РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 2)
Основні підходи до стратегії економічного розвитку регіонів
Реалізація Концепції державної регіональної політики вимагає розуміння сутності та форм регіонального економічного розвитку, який розглядається як органічне поєднання та взаємозв’язок функціонально- просторових та галузево-регіональних блоків розвитку територій. В Україні регіональна політика як філософія функціонування внутрішнього ринку та відкритої економіки, яка б ґрунтувалася на концепції використання власних ресурсів розвитку території, створенні фінансових важелів самодостатності регіонів, стимулюванні точок економічного зростання у регіонах, реалізації конкурентних переваг території, є несформованою.
Серед основних причин такого стану називають відсутність науково обґрунтованої загальнодержавної та регіональної стратегії ефективного використання території країни. Подолання цих стереотипів здебільшого адміністративного та галузевого управління регіонами проходить через усвідомлення пріоритету потреб жителів територіальних громад та здатність органів державної влади й місцевого самоврядування досягти економічного зростання шляхом залучення сукупних територіальних ресурсів в економічний обіг, адаптації існуючих і розробки нових механізмів управління внутрішнім і зовнішнім середовищем регіону.
Стратегія регіонального розвитку економіки - система заходів, спрямована на реалізацію довгострокових завдань соціально-економічного розвитку держави з урахуванням раціонального вкладення регіонів у розв’язання цих завдань, які визначаються реальними передумовами й обмеженнями їх розвитку.
Стратегія регіонального розвитку держави неоднорідна стосовно територіальних суб’єктів, що зумовлено істотною різницею між територіями за рівнем забезпеченості ресурсами, структурою господарства, досягнутим рівнем розвитку різних сфер економіки, умовами входження в ринкову економіку тощо.
Тому стратегія регіонального розвитку держави, формуючи і генералізуючи основні цілі та завдання свого розвитку на конкретний період, є основною для розробки у своєму складі збалансованих між собою стратегій економічного розвитку регіонів.
Територіальна організація господарства вимагає розробки механізму реалізації регіональної політики у всіх її напрямах - економічному, соціальному, екологічному, демографічному, національному та ін. Основною формою реалізації регіональної політики є державне регулювання регіональних відносин у зазначених напрямах, передусім, економічні методи дії і стимулювання, формування і створення нормативно-правової бази, розробка цільових програм соціально-економічного розвитку регіонів, регіональних екологічних програм (програм освоєння нових джерел сировини і матеріалів, палива).
З метою забезпечення раціонального поєднання територіальних і загальнодержавних інтересів процеси регіонального розвитку мають регулюватися шляхом умілого поєднання елементів планування, прогнозування і програмування. Саме це вимагає розробки моделей, програм розвитку, застосування індикативного планування.
У розвинутих країнах світу найвищим ступенем економічного розвитку регіональної політики, інструментом державного регулювання планомірного розвитку економіки, підтримки необхідних пропорцій є регіональне планування.
Планування включає аналіз, прогнозування соціально-економічного розвитку, визначення раціонального варіанта розвитку, розробку і реалізацію заходів на досягнення визначених цілей. Кінцевим продуктом планування є план - документ, в якому визначено систему взаємоузгоджених завдань, об’єднаних спільною метою, визначеними термінами, методами і послідовністю досягнень.
Основними формами планування є директивна, структурна, індикативна, програмна, стратегічна форма.
Світова економіка перейшла від державного до індикативного планування в 60-ті роки, коли приватний сектор отримав значний розвиток.
Починаючи з 90-х рр. індикативне планування переходить у стратегічну форму. Основні пріоритети розвитку в такій формі визначаються з урахуванням міжнародних інтеграційних процесів, обсягів і темпів зростання виробництва продукції, національного доходу, рівня життя населення, демографічних змін, можливостей науково-технічного прогресу.
