Главная->Регіональна економіка->Содержание->Адміністративно-територіальний поділ та економічне районування України

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 2)

Адміністративно-територіальний поділ та економічне районування України

Адміністративно-територіальний устрій - поділ території держави на певні частини з метою раціональної організації управління народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях.

Адміністративно-територіальні одиниці утворюються з урахуванням економічних і культурних факторів, національно-побутових особливостей населення, географічних умов, засобів зв’язку та шляхів сполучення.

Адміністративно-територіальний устрій України формувався протягом багатьох віків, починаючи з Київської Русі, тобто від зародження нашої держави і до наших днів. Оскільки українські землі часто належали до інших країн (Польщі, Австро-Угорщини, Росії, Туреччини, Литви), то й

адміністративно-територіальний устрій відбивав традиції та інтереси цих країн.

У XV-XVII ст. формувалися українські військово-державні утворення, які виявили тенденцію до відтворення давніх етнічних кордонів, особливо на сході і півдні. Характерними рисами системи були демократичний оптимальний розподіл повноважень і струнка ієрархія територіальних одиниць (полки, сотні, курені), що сприяло підвищенню ефективності виконавчої влади й удосконаленню господарських стосунків. Територіально- адміністративний устрій України козацького періоду визначив напрями розвитку системи розселення і шляхів сполучення, забезпечив подальше українське освоєння Слобожанщини, Півдня України і Кубані.

У XV-XVШ ст. виділялися і діяли такі адміністративно-територіальні одиниці:

1. Запорізька Січ. Вона поділялася на паланки, між якими розподілялися запорізькі вольності. Запорізька Січ була не тільки військовим, а й особливим державно-політичним утворенням - козацькою республікою. Напередодні ліквідації Січі російськими військами налічувалося 8 паланок.

2. Реєстрові полки (центр - м. Трахтемирів на Переяславщині). Територія поділялася на полки і сотні. Вже в 1625 р. реєстрове військо складалося з шести полків - Білоцерківського, Канівського, Черкаського, Корсунського, Переяславського, Чигиринського.

3. Україна в період Хмельниччини. Визволені землі сягали на заході до р.

Горинь, на півдні - до Чорного та Азовського морів. Територія України була поділена на той час на 16 полків (іноді їх кількість становила 22), з них 9 на Правобережжі: Чигиринський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський, Кальницький (Вінницький), Київський і 7 на Лівобережжі: Переяславський, Кропивенський,

Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський.

4. На визволених землях 1654-1655 рр. почали формуватися Подільський, Пінсько-Турівський, Білоруський, Волинський полки.

Проте вже у період, коли Україна втратила державну незалежність, її територія була поділена між ворожо настроєними колоніальними країнами (Річчю Посполитою, Московщиною, а потім і Австро-Угорщиною та ін.).

Напередодні першої світової війни на території України, яка належала до Російської імперії, було 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська. Губернії поділялися на повіти, а останні - на волості.

У 1918 р. Радою Міністрів Української Народної Республіки поділ України на губернії та повіти було скасовано. Територія України була поділена на 32 землі: 1) Підляшшя (Центр Бересть), 2) Волинь (м. Луцьк), 3) Погорина (м. Рівне), 4) Болюхівська земля (м. Житомир), 5) Деревська земля (м. Коростень), 6) Дреговицька земля (м. Мозир), 7) Київ з околицями, 8) Поросся (м. Біла Церква), 9) Черкащина (м. Черкаси), 10) Побужжя (м. Умань), 11) Поділля (м. Кам’янець), 12) Брацлавщина (м. Вінниця), 13) Подністров’я (м. Могилів), 14) Помор’я (м. Миколаїв), 15) Одеса з околицями, 16) Січа (м. Катеринослав), 17) Низ (Єлисаветград, нині Запоріжжя), 18) Запорожжя (м. Бердянськ), 19) Нове Запорожжя (м. Херсон), 20) Азовська земля (м. Маріуполь), 21) Сіверщина (м. Стародуб), 22) Чернігівщина (м. Чернігів), 23) Переяславщина (м. Прилуки), 24) Посейм’я (м. Конотоп), 25) Посулля (м. Ромни), 26) Самара (м. Кременчук), 27) Полтавщина (м. Полтава), 28) Слобідщина (м. Суми), 29) Харків з околицями, 30) Донеччина (м. Слов’янськ), 31) Подоння (м. Острогозьк), 32) Половецька земля (м. Бахмут). Проте здійснити цей адміністративно- територіальний устрій, запропонований Центральною Радою України, не було можливості, оскільки на сході країни розпочалася агресія російських військ, на заході - білополяків та інших агресорів.

