ГРОШІ І КРЕДИТ (частина 1)
Г рошово-кредитна політика та її інструменти
Головним результатом функціонування грошової системи вважається розробка і реалізація грошово-кредитної політики. Вона являє собою комплекс взаємопов'язаних, скоординованих цілей і заходів, спрямованих на регулювання грошового ринку, що проводить держава через центральний банк.
Об'єктами грошово-кредитної політики виступають такі елементи грошового ринку:
— пропозиція (маса) грошей;
— відсоткова ставка;
— валютний курс;
— швидкість обігу грошей.
Залежно від економічної ситуації в країні монетарна політика може бути спрямована на один або кілька об'єктів одночасно. Головним суб'єктом грошово-кредитної політики України є НБУ. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки — Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо Уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які служать орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості тощо). Водночас Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та отримує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.
Грошово-кредитна політика характеризує цільову спрямованість. Вона направлена на забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Реалізація цільової спрямованості грошово-кредитної політики зумовлюється стратегічними, проміжними і тактичними цілями.
Стратегічні цілі вважаються визначальними або ключовими в загальноекономічній політиці держави. Такими цілями можуть бути зростання обсягу виробництва, забезпечення оптимальності зайнятості, стабілізація рівня цін, збалансування платіжного балансу та інші. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що може ставитися завдання перед владними структурами для реалізації їх всіх або більшою частиною.
Водночас за допомогою заходів лише монетарної політики досягти усіх названих цілей неможливо. Це зумовлено обмеженістю та специфікою інструментарію монетарної політики. В її межах зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Так, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які приводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І, навпаки, для зростання виробництва необхідно вжиття заходів, що призведуть до пожвавлення кон'юнктури і можуть вплинути на зростання цін. Тому залежно від конкретної економічної ситуації центральний банк вибирає одну із стратегічних цілей. Це, як правило, є стабілізація цін чи подолання інфляції, оскільки вони найбільшою мірою відповідають головному призначенню центрального банку (підтримання стабільності національних грошей). Завдяки розв'язанню цього завдання центральним банком досягається вирішення інших стратегічних цілей.
Сутність проміжних цілей монетарної політики полягає у таких змінах економічних процесів, які сприяють досягненню стратегічних цілей. Так, якщо стратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною — буде стримування зміни ринкової кон'юнктури. Або, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною — буде пожвавлення ринкової кон'юнктури. Характерною особливістю проміжних цілей є те, що вони встановлюються на тривалі часові періоди, у продовж яких можуть бути реалізовані і виявити ефективність своєї дії.
Тактичні заходи мають короткостроковий характер щодо регулювання грошової маси, відсоткової ставки та валютного курсу для досягнення проміжних цілей. До кожного об'єкта тактичного регулювання може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження.
Конкретний напрям об'єкта регулювання визначається проміжною ціллю.
Залежно від економічних змінних визнаються інструменти грошово- кредитної політики. Вони включають:
а) проведення операцій на відкритому ринку;
б) регулювання норм обов'язкових резервів;
в) зміна банківської відсоткової ставки;
г) регулювання курсу національної валюти та інші.
Суть проведення операцій на відкритому ринку полягає в тому, що купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в обіг грошові кошти. І як результат, на початковому етапі він збільшує банківські резерви, а потім загальну масу грошей за умови, якщо не вплинуть інші фактори. Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні.
Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, якщо інші чинники не вплинуть на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників. Якщо ці чинники зменшують пропозицію грошей, то необхідно на певну суму купити цінних паперів на відкритому ринку, щоб стабілізувати обсяг пропозиції.
Регулювання норми обов'язкових резервів полягає в тому, що центральний банк встановлює для всіх банків і інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без сплати відсотка по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, НБУ скорочує обсяг надлишкових резервів банків і зменшує їх кредитну спроможність.
Застосування змін банківського відсотка відбувається таким чином, що центральний банк встановлює ставки відсотків за кредити, які він надає комерційним банкам в порядку рефінансування (погашення старої заборгованості новою, продовження терміну кредиту тощо). Комерційні банки здебільшого застосовують такі зміни щодо своїх клієнтів.
Регулювання курсу національної валюти полягає в тому, що продаючи певну масу іноземних валютних цінностей, зменшуються банківські резерви і зменшується пропозиція грошей. І, навпаки, за необхідності збільшення маси грошей в обігу центральний банк купує певну масу іноземної валюти. Такі операції отримали назву валютної інтервенції. Хоч метою цих операцій є регулювання курсу національної валюти, вони опосередковано впливають на масу національних грошей в обігу.
Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і кон'юнктуру ринків досягається через встановлення економічних нормативів діяльності комерційних банків. Це можуть бути нормативи ліквідності, різноманітні методи стимулювання кредитної діяльності, стимулювання розвитку ринку цінних паперів і деякі інші.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44