Регіональне планування перебуває у тісному зв’язку з бюджетною політикою. В основі бюджетів завжди лежить план чи прогноз розвитку відповідної території. Тому важливим документом, що визначає основи формування і напрями використання фінансових ресурсів на місцевому рівні є програма економічного і соціального розвитку відповідної адміністративно- територіальної одиниці. У програмі мають бути відображені: 1) аналіз соціально-економічного розвитку території за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку її економіки і соціальної сфери;
2) стан використання природно-ресурсного, виробничого, науково- технічного потенціалу, екологічна ситуація; 3) шляхи розв’язання основних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; 4) цілі та пріоритети в наступному році; 5) система заходів органів місцевого самоврядування щодо реалізації соціально-економічної політики; 6) основні показники соціально- економічного розвитку адміністративної одиниці (за кожним напрямом); 7) дані про отримання та використання доходів від розпорядження об’єктами права комунальної власності; 8) місцеві програми. Крім того, розробка регіональних планів (прогнозів) є умовою для отримання коштів із державного бюджету.
Прогнозування - це перша стадія планування, яка науково аргументує ймовірні тенденції і напрями стратегічного розвитку, а прогноз містить загальні контури визначених цілей і інструментів їх досягнення. В проектах довгострокових і середньострокових прогнозів і програм повинні відображатися питання вдосконалення регіональної економічної політики, у тому числі можливі зміни економічного механізму регіональних відносин (міжбюджетні відносини, питання управління власністю і використання природних ресурсів тощо). Слід наголосити на прогнозуванні платоспроможного попиту та його регіонального розподілу, вивчення регіональних ринків, оцінка фінансових та інших ресурсних можливостей регіонів, виявлення шляхів і засобів активізації власного потенціалу регіонів для вирішення найважливіших соціально- економічних та екологічних проблем розвитку.
Бюджетне регулювання виступає складовою бюджетного прогнозування
і регламентує міжбюджетні відносини. Бюджетне планування охоплює: 1) складання бюджетів різних рівнів; 2) розробку індивідуальних кошторисів витрат для бюджетних установ; 3) взаємозв’язок державних планів економічного і соціального розвитку країни (регіону) та фінансових планів міністерств і відомств із бюджетом; 4) забезпечення єдиного порядку складання бюджетів окремих регіонів, зведених місцевих бюджетів, бюджетів областей і Автономної Республіки Крим у консолідований Державний бюджет.
Бюджетне прогнозування є важливим інструментом управління фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування, оскільки: пов’язує регіональну політику і місцевий бюджет для досягнення довгострокових планів, поліпшує ефективність використання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування; дозволяє визначити альтернативні шляхи розв’язання зазначених проблем; удосконалює процес формування місцевих бюджетів; дозволяє реально оцінити бюджетну ситуацію і прийняти відповідні рішення; сприяє відкритості та прозорості у прийнятті рішень.
Економічне програмування - це інструмент реалізації планових цілей, який дозволяє державі орієнтувати економіку через регулярний і комплексний вплив на її структуру відповідно до варіанта соціально- економічного розвитку в межах ринкового механізму. Програма характеризується чітко визначеними системою заходів та завдань на досягнення намічених у плані (прогнозі) цілей, узгоджених за термінами реалізації та складом виконавців і має на меті розв’язання важливих проблем розвитку національної економіки, міжгалузевих, галузевих, регіональних і локальних проблем.
Відповідно до затвердженої Указом Президента України Концепції державної регіональної політики Міністерство економіки розробило проект ”Методичних рекомендацій щодо розроблення регіональних стратегій розвитку”.
Моделі розвитку носять концептуальний, переважно теоретико- методологічний характер. У них мають бути сформульовані загальні макроекономічні умови, необхідні для забезпечення довгострокової економічної стратегії держави в регіонах, збереження загальнодержавного економічного простору.
Програми розвитку мають переважно прикладний характер, розраховані на середньострокове комплексне прогнозування і покликані забезпечити узгодження територіальних і галузевих інтересів, потреб центру та регіонів.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38