Мережа адміністративно-територіального поділу України, прийнятого у період тоталітаризму, існує практично й нині (табл. 7.1).

Декларація про державний суверенітет України поклала початок нового етапу державного будівництва, дала змогу нашій країні стати суб’єктом міждержавних відносин. Серед комплексу проблем виникло питання реформації територіально-адміністративного устрою і приведення його у відповідність з новими економічними процесами та етнокультурними особливостями. Щоправда, за час незалежності поки що сталися незначні зміни у цьому устрої. Так, у і 1991 р. було надано автономію Кримській області, і вона нині називається Автономна Республіка Крим.

Сучасна система територіально-адміністративного устрою України формувалася в умовах командно-адміністративної, тоталітарної системи, тому вона характеризується громіздкою структурою, великим штатом працівників і водночас неефективністю виконавчої влади і відсутністю громадського самоврядування.

Останнім часом з’явилися пропозиції реформувати територіально- адміністративний устрій на основі історико-географічних областей (Галичина, Буковина, Волинь та ін.), що часто пов’язується з ідеями федералізації.

Міста	Райони	Всього	У тому числі республіканського та обласного підпорядкування	Райони у містах	Селища міського типу	Сільські Ради
Україна	490	446	167	121	907	10196
Автономна Республіка Крим (у тому числі м. Севастополь)	14	18	12	7	56	243
Вінницька	27	17	4	3	30	662
Волинська	16	11	4	-	22	378
Дніпропетровська	22	20	13	18	53	284
Донецька	18	51	28	21	133	253
Житомирська	23	9	4	2	46	578
Закарпатська	13	10	2	-	20	294
Запорізька	20	14	5	7	23	263
Івано-Франківська	14	15	5	-	24	471
Київська (без м. Києва)	25	24	11	-	30	608
Кіровоградська	21	12	4	2	20	374
Луганська	18	37	14	4	109	202
Львівська	20	42	7	5	35	624
Миколаївська	19	9	5	4	20	288
Одеська	26	18	6	8	33	435
Полтавська	25	15	5	5	21	459
Рівненська	16	10	4	-	17	336
Сумська	18	15	7	2	20	384
Тернопільська	17	16	1	-	19	572
Харківська	27	17	7	9	61	381
Херсонська	18	9	3	3	30	252
Хмельницька	20	13	5	-	24	557
Черкаська	20	16	6	2	15	521
Чернівецька	11	11	1	3	8	250
Чернігівська	22	15	3	2	30	523
м. Київ	-	1	1	14	1	-
м. Севастополь	-	2	1	4	1	4

Таблиця 7.1. Адміністративно-територіальний устрій України

(на 1 січня 1996р.)

На сучасному етапі ця ідея є шкідливою. Як зазначає відомий український географ Ф.Д. Заставний, поки що в Україні йдеться про формування єдиного національно-етнічного простору, де немає потрібних у таких випадках елементів територіальної єдності. Він вказує, що Україна упродовж значного часу була загарбана сусідами, а тому кожна з тих частин має свої особливості розвитку економіки і національно-культурного життя. Разом з тим прошовіністично настроєні керівні кола Росії ніяк не можуть примиритися з суверенною Україною і тому часто використовують певні

етнографічні відмінності в окремих регіонах як основу для нагнітання міжнаціональних відносин. Такі спроби є в Донбасі, на півдні України. Йдеться про двомовність у Донбасі, про відновлення Донецько-Криворізької Соціалістичної Республіки тощо. Є й інші міркування щодо зміни в мережі адміністративно-територіального устрою України, а саме перехід від великих до дрібних форм, як це здійснено в Польщі, Угорщині, Іспанії, Франції та ін.

На найнижчому рівні доцільно укрупнити сільради.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38

Категорії

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 2)

Схожі підручники