ГРОШІ І КРЕДИТ (частина 1)
Основні положення сучасного монетаризму щодо грошей і монетарної політики
Сучасний монетаризм виник у 60-х роках минулого століття з метою пошуку шляхів подолання інфляції. Цю теорію не можна вважати принципово новою, а лише відродженням і оновленням неокласичної кількісної теорії, що включила придатні результати досліджень грошового механізму Кейнса і його прибічників.
Формування сучасного монетаризму започаткували представники Чиказького університету на чолі з М. Фрідменом. Найважливіші складові цієї теорії стосуються таких положень:
а) ринкова економіка збалансована і її механізм здатний до повного саморегулювання, якщо зовнішні сили не будуть йому заважати;
б) грошова система — це відносно самостійний і відокремлений елемент сфери реальної економіки. Оскільки держава безпосередньо впливає на зміну грошей в обігу через їх емісію та монетарну політику, то така її діяльність служить засобом дестабілізації для реальної економіки;
в) щоб не допустити дестабілізації ринкової економіки і створення найсприятливіших умов для механізму ринкового саморегулювання, державі необхідно забезпечити найретельніше регулювання грошової маси в обігу — основної причини дестабілізації реальної економіки. Таке регулювання має здійснюватися переважно економічними методами, щоб не допустити прямого втручання суб'єктів ринку в економічну діяльність. Фіскально- бюджетні методи виходять за межі економічного регулювання через свою жорсткість;
г) на підставі виявлення тіснішого кореляційного зв'язку номінального ВВП з пропозицією грошей порівняно з інвестиціями і нормою відсотка (за результатами досліджень, проведених М. Фрідменом та А. Шварц, динаміки пропозиції грошей та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років), було відновлено кількісний фактор впливу на кон'юнктуру ринку, ціни і обсяг виробництва. Вони вважали, що регулюванням пропозиції грошей можна випередити і не допустити кризових явищ, згладити коливання ділового циклу;
д) у своїх дослідженнях сучасні монетаристи спиралися на рівняння обміну І. Фішера: М ■ V = Р ■ ^. Ліва його частина (М ■ V) виражає суму грошового платежу, а права (Р ■ 0) — грошову оцінку проданого товару. При цьому вони замінили праву частину (Р ■ Р) на ВНП — валовий національний продукт. Тепер рівняння обміну отримало такий вигляд:
М ■ V = ВНП.
Права частина цієї формули, що виражає ВНП, фактично становить грошову оцінку проданих товарів. Тому сутність рівняння і взаємозв'язок його складових не змінюється;
е) сучасні монетаристи стверджують, що значення V — швидкість обігу грошей за певний період — у рівнянні обміну стабільне на коротких проміжках часу і лише змінюється на довготермінових проміжках. Причому такі зміни відбуваються плавно і їх неважко передбачити. Тому передавальний механізм впливу грошей на реальну економіку відбувається за схемою: М - П0 - Ц, тобто зміна кількості грошей (М) впливає на їх попит (П0) і через нього на ціни (Ц);
є) щоб не допустити довільного збільшення грошей в обігу, яке може призвести до інфляції, М. Фрідмен запропонував дотримуватися “грошового правила” довгострокової грошової політики. За цим правилом держава повинна підтримувати помірне збільшення пропозиції грошей, пропорційно середньорічним темпам зростання ВВП та очікуваної інфляції.
Розраховані М. Фрідменом за цим правилом темпи стабільного зростання грошової пропозиції для США в той період коливалися в межах 3-5% на рік. Це означає, що утримування пропозиції грошей протягом тривалого періоду в межах, запропонованих М. Фрідменом, забезпечило б незмінний середній рівень цін у США. У разі збільшення пропозиції грошей понад визначені межі, означало б розкручування інфляції.
Практичні рекомендації сучасних монетаристів досить прості і надійні щодо недопущення інфляції: проведення жорсткої довгострокової
монетарної політики на основі дотримання “грошового правила” та обмеження прямого адміністративного втручання держави у процеси суспільного виробництва.
На початку 80-х років минулого століття урядові органи західних держав вводили обмеження грошової маси, прагнули укріпити довіру до своєї політики і призупинити розвиток інфляції. Така урядова політика забезпечила монетаризму широку рекламу. З полеміки у вузькому колі економістів- професіоналів монетаристські ідеї і рекомендації стали надбанням широкої публіки. Монетаристи охоче брали участь у телевізійних диспутах, давали інтерв'ю, виступали на сторінках різноманітних видань. Пересічному жителю наполегливо нав'язували думку про першочергову роль грошей в процесах економічного розвитку.
Хоча монетаристам вдалося привернути до себе багатьох прихильників, але більшість професійних економістів і політичних діячів не прийняли їх ідей. Серйозних втрат репутації монетаризму завдала спроба реалізувати окремі її положення на практиці. Глибокий економічний спад 1981-1982 рр., що набув особливо гострих форм в країнах, які проводили обмеження грошової маси за монетаристською схемою, показав недостатню пристосованість цієї теорії до практики. Багато оглядачів, і в першу чергу прихильники кейнсіанського напряму, передбачали близький кінець монетарної ери. Виникла потреба у новій концепції політики, якою видавалося відновлення вчення Кейнса.
З посиленням потягу до теорії Кейнса, англійський економіст Дж. Бротуелл писав: “Іронія полягає в тому, що, в той час, як наше господарство, рівно як і економіка інших капіталістичних країн Заходу, кровно потребують кейнсіанських ліків, головні “ліки”, що застосовуються сьогодні — це монетарні п'явки, які, безперечно, посилили хворобу. Питання, яке задала Джоан Робінзон в 1972 р.: “Що стало з кейнсіанською революцією?” — зараз більше актуальне, ніж будь-коли”. Багато економістів виразили впевненість, що монетаристи себе скомпрометували і що підготовлена основа для відродження кейнсіанського аналізу і політики.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44