РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 2)
Особливості розвитку та розміщення основних галузей сільського господарства
Провідне місце в структурі рослинництва займають зернові культури (озимі пшениця і жито), круп’яні (просо, гречка, рис), зернофуражні (ячмінь, кукурудза, овес), зернобобові (горох); технічні культури (цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець, конопля, тютюн); овочівництво, баштанництво і плодівництво.
Основними показниками роботи в рослинництві є урожайність, яка залежить від:
о природної родючості ґрунту;
о рівня організації сільськогосподарського виробництва; о раціональних сівозмін; о внесення добрив.
Провідне місце в структурі посівів займають зернові культури - найважливіша група продовольчих культур, основа світового рослинництва, які дають зерно як:
о основний продукт харчування людини;
о корми для сільськогосподарських тварин;
о сировину для багатьох галузей промисловості.
Під зерновими в Україні зайнято 45 % загальної посівної площі. В Україні вирощується понад 10 різних видів, але структура їх посівів відрізняється між собою за зонами, що пов’язано з неоднаковими природно- кліматичними умовами. Середня врожайність зернових для нашої країни низька - 25-35 ц/га.
Зернові культури поділяються на:
1. Хлібні культури, до яких належать пшениця та жито.
На Україні пшениця майже озима і вирощується на всій зерносіючій території України, крім гірських, передгірських і найпівнічніших поліських районів. Найбільша концентрація росівів - у Лісостеповій і Степовій частинах України. В найпівденніших областях врожайність невелика, але високих хлібопекарських якостей (багато клейковини).
Пшениця вибаглива до ґрунтів (не росте на перезволожених ґрунтах), клімату. Валовий збір становить 60 % від усього збору зернових.
У північних районах посіви пшениці витіснені житом. Жито дає більш стабільні врожаї, хоча і нижчі. Основні посіви зосереджені в Малому Поліссі, Передкарпатті. Площа посівів жита незначна (приблизно в 15 разів менша). Врожайність - 17-24 ц/га.
2. Зернофуражні, які включають у себе ячмінь, овес і кукурудзу. Здебільшого ці культури застосовуються для годівлі худоби у вигляді комбікормів, де основну частку становить зерно та відходи харчової промисловості.
Ці культури мають промислове значення, з них виготовляють крупу, муку та ячмінний солод (для пивоваріння).
Найбільші площі займає ячмінь. В Україні вирощується здебільшого ярий ячмінь, який невибагливий, скоростиглий, переносить холод і посухи. Посіви поширені по всій території України, але найбільша концентрація - у північній частині Степу та Лісостепу. В південних районах вирощується озимий ячмінь. Урожай становить 21-33 ц/га, а валовий збір - 18 % усього збору зернових.
Овес має короткий вегетаційний період, росте при помірній температурі, не любить посухи, поширений у північній та середній смугах України. Валовий збір становить 2 %, а врожайність - 20-26 ц/га.
Кукурудза - степова культура, любить тепло, довгий вегетаційний період. Найбільші площі зосереджені в Степу, південній частині Лісостепу, Прикарпатті, Буковині. В північних районах вирощується як силос і зелений корм. Дає високі врожаї, до 29-39 ц/га. Валовий збір становить 9 %.
3. Круп ‘яні культури - просо, гречка та рис.
Просо - посухостійка культура, зосереджена в південних та східних областях. Площа посівів становить 200 тис. га, валовий збір - 338 тис. т, урожайність - 15-20 ц/га.
Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менші площі посівів знаходяться у степових областях.
Рис в Україні з’явився в 30-х роках, росте в найпівденніших районах на зрошувальних землях. Вирощування рису призводить до деградації земель через підтоплення і засолення. Врожайність становить 30-40 ц/га.
4. Зернобобові культури - горох, вика, люпин, соя та сочевиця. Основні райони вирощування - лісостепова та південна частина Полісся. Середня урожайність становить 32 ц/га.
До технічних культур відносять цукрові буряки, соняшник, льон- довгунець, тютюн, мак, коноплі, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини. Провідне місце у посівах технічних культур посідають цукрові буряки, які мають велике значення для зовнішньої торгівлі. Буряки вирощують у 19 областях країни, основний район вирощування - Лісостеповий. Це вибаглива культура. Середній урожай становить 275 ц/га. В сирому буряку 13-17% цукру, але вихід його після переробки зменшується до 11 % і менше.
Основні площі соняшнику зосереджені у південній частині степової зони та Закарпатті. Культура вибаглива до температурного режиму, але завдяки глибокій кореневій системі сухостійка, бо вологою забезпечується за рахунок підземних вод.
Льон-довгунець традиційно зосереджений у поліських областях і передгір’ях Карпат. Але в останні роки ця прядильна культура майже не вирощується, що пов’язано з деградацією легкої промисловості.
У південних областях вирощують рицину (близько 70 тис. га), олія якої широко використовується у народному господарстві, авіації, парфумерії, медицині, шкіряній галузі.
Для потреб пивоварної, дріжджової, хлібопекарської промисловості використовують суцвіття хмелю, який вирощують у Житомирській, Рівненській, Вінницькій областях.
З ефіроолійних культур вирощують м’яту, коріандр, троянду, лаванду, а з лікарських рослин - ромашку, валеріану, шавлію, звіробій та інші.
