва пасажирських вагонів з придбанням імпортного устаткування та нових технологій; створити виробничі потужності для випуску вантажних і маневрових електровозів; завершити будівництво заводу з виробництва дорожніх машин у Кіровограді.
Щоб матеріально-технічна база залізниць України максимально відповідала потребам економіки, необхідно придбати: 543 секції
електровозів, 925 секцій тепловозів, 2800 пасажирських і 33 000 вантажних вагонів, 670 вагонів електропоїздів, 260 дизельних поїздів, замінити 6 тис. км рейок, 7,7 млн шт. шпал, 13 тис. комплектів стрілочних переводів.
У перспективі доцільно збудувати лінії для руху пасажирських поїздів (Київ - Львів - Краків - Берлін; Київ - Харків - Крим; Київ - Одеса; Київ - Донецьк).
Морський транспорт. Україна має сприятливі передумови для розвитку морського транспорту; на півдні її територію омивають води Чорного та
Азовського морів, які практично не замерзають і з’єднуються з Середземним морем через протоку Босфор, Мармурове море і протоку Дарданелли. Загальна довжина морської берегової лінії України понад 2000 км. Регулярні морські перевезення Чорним й Азовським морями почалися наприкінці XVIII ст.
Уже в ст. Чорне море було судноплавним. Київська Русь (X-XШ
ст.) мала стабільні зв’язки з Візантією. Відомі морські походи київських князів на Константинополь. Після перемоги над Туреччиною у 80-х роках XVIII ст. і переходу до Російської імперії Північного Причорномор’я і Приазов’я тут виникають порти - Херсон (1778), Севастополь (1788), Одеса (1794). У Миколаєві та Севастополі створено суднобудівні підприємства.
З 1978 р. діє одна з найбільших у світі паромна переправа між Іллічівськом і болгарським портом Варна протяжністю 435 км. Для поліпшення зв’язків України з Північним Кавказом споруджено залізнично- паромну переправу через Керченську протоку.
Найважливішими морськими портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. Великі портові міста на берегах Азовського моря - Маріуполь, Бердянськ тощо. Через порти Чорного й Азовського морів здійснюються зовнішньоекономічні зв’язки країни. Основними експортними вантажами є кам’яне вугілля, залізна руда, кокс, чорні метали, ліс, цукор, хімічні продукти тощо; імпортними - машини, устаткування, мінерально-сировинні ресурси та ін.
До комплексу морського транспорту належать судна різних типів і призначень, морські шляхи й порти, судноремонтні підприємства та суднопідйомне устаткування, засоби зв’язку та електрорадіонавігації тощо. У структурі морських суден виділяють пасажирські та вантажно-пасажирські, суховантажні, наливні, комбіновані, а також риболовні, службово-допоміжні, технічні, спеціального призначення тощо.
За характером лінії перевезень між портами поділяють на вантажні, пасажирські та вантажно-пасажирські; за призначенням - на каботажні (між портами однієї країни) і закордонні (між портами різних країн).
У 2002 р. частка вантажообороту морського транспорту в загальному вантажообороті транспортного комплексу України становила 2 відсотки.
В Україні налічується 31 морський порт. Найбільші 8 з них характеризуються даними,наведеними в табл. 6.4.
Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українсько-Дунайське (УДП) пароплавства, що володіють транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн. т і пасажирським флотом на 9,9 тис. місць. На території України розташовані 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонтних заводів. Із загального обсягу вивезення вантажів на частку мінеральних будівельних матеріалів припадає 20 %, руди - 10 %, зерна та продуктів помелу його - 14, нафти і нафтопродуктів - 3,5, вугілля - 5%.
