РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 2)
Сільськогосподарське виробництво: сучасний стан розвитку
Сільське господарство - одна з основних галузей матеріального виробництва. Воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність сільськогосподарської праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більше.
У сільському господарстві велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю потрібно виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпечення відповідним комплексом різної сільськогосподарської техніки.
Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Праця використовується з перервами, пов’язаними зі зростанням і визріванням рослин, протягом року.
У сільському господарстві України переважають такі галузі: рослинництво і тваринництво, що складаються з численних галузей і підгалузей (рис. 5.4).
Рослинництво найбільше за всі галузі сільського господарства піддано впливу природно-ресурсних факторів певної території (ґрунти, клімат, опади, засухи) та значній, дуже вираженій сезонності виробництва і споживання. Більшість підгалузей механізовані (заготівля), але слабко розвинута інфраструктура (сховища, холодильники).
Залежно від призначення продукції, що виробляється, та засобів виробництва, що застосовуються у рослинництві, виділяють більш вузькі галузі та їхні групи: зернове виробництво, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво та баштанництво, плодівництво та виноградарство, кормовиробництво. Найсприятливішими для розвитку рослинництва є степова та лісостепова зони. Чорноземні ґрунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галуззю сільського господарства.
Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва. Воно покликано задовольняти потреби населення у м’ясомолочних продуктах, а також потреби харчової та фармацевтичної промисловості в багатьох видах сільськогосподарської сировини. Провідне місце в структурі тваринництва посідає скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Менше значення має конярство, хутрове звірівництво, бджільництво, ставкове рибальство, шовківництво.
Основною специфікою сільського господарства як галузі матеріального виробництва є його територіальне розосередження та великі площі.
|
Рис. 5.4. Структура сільського господарства |
Крім того, для подальшого розвитку і розміщення сільськогосподарського виробництва є наявність земельного фонду як основного засобу виробництва, а також агрокліматичних характеристик: сонця, тепла, води, живих організмів (рослин і тварин).
Продукція сільського господарства визначається в грошовому виразі (у порівняльних цінах умовно взятого конкретного року) як сума продукції рослинництва і тваринництва. При цьому обсяг продукції рослинництва визначається у порівняльних цінах за обсягом валового збору сільськогосподарських культур у всіх категоріях господарств та незавершеного виробництва звітного року (витратами на посів озимини та на підготовку ґрунту під посіви ярих культур у наступному році).
Обсяг продукції тваринництва визначається кількістю одержаного приплоду та обсягом вирощеного за рік молодняка худоби, приросту дорослої худоби при її відгодівлі, а також кількості основної продукції тваринницва (молока, м’яса, вовни, яєць тощо) у порівняльних цінах. За обсягами валової продукції окремих культур визначається середня урожайність цих культур (на 1 га зібраної площі).
За даними Держкомстату, обсяг продукції сільського господарства за січень-листопад 2003 р. в усіх категоріях господарств порівняно з аналогічним періодом минулого року зменшився на 12,3 %, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах - на 28,9 , у господарствах населення - на 0,9, хоча за 2000-2002 рр. обсяг сільськогосподарського виробництва зріс на 23 %. Озимі на зерно і зелений корм під урожай майбутнього року посіяні на площі 7,1 млн. га (85 % рівня минулого року), з них озимі на зерно - на 6,9 млн. га (у тому числі сільськогосподарськими підприємствами - 5.7 млн. га).
Загальний обсяг реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами за одинадцять місяців 2003 р. скоротився на 16 %, що відбулося за рахунок зменшення обсягів реалізації продукції рослинництва - на 28%. Водночас обсяги реалізації продукції тваринництва зросли на 5 %.
Сільськогосподарськими підприємствами за минулий рік реалізовано 6,8млн. т зернових культур, що на 55 % менше, ніж за 2002 рік, коли було зібрано високий урожай зернових - 38,8 млн. т. Високий урожай зернових сприяв збільшенню кормової бази, а отже, нарощуванню виробництва у тваринництві. У 2002 р. вперше за останні шість років досягнуто зростання реалізації худоби та птиці на 6,7 %.
За час проведення земельної реформи з національного земельного фонду у приватну власність передано 67 % сільськогосподарських угідь; 6,7 млн. селян стали власниками земельних паїв, що відповідає загальній площі близько 25,7 млн. га сільськогосподарських угідь; 5,7 млн. га земель передано у приватну власність та користування для ведення фермерських, особистих підсобних та присадибних господарств - це в сумі складає 79,4 % земель сільське господарського призначення. Крім того, проведено реформування 11,2 тис. колективних сільськогосподарських підприємств, на базі яких створено 15,6 тис. агроформувань нового типу.
