РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 2)
Економічне районування України
Наукові основи формування економічних районів. Відмінності між природними умовами і ресурсами - одна з причин територіального поділу праці, який впливає на виробництво не безпосередньо, а через виробничі відносини.
Територіальний поділ праці - об’єктивний незворотний процес виробничої спеціалізації економічних районів і формування міжрайонної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією і послугами. Просторовий поділ суспільної праці зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій і їх географічним положенням і є одним з факторів підвищення продуктивності суспільної праці. Рівень територіального поділу праці залежить від рівня суспільного поділу праці в країні й, отже, може бути непрямим показником рівня розвитку її продуктивних сил.
Категорія територіального поділу праці конструктивно пояснює процес районотворення, грунтування основного стимулу раціонального розміщення продуктивних сил - підвищення продуктивності суспільної праці, а також є одним з показників рівня економічного освоєння території, розвитку продуктивних сил країни, інтеграції національної економіки. Часто географи використовують термін “географічний поділ праці”, який виявляється в спеціалізації виробництва певних видів промислової продукції, сільськогосподарських продуктів або послуг. Географічний поділ праці є формою суспільного поділу праці й підлягає законам його розвитку. Однак між ними істотної відмінності немає.
Крім загальної користі від суспільного поділу праці, територіальний поділ уможливлює максимальне використання сприятливих для виробництва умов кожної місцевості, багатство корисних копалин та інших природних ресурсів, вигідне географічне положення, виробничу практику місцевого населення, комбінування виробничих процесів тощо. Кожний регіон країни при цьому може розвивати найвигідніші для нього галузі господарства, постачання з інших районів усього необхідного.
Територіальний поділ праці виявляється, насамперед, у виробничій спеціалізації економічних районів, у розвитку в кожному з них тих чи інших галузей виробництва, які орієнтуються на вивезення за межі району значної частини продукції. Спеціалізація економічних районів має спільні риси із спеціалізацією промислових чи сільськогосподарських підприємств. Проте основне тут - широке використання сприятливих природних і економічних умов кожного регіону, зосередження матеріальних засобів і трудових ресурсів у тих галузях виробництва, які в певному регіоні економічно найефективніші і найдоцільніші, тобто продукують найбільше матеріальних цінностей за одиницю часу.
Економічний район - це економічно цілісна частина території країни, якій властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність господарства.
Економічне районування - це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом з тим спеціалізація економічних районів, як і взагалі спеціалізація у виробництві (предметна, подетальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці.
Галузі спеціалізації визначають місце району в територіальному поділі праці, беруть участь у міжрайонному обміні продукцією або послугами.
Спеціалізація промисловості тісно пов’язана з технічним прогресом, розвитком продуктивних сил суспільства, оскільки технічний прогрес поглиблює суспільний поділ праці в промисловості завдяки виникненню й розвитку спеціалізованих галузей, підприємств, цехів, дільниць. Спеціалізація тісно пов’язана з територіальним поділом праці, спеціалізованим виробництвом на основі використання природних ресурсів.
Умовно річну економію на поточних витратах від спеціалізації визначають як різницю між сумарними витратами (собівартість виробництва плюс витрати на транспортування готової продукції до споживача) при колишньому і новому рівнях спеціалізації:
Е = [(С, + Т)-(С2 + Т2)]й,
де С1, С2 - повна собівартість одиниці продукції відповідно до і після проведення спеціалізації;
Т1, Т2 - транспортні витрати в розрахунку на одиницю продукції відповідно до і після проведення спеціалізації;
В - річний випуск продукції після проведення спеціалізації.
У період переходу до ринкових відносин на території країни загострюються питання, пов’язані із зниженням собівартості та підвищенням якості продукції й продуктивності праці. В розвинених країнах виробництво спеціалізувалося в основному через розширення подетальної і технологічної спеціалізації в багатьох галузях промисловості, особливо в США та Японії. Очевидно, саме так розвиватиметься спеціалізація промисловості і в Україні, що в майбутньому поглибить територіальний поділ праці в окремих частинах країни. Отже, значно зміниться мережа економічних районів. Це стосується не тільки спеціалізації промисловості, а й сільськогосподарського виробництва, де до того ж враховується його специфіка (природні та біологічні умови рослин і тварин, особливості використання землі, матеріальних та трудових ресурсів, транспортних засобів тощо). Залежно від головної галузі формуються господарства різного виробничого напряму: зернові, бавовняні, буряківничі, молочні, м’ясо-молочні та ін.
Оскільки Україна прямує до ринку і ринкових відносин, то залежно від цього вдосконалюватиметься спеціалізація сільського господарства різних районів.
Нині галузі спеціалізації визначаються обчисленням системи певних коефіцієнтів: коефіцієнта локалізації галузі в районі, коефіцієнта
виробництва продукції галузі на душу населення і коефіцієнта міжрайонної товарності продукції певної галузі.