Зміна економічних пріоритетів у зовнішній торгівлі, розрив колишніх транспортно-економічних зв’язків призводять до перерозподілу вантажопотоків: у зв’язку із зменшенням видобутку нафти в Росії необхідно забезпечити регулярне ввезення (до 40 млн. т на рік) сирої нафти з країн Близького Сходу або Південного Середземномор’я.
|
Назва порту |
Кількість причалів, од. |
Довжина причалів, м |
Площа складів, 2 тис. м |
Загальна |
Транзит |
Вартість основних фондів, млрд. грн. |
Чисельність персоналу, осіб |
||
|
від загального вантажо- обороту |
|||||||||
|
закритих |
відкритих |
Пропускна спроможність, млн. т на рік |
|||||||
|
Одеса |
37 |
6815 |
65 |
139,4 |
20 |
74,0 |
5 |
3128 |
|
|
Іллічівськ |
20 |
5200 |
70,6 |
752,3 |
11,3 |
3,0 |
0, 193 |
8198 |
|
|
Південний |
8 |
2433 |
13,9 |
94,7 |
12,0 |
30,0 |
5,916 |
2837 |
|
|
Рені |
29 |
3495 |
25,2 |
190,0 |
10,0 |
80,0 |
4,5 |
3132 |
|
|
Ізмаїл |
22 |
2411 |
22,6 |
154,1 |
10,0 |
16,0 |
1,8 |
2967 |
|
|
Миколаїв |
9 |
немає даних |
22,9 |
197,3 |
9,7 |
29,0 |
1,7 |
2551 |
|
|
Херсон |
9 |
1500 |
15 |
42,0 |
4,1 |
- |
1,8 |
1870 |
|
|
Маріуполь |
16 |
3200 |
11,5 |
196,7 |
7,8 |
68,0 |
2,922 |
3917 |
|
Таблиця 6.4. Кількісна характеристика найбільших портів України, 1996 р. |
Знизяться обсяги ввезення цукру-сирцю з Куби і збільшиться надходження імпортного зерна й продуктів для Росії та інших країн СНД із СІПА, Австралії, Аргентини. Збільшиться імпорт машин, устаткування, продуктів харчування з країн Західної Європи. Серед нетрадиційних вантажопотоків можна виділити імпорт зрідженого газу (17 млрд. м ), експорт марганцевої руди, цементу (до 3 млн. т), сірки (2 млн. т), мазуту (до 20 млн. т). Для освоєння нових вантажопотоків необхідно поповнити флот спеціалізованими суднами, а саме танкерами та газовозами.
Великі можливості має експорт транспортних послуг. Проте український флот досяг критичного віку і, якщо не буде оновлений, всього за 5-7 років його витіснять конкуренти.
Ураховуючи нормативне описання флоту, потреба України (окрім танкерів та газовозів) становить 117 вантажних транспортних суден вантажністю 1,1 млн. т, пасажирських суден на 4,5 тис. місць. У перспективі темпи оновлення флоту повинні зберегтися.
У рамках програми модернізації та розвитку виробничої бази України потрібно створити комплекси для приймання імпортних енергоносіїв, у тому числі реконструювати Одеську нафтогавань, модернізувати комплекси у портах Маріуполі, Миколаєві, збудувати екологічно чисті спеціалізовані комплекси в портах Іллічівську, Південному, Дніпро-Бузькому, берегову стаціонарну базу бункерування суден, закупити перевантажувальну техніку підвищенної вантажності для терміналів, що обслуговують 20-футові контейнери міжнародного стандарту.
При організації пасажирських перевезень морським транспортом основним є вдосконалення туристсько-експлуатаційних перевезень, підвищення якості обслуговування пасажирів на внутрішніх транспортних лініях, для чого потрібно поповнити флот швидкісними, комфортабельними суднами, поліпшити взаємодію із залізничним, автомобільним і повітряним транспортом.
Валютні надходження від пароплавства становлять щороку 800-900 млн. дол. Однак сучасна система оподаткування зводить нанівець можливість самофінансування морського транспорту.
Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухопутним. Зокрема, готові природні шляхи, використання течії води, можливість одночасного транспортування великих вантажів і пасажирів. Утримання водних шляхів потребує набагато менших капітальних вкладень, до того й перевезення вантажів водним транспортом обходиться дешевше.
Річковий транспорт в Україні має давню історію. Це, по-перше, судноплавний Дніпро, який був у свій час найпрактичнішою південною частиною важливого шляху “із варяг у греки”, “варязький шлях”, що з’єднував Скандинавію з такими розвиненими у свій час країнами, як Стародавня Греція і Візантія. Цей шлях був головним для розвитку Київської Русі, зокрема для зміцнення її торгових, культурних і релігійних зв’язків. Шлях проходив річками, судна переміщувалися сушею волоком. На півночі він починався з Варязького (Балтійського) моря і далі йшов Невою через Ладозьке озеро, його притокою р. Волхов, Ільменським озером, його притокою р. Ловать аж до першого 30-кілометрового волоку між нею і притокою Двіни - р. Усвятою. Далі шлях продовжувався Двіною та Каспі, між якою і верхів’ям Дніпра судна перетягували сушею на відстані 80 км, і далі шлях продовжувався вже Дніпром до Руського (Чорного) моря.