Важливим чинником розвитку АПК стало запровадження ринкових механізмів кредитування сільськогосподарського виробництва. Це дозволило щорічно залучати понад 4 млрд. грн. кредитних ресурсів для села, що у 8 разів перевищує обсяги бюджетної підтримки. Після реформування в 2000 р. відносин власності на селі виникла потреба створення цивілізованого аграрного ринку. Для цього було видано укази Президента України, на виконання яких було створено 34 аграрні біржі, близько 25 тис. торгових домів, заготівельних пунктів і кооперативів та обслуговуючих ринкових структур, вжито заходи щодо спрямування на нихтоваропотоків сільськогосподарської продукції. В останні роки істотно зросли обсяги біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією.
Основою розвитку рослинництва є земельні ресурси, що використовуються як окремі угіддя для певних виробничих цілей, а найважливішою організаційною ознакою - сезонність виробництва. Україна має значний земельний фонд, що перебуває у розпорядженні сільськогосподарських підприємств і господарств. Площа цих земель становить 43,022 млн.га при загальній території України 60,3 млн.га. Земельний фонд - це вся земельна площа кожної держави, яка ділиться на:
- землі несільськогосподарського призначення (дороги, міста, ліси);
- землі сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя).
Своєю чергою сільськогосподарські угіддя поділяють на: ріллю (32,544
млн. га), сіножаті (2,41 млн. га), пасовища (5,528 млн. га), багаторічні насадження (0,912 млн. га), перелоги (0,404 млн. га).
У державі зосереджені великі (41,8 млн. га) масиви сільськогосподарських угідь, які знаходяться у віданні сільськогосподарських підприємств і господарств. У цілому Україна характеризується великою розораністю (питома вага ріллі становить понад половину її території), відносно низькою питомою вагою природних кормових угідь, певною просторовою різницею структури земляних угідь. Найвищу питому вагу мають орні угіддя в степовій частині (68,8 % площі).
Активне проведення реформ в аграрному секторі, докорінна перебудова земельних та майнових відносин створили умови для розвитку приватного бізнесу та нарощування виробництва продукції. На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція.
У найближчі роки важливо прискорити розвиток цукрової, спиртової, масложирової, плодоовочеконсервної, м’ясної, молочної та інших підгалузей - для того, щоб повністю забезпечити потреби населення відповідно до науково обґрунтованих норм і створити необхідні резерви продовольства для експорту до зарубіжних країн.
В Україні є всі природноекономічні передумови для успішного розвитку цукрової промисловості та збільшення виробництва цукру, але спершу для цього потрібно впровадити високоврожайні сорти цукрових буряків, поліпшити агротехніку їх вирощування, скоротити непродуктивні витрати сировини в процесі збирання, транспортування та переробки.
На реконструкцію потрібно спрямовувати не менше двох третіх обсягу капіталовкладень для того, щоб одержати в цукровій, масложировій, спиртовій і консервній промисловості приблизно 70 % загального приросту потужностей.
Важливим напрямом інтенсифікації виробництва в харчовій промисловості є підвищення комплексності переробки сировини на основі розвитку комбінування і особливих його форм, які пов’язані з утилізацією відходів і використання побічних продуктів. Перспективи і темпи розвитку підгалузей харчової промисловості мають визначатися з урахуванням обсягів нарощування сировинних ресурсів, наявних виробничих потужностей підприємств, рівня рентабельності виробництва, конкурентоспроможності та ефективності продукції.
Досвід високорозвинутих в економічному відношенні країн заходу показує, що до найбільш ефективних та актуальних для України напрямів державного регулювання сільськогосподарського виробництва належать:
- виділення державних субсидій;
- формування законодавчої основи, яка б гарантувала право власності товаровиробника на створений ними продукт;
- реалізація соціальних програм і програм підготовки кадрів;
- валютно-фінансове регулювання і захист відінфляційних наслідків;
- аграрний протекціонізм і захист вітчизняних товаровиробників на світовому ринку, стимулювання надходження на нього товарів власного виробництва і обмеження надходження до України ідентичної продукції ззовні;
- підтримка цінового паритету;
- формування і стимулювання діяльності установ щодо кредитування виробництва, маркетингу, сервісного обслуговування тощо;
- регламентація стандартів і якості продукції;
- стимулювання впровадження досягнень НТП;
- контроль за раціональним природокористуванням і екологізація виробництва.
Практика вимагає й інших напрямів державного регулювання сільськогосподарського виробництва, зокрема при врахуванні специфіки його розвитку в тих чи інших регіонах України (зоні впливу катастрофи на ЧАЕС, селенебезбечних зонах, районах з високою концентрацією зрошувальних і осушувальних мереж та ін.).
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38