Овочівництво - галузь рослинництва, спрямована на вирощування овочевих культур. За характером розміщення та технологією виробництва розрізняють овочівництво відкритого ґрунту (польове і присадибне) та закритого ґрунту (теплиці, парники), орієнтоване на виробництво овочів у міжсезонний період та вирощування розсади.
Баштанництво зосереджене в південно-степових областях, які мають найсприятливіші агрокліматичні умови для вирощування цих культур, до яких належать кавуни, дині, різні види гарбузів.
Важливим напрямом рослинництва є садівництво (плодівництво), яке здебільшого зосереджене у лісостеповій зоні. Виноградарством займаються переважно у степовій зоні (АР Крим, Одеська, Херсонська. Миколаївська області) та Закарпатті.
Тваринництво - найважливіший напрям сільського господарства, основним завданням якого є розведення сільськогосподарських тварин для виробництва тваринницької продукції та забезпечення населення продуктами харчування. Через низьку продуктивність економічне становище галузі погіршується, вона стала нерентабельною за всіма видами продукції в усіх регіонах.
Тваринництво поділяється на такі основні галузі: скотарство,
свинарство, вівчарство, конярство, птахівництво.
Залежно від особливостей кормової бази, застосовують різне утримання худоби: стійлове, стійлово-пасовищне.
При стійловому утриманні худобу годують заздалегідь заготовленими кормами, а при стійлово-пасовищному худоба більшу частину року перебуває на природних пасовищах, а взимку - в стійлах.
Україна має величезні природні пасовища і луки, але для кращого розвитку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу весь рік.
У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби, тут легше забезпечувати її соковитими кормами.
Молочно-м’ясну худобу розводять у степовій зоні, де на природних пасовиськах мало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.
Близько 1/3 поголів’я великої рогатої худоби припадає на поголів’я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробництва молока, в зв’язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Середньорічні надої молока від корови в цілому по державі становили 2918 кг.
Велика рогата худоба поширена майже в усіх землеробських районах України, але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст
і в промислових районах молочне тваринництво розвивається для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло, сир, молочні консерви.
Поблизу міст і особливо в зерновій зоні створюють птахофабрики для прискореного одержання м’яса та яєць.
За останні роки в селах зростає поголів’я коней як основної тяглової сили. Вони зосереджені переважно в районах Карпат, Закарпаття, Поділля та Полісся. На українських заводах розводять племінних коней.
Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м’ясо, у південних- тонкорунних. Вівчарство переважно зосереджене в Карпатах.
Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. За останні два десятиріччя виробництво кролячого м’яса в Україні досягло 6980 т на рік. Чисельність поголів’я кролів коливається в межах 10-15 тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.
Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на основі ставків (200 тис. га); водойм Дністра, Дніпра, Південного Бугу та інших, а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білого амура, ляща, товстолобика, судака та ін.
У державі організовано кліткове звірівництво і практично у всіх областях розводять нутрій, норок, песця, ондатру.
В Україні розвинуто бджільництво, що має історично сформовану продукцію. Ця продукція ще за княжих часів була важливою статтею експорту, але інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, конкуренція штучного воску призвела до занепаду бджільництва.
Найголовнішою причиною занепаду галузі тваринництва є відсутність економічної зацікавленості й мотивації до праці всіх сільськогосподарських товаровиробників.
Веденню оптимального виробничого процесу заважає хронічна заборгованість за одержану продукцію торговельних організацій переробній галузі, а останніх - сільськогосподарським товаровиробникам.
Особливої уваги заслуговує розвиток м’ясного скотарства в регіонах забруднення радіонуклідами внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Розвиток цієї галузі певною мірою розв’язує проблему зайнятості населення, її необхідність тут зумовлюється соціально-економічними, ресурсними, екологічними умовами. Цю галузь, передусім, потрібно розвивати на Поліссі, де найбільше природних пасовищ та сіножатей. У Поліському селекційному центрі м’ясного скотарства Радомишльського району Житомирської області, займаються вирощуванням племінного молодняку, товарного високоякісного м’яса.
Фахівцями Мінсільгосппроду України розроблено Програму розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства на 1997-2005 роки для розв’язання найважливіших питань у цій галузі:
• встановлення паритету цін на тваринницьку продукцію (м’ясо, молоко, яйця, вовна), які мають окупити їх виробництво і сприяти розвитку галузі;
• товаровиробникам необхідно виділити кредитні ресурси на пільгових умовах (не вище 10 % річних за короткострокову і 5 % за довгострокову позику), враховуючи специфіку та сезонність галузі.
• За останні роки в Україні скоротилися закупки сировини, знизилася купівельна спроможність населення та експортні поставки продуктів до країн СНД, значно зменшився обсяг виробництва продовольчих товарів. Усе це зумовлює потребу прискорення розвитку та інтенсифікації виробництва в харчовій промисловості.
Основними напрямами інтенсифікації виробництва в цій галузі є використання досягнень НТП, а також застосування передових технологій, прогресивних засобів виробництва і форм його організації. Інтенсифікація виробництва дістає своє відображення у збільшенні випуску продукції, підвищенні її якості та зниженні собівартості виробництва.
Основні фактори, що спричиняють зменшення втрат сировини, можна умовно поділити на дві групи: технічні та соціально-економічні.
До технічних належить удосконалення техніки та технології виробництва на основі його механізації та впровадження прогресивних методів переробки сировини. До соціально-економічних - удосконалення функцій виробництва, праці, управління, обліку і контролю, впровадження прогресивних нормативів витрачання сировини, використання передового досвіду.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38