Так, коефіцієнт локалізації, або концентрації, певного виробицтва в районі визначають за формулою:
К = ЯЄр/ ЯЄк,
де П вр., П вк - частка галузі відповідно у виробництві району і країни (промисловості, сільського господарства).
Коефіцієнт виробництва продукції на душу населення визначають за формулою:
КА Ягал. р / Янас. р . ,
де КА - частка галузі району у виробництві продукції від населення країни;
гал.р., нас.р - галузі в масштабі всієї країни і населення району в населенні країни.
Коефіцієнт міжрайонної товарності визначають за формулою:
КМ.Т = Вп г.р. / Вп.р.
де Впг р, Вп р. - вартість продукції певної галузі району, що виводиться
його межі продукції, яка виробляється у районі.
Взагалі найпростіше цей коефіцієнт визначати відношенням обсягів вивезення з району продукції галузі до обсягів її виробництва у районі в натуральних показниках.
Для галузей спеціалізації показники Кл і Хд завжди більші від одиниці, а Хмт - менший або дорівнює одиниці. Сьогодні немає інформації про частку різних галузей промисловості у вартісному вираженні, тим більше частки вивезення продукції різних галузей за межі певних економічних районів, унаслідок чого виникають труднощі з визначенням коефіцієнта локалізації або міжрайонної товарності. В цілому можна зазначити, що високі рівні спеціалізації, або високу активність у міжрайонному поділі праці має, наприклад, чорна металургія у Східній економічній зоні, цукрова промисловість - у Західній.
Не менш важливо знати загальний рівень спеціалізації економічного району, що дає можливість визначити конкретне місце, значущість господарського розвитку економічного району. Це можна зробити обчисленням процентного відношення вартості всієї вивезеної з району
продукції до обсягу виробництва валової продукції всередині району:
Оз = (РВ / Р )100,
де Оз - загальний рівень спеціалізації району;
Рв - частина сукупного суспільного продукту, що вивозиться за межі району, у вартісному вираженні;
Р - сукупний суспільний продукт, який виробляється в районі, у вартісному вираженні.
Частина сукупного суспільного продукту, що вивозиться за межі району, менша від сукупного суспільного продукту, який виробляється в районі. Тому рівень спеціалізації району не може становити 100%, оскільки це означало б, що вся продукція, що виробляється в районі, вивозиться за його межі.
Аналогічно визначають рівень комплексного розвитку господарства району, %:
К = (Рк / Рс )100,
де РК, РС - частина сукупного суспільного продукту, що споживається у районі, і сукупний суспільний продукт району у вартісному вираженні.
Частина сукупного суспільного продукту, що споживається у районі, завжди менша від сукупного суспільного продукту району, тому 100%-й показник неможливий. Інакше кажучи, 100%-на комплексність є нонсенсом, оскільки райони мали б здатність самозабезпечення й обмеженості, а це суперечить поняттю як економічного районування, так і територіального поділу праці. Між поняттями “спеціалізація” та “комплексний розвиток” існує обернено пропорційна залежність:
РВ / С = РК / К,
Отже, підвищення рівня спеціалізації веде до зниження рівня комплексного розвитку, і, навпаки, підвищення рівня комплексного розвитку економіки району знижує рівень його спеціалізації.
Ці формули дають лише загальне уявлення про спеціалізацію та комплексний розвиток економіки району. Більш точні й достовірні дані можна отримати сучасними балансовими розрахунками всіх галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери, використовуючи методичні вказівки з використання економіко-математичних методів і ЕОМ при вивченні курсу “Розміщення продуктивних сил і економічних районів”.
Інфраструктура визначається як сукупність споруд, будинків, мереж, так і систем, що прямо не належать до виробництва матеріальних благ, але необхідних для самого процесу виробництва (виробнича інфраструктура - транспорт, зв’язок, мережа енерго- і водопостачання тощо). Соціальна інфраструктура - заклади охорони здоров’я, освіти, культури, побутового обслуговування. Соціальна інфраструктура - це важлива умова і показник життєвого рівня населення.
У цілому при виділенні економічних районів ураховують два основні
принципи:
1. Економічний. Кожний економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни з певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Справді, спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких витрати праці й засобів на виробництво продукції та її транспортування до споживача порівняно з іншими районами будуть найменшими. Отже, територіальна організація господарства у виділених районах повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту в усьому народному господарстві країни і кожному економічному районі.
2. Адміністративний, що визначає єдність економічного районування і територіального політико-адміністративного устрою країни.
Природне середовище враховується в економічному районуванні, оскільки воно впливає на розвиток продуктивних сил при формуванні національних утворень, установлення державних кордонів і політико- адміністративного устрою. Отже, можна вважати, що природне середовище впливає на економічне районування опосередковано, через зазначені фактори. Транспорт теж впливає на економічне районування не безпосередньо, а через територіальний поділ праці.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38