Напади кочовиків на судна у степових районах і занепад Візантії призвели до того, що цей шлях із часом утратив своє колишнє значення. Після того як Північне Придніпров’я відійшло до Литви (ХУІ-ХУШ ст.), частина дніпровського шляху служила для внутрішніх водних зв’язків, зокрема для перевезення лісу. Нижню частину Дніпра широко використовували запорожці для військових і господарських потреб.
Після будівництва в середині 30-х років Дніпрогесу і затоплення Дніпровських порогів установилося наскрізне судноплавство на Дніпрі.
XVIII - перша половина XIX ст. - період інтенсивного будівництва каналів у Європі з метою створення транспортних зв’язків між окремими річковими системами. У межах України в той час споруджуються канали для з’єднання басейну Дніпра з басейнами Німану, Вісли і Західної Двіни, тобто чорноморської транспортної артерії - Дніпра - з великими судноплавними річками, що впадають у Балтійське море, через їхнє верхів’я (чи притоку). У 1768 р. завершено будівництво Огінського каналу, який з’єднав притоку Німану р. Шару з притокою Прип’яті Ясельдою. Споруджено також Березинський канал, який з’єднав невеликим судноплавним каналом притоку Дніпра Березину із Західною Двіною. У 1775 р. завершено прокладання Дніпровсько-Бузького (Королівського) каналу, який з’єднав притоку Західного Бугу р. Муховець (басейн Балтійського моря) з притокою Прип’яті р. Пиною (басейн Чорного моря). Перші два канали функціонували недовго. Потяжну трасу Дніпровсько-Бузького каналу (приблизно від Бреста до Кобрина) на початку другої половини XIX ст. було реконструйовано. Цей канал функціонує і використовується (правда, обмежено) для зв’язків з Польщею.
Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4-тис. км, у тому числі з освітлювальною і світловідбивною обстановкою 3,9 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія - Дніпро (1200 км).
Річковий транспорт України представлений міжгалузевим державним об’єднанням “Укррічфлот”, яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що складається з Головного підприємства та 290 структурних одиниць.
Річковим транспортом України перевозяться вантажі Дніпром, Дунаєм, Чорним і Середземним морями із заходу у річкові порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.
Для розвитку річкового транспорту необхідно застосувати великовантажні судна у внутрішніх перевезеннях масових вантажів; збільшити частку вантажів у пакетованому вигляді, контейнерах; розширити перевезення в ліхтеровозах; розвивати перевезення експортно-імпортних вантажів у суднах типу річка - море; пом’якшити чинники сезонної нерівномірності перевезень за рахунок продовження експлуатаційного періоду та організації цілорічної навігації на окремих ділянках; вивести з експлуатації фізично й морально застарілі судна та поповнити флот суднами нових типів; розширити обсяги перевезень буксирного флоту вантажопідйомністю 3900 т і більше; оснастити порти високопродуктивними перевантажувальними комплексами для навалочних вантажів, а також засобами малої механізації, що дасть змогу скоротити простої суден, вагонів та автомобілів для обробки, розвинути відомчі причали, оснастити їх сучасною перевантажувальною технікою.
Для освоєння намічених обсягів перевезень річковому транспорту на перспективу потрібно 120 тис. т самохідного вантажного і 195 тис. т несамохідного тоннажу.
Для забезпечення стійкої роботи річкового транспорту треба реконструювати суднопіднімальні споруди Запорізького та Херсонського судноремонтно-суднобудівного заводів, окремі об’єкти на Київському судноремонтно-суднобудівному заводі, Чернігівській і Дніпропетровській ремонтно-експлуатаційних базах флоту, трикамерний судноплавний шлюз у Запоріжжі, збудувати Вилковську ремонтно-експлуатаційну базу флоту на Дунаї.
Автомоб
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38