Главная->Гроші та кредит->Содержание->Класична кількісна теорія грошей

ГРОШІ І КРЕДИТ (частина 1)

Класична кількісна теорія грошей

Монетаризм (від англ. шопеїагу — грошовий) — економічна теорія, згідно з якою, кількість грошей, що перебувають в обігу, є визначальним чинником цін, доходів і зайнятості. Монетаризм виник у США в 50-х рр. XX ст. на противагу “теорії попиту” Дж. Кейнса.

В економічній науці виділяються два підходи щодо аналізу теоретичних проблем грошей. Один підхід пов'язаний з дослідженням внутрішньої природи грошей, який виявляє суть грошей, причини їх появи та функціонування, розвиток грошей та їх історичні форми, формування вартості грошей тощо. Цей напрям включає номіналістичну, металістичну, державницьку, функціональну, марксистську та інші теорії.

Представники другого напряму сприймають гроші за їх проявом і тією роллю, яку вони відіграють у відтворювальному процесі. За цим напрямом гроші визнаються як активний фактор впливу на розвиток і структурні зміни в економіці. Тому для них головним є визначення сфери механізму застосування грошей в економічній політиці. У науковому аналізі грошей до цього підходу належить монетарна теорія.

Монетарній теорії належить провідне місце в науковій думці про гроші та грошові відносини. Вона має значний вплив на розвиток економічної теорії. Всі наукові видання минулого століття з економічної теорії пов'язані з аналізом впливу грошових факторів (попиту і пропозиції грошей, відсотка, фінансового ринку тощо) на розвиток економіки. Вона служить науковою і методологічною базою грошово-кредитної політики країн з розвинутою економікою. Зараз кожен уряд західних держав розпочинає реалізацію своєї економічної політики після визначення основного напряму монетарних рекомендацій, на яких він буде її будувати.

Основний напрям монетарної теорії — кількісна теорія грошей залежно від етапів розвитку. Вона поділяється на класичну кількісну теорію грошей, неокласичну кількісну теорію і сучасний монетаризм. Відносно самостійним відгалуженням неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетарної теорії.

Теорію грошей Кейнса не можна протиставляти неокласичній кількісній теорії. У них єдина методологічна база — прикладна теорія грошей. Їх відмінності стосуються в основному оцінки специфіки і закономірностей функціонування ринкової економіки, зокрема про здатність чи нездатність ринкової економіки до саморегулювання і чи потребує вона відповідного втручання держави.

Класична кількісна теорія грошей виникла в XVI—XVII ст. з метою пояснення впливу грошей на економічні процеси суспільства виключно кількісною величиною, зокрема зміною маси грошей в обігу. Характерною ознакою кількісної теорії є положення про вплив зміни кількості грошей на рівень ринкових цін і вартість грошей. Чим більше грошей в обігу, тим нижча їх вартість і вищі ринкові ціни і, навпаки, чим менша кількість грошей в обігу, тим вища їх вартість і нижчий рівень ринкових цін. Тому шляхом впливу на ринкові ціни товарів і послуг зміною кількості грошей в обігу можна впливати на всі економічні процеси (зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту тощо).

Виникнення кількісної теорії грошей було зумовлене необхідністю з'ясування причин зростання ціни за період 1500-1600 рр. в 3-5 разів. Найбільш очевидною причиною такого зростання цін видавався приплив золота і срібла з Америки після її відкриття Христофором Колумбом у 1492 р. Це було основним підтвердженням залежності вартості грошей, а, отже, й ринкових цін на товари, від їх кількості в обороті. В той час йшлося про повноцінні гроші у формі золота й срібла. Останнє зумовило необхідність перегляду визнаного положення про внутрішню вартість грошей ще до їх вступу в обіг.

Ідею залежності рівня цін від кількості благородних металів в обігу вперше висунув французький економіст Ж. Боден. Його послідовники Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк поступово перетворили ідею Ж. Бодена в прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії грошей такими постулатами (твердженнями):

1) постулатом причинності, згідно з яким причиною зростання цін є зростання маси грошей в обігу;

2) постулатом пропорційності, за яким міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей в обігу.

Значний внесок у кількісну теорію грошей зробив англійський економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним фактором, який регулює вартість грошей (золота й срібла), є їх кількість в обігу. На основі такого висновку ідеологи промислової буржуазії висунули твердження про те, що нагромадження золота й срібла не робить націю багатшою, так як результатом такого нагромадження буде знецінення грошей (дорогоцінних металів) і одночасно зростатимуть ціни на товари. Вони вважали, що справжнім багатством нації є лише створення мануфактури, а не мертві запаси золота й срібла.

Основні ідеї кількісної теорії грошей сформулював і поглибив англійський економіст Д. Юм. Він висунув і обґрунтував “постулат однорідності”, згідно з яким подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених в грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів.

Постулатом однорідності Д. Юм дав поштовх до формування концепції нейтральних грошей в умовах ринку та екзогенного, тобто нав'язаного ззовні, характеру зміни кількості грошей в обігу.

Д. Юм висунув і обґрунтував ідею про представницький характер вартості грошей. За його твердженням, гроші вступають в обіг без власної вартості і набувають її лише внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів. Він показав, що сформована в обігу вартість грошей визначається вартістю товарів, які реалізовані, і становить умовну величину.

Остання залежить від кількості грошей в обігу. Чим більша кількість грошей в обігу, тим менша маса товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю.

Визнання “нейтральності грошей”, що випливає з їх суті лише як технічного посередника в обміні товарів, зумовило недооцінку ролі грошей в економічних процесах і поглибленого дослідження цієї ролі грошей. А визнання екзогенності (нав'язаної ззовні кількісної зміни маси грошей) турбувало щодо можливості свідомого управління грошовою масою з метою відповідного впливу на розвиток економічних процесів в суспільстві.

Найвідомішим прихильником і захисником класичної кількісної теорії на початку XX ст. був американський економіст І. Фішер. Він повністю сприйняв постулати цієї теорії і спробував математично довести їх справедливість, запропонувавши рівняння обміну:

V ■ М = ХР ■ 0,

де V— швидкість обігу грошей; М — середня маса грошей, що перебуває в обігу за певний період; Р — середній рівень ціни на товари та послуги; ^ — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізується в даному періоді.

Формула Фішера базується на операції товарообміну, в якій сума платежу завжди дорівнює обсягу проданого товару в грошовій оцінці. З цієї

формули випливає, що Р = ^М^, тобто середня ціна визначається трьома

факторами: кількістю грошей в обігу, швидкістю обігу грошей та фізичним обсягом виробленої продукції. Але І. Фішер такого висновку не зробив. Він використав рівняння лише, щоб довести залежність зміни цін від зміни кількості грошей в обігу. При цьому він доводив, що швидкість обігу грошей змінюється прямо пропорційно їх масі і тому ще більше посилює кількісний фактор. І. Фішер також вбачав, що обсяг виробництва і товарообороту змінюються досить повільно, особливо коли це стосується тривалих періодів. Тому від їхнього впливу можна абстрагуватися.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44

Категорії

ГРОШІ І КРЕДИТ (частина 1)

Схожі підручники