ГРОШІ І КРЕДИТ (частина 1)
Кейнсіансько-неокласичний синтез як новий етап у розвитку монетарної теорії
Історичний розвиток теорії грошей характеризується двома основними напрямами:
— кейнсіанським, пов'язаним з подоланням безробіття та економічного спаду;
— монетарним — спробою вирішення проблеми виходу з інфляційної кризи.
Для кейнсіанського напрямку характерним було подолання безробіття. Проблеми інфляції їх мало цікавили. Більше того, вони навіть пропонували використовувати інфляцію для подолання безробіття. Основною метою сучасного монетаризму було подолання інфляції, а проблема безробіття для них була менш хвилюючою.
Кожен з цих напрямків теорії грошей сам по собі обмежувався локальними проблемами, що не відповідало потребам успішного розвитку економіки. Це особливо гостро проявилося у 70—80-х роках, коли розпиток економіки західних країн характеризувався рівномірним зростанням з невисоким рівнем інфляції і безробіття. В цих умовах локальні проблеми для кейнсіанців і монетаристів не зникли. Вони стали хронічними і одночасними, загрожуючи порушити ринковий механізм то безробіттям, то інфляцією, то їх сукупним впливом. Щоб не допустити порушень ринкового механізму, необхідно було здійснювати комплексний вплив на економіку, обмежуючи розкручування інфляції, надмірне безробіття і стагнацію. Ні кейнсіанці, ні монетаристи не мали готових рекомендацій щодо впливу на забезпечення динамічного розвитку економіки. Тому виникла потреба в об'єднанні кейнсіанського і монетарного напрямів теорії грошей з метою здійснення регулюючого впливу на розвиток економіки.
З огляду інфляції більшість економістів надають перевагу попереджувальним заходам її виникнення порівняно з її подоланням. При цьому вважається за необхідне кожній країні самостійно розробити стратегічну монетарну політику, щоб не допустити виходу інфляції з-під державного контролю. Для цього пропонується надати центральним банкам більшу відносну самостійність у реалізації монетарної політики, а головним орієнтиром в їх діяльності має бути перевага вирішення довгострокових стратегічних завдань перед короткостроковими. Водночас їхні позиції розходяться щодо змісту стратегічних цілей. Кожна група економістів висуває свої стратегічні цілі. Такими вважаються:
— стабілізація цін;
— стабілізація грошової маси;
— стабілізація попиту;
— стабілізація номінального ВНП.
Названі розбіжності поглядів не впливають на методологічні основи розробки стратегічних цілей. Наявність розбіжностей в поглядах вважається нормальним підходом до вирішення складних економічних проблем.
Більшість економістів надають перевагу впливу кількісного фактора (М — кількість грошей в обігу) на розвиток реальної економіки в коротких інтервалах та на рівень цін і інфляції у довготермінових періодах. Визнається провідна роль держави в регулюючій діяльності економічних процесів та допустимість помірного рівня інфляції. Водночас одні економісти надають перевагу фіскально-бюджетній політиці, а другі — монетарному механізму в економічному регулюванні.
Визнання переваги довгострокових цілей у монетарній політиці перед короткостроковими вимагає розробки загальних правил економічної поведінки органів монетарного управління у своїй оперативній роботі. Оскільки монетаристи керуються у грошовій сфері довготерміновими періодами, а кейнсіанці — короткостроковими, то такі правила мають сприяти проблемі регулювання розвитку економіки обох періодів: короткотермінового і довготермінового. Водночас вони мають обмежувати довільні дії монетарної влади під впливом поточної ситуації, щоб не зашкодити реалізації стратегічних цілей в монетарній політиці. Монетаристи погоджуються збільшити гнучкість і розширити межі для оперативного регулювання органами монетарної влади непередбачених економічних подій.
Сучасна монетарна політика базується на найбільш прийнятних рекомендаціях кейнсіанців і монетаристів. Зокрема, операції на відкритому ринку, що найбільше впливають на пропозицію грошей, базуються на рекомендаціях монетаристів щодо проведення грошово-кредитної політики. А відсоткова політика, що пов'язана з інвестиціями, ґрунтується на рекомендаціях кейнсіанців.
Поєднання ідей монетаристів та кейнсіанців і застосування їх у практиці регулювання розвитку економіки дає позитивні результати. Запровадження довгострокових цілей економічного розвитку за ідеями монетаристів спільно з обережним застосуванням регулятивних заходів держави у короткотермінових періодах в межах економічного циклу за пропозиціями кейнсіанців сприяли уникненню значних негативних економічних наслідків у 80-х роках минулого століття.
Подальший успіх кейнсіансько-монетаристського синтезу значною мірою буде залежати від наближеності поглядів та їх відображення у методологічних підходах регулятивного процесу економіки.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44