ГРОШІ І КРЕДИТ (частина 1)
Грошово-кредитна політика України в перехідний період з позиції монетарної теорії
Політика — узагальнююче поняття, що охоплює всі напрями діяльності держави. Залежно від об'єкта впливу, політика відображає сферу суспільних відносин, у яких виокремлюється економічна, цінова, бюджетна, грошово-кредитна, соціальна, культурна та інші. Відносно самостійною є грошово-кредитна політика. Як фактор впливу на економічний розвиток суспільства, грошово-кредитна політика націлює організаційну діяльність суб'єктів господарювання на вибір пріоритетних напрямів розвитку, які забезпечують зростання виробництва продукції, що користується попитом у споживачів, та створюють передумови для обмеження випуску продукції, що не відповідають вимогам споживачів. Вона орієнтує фінансово-господарську діяльність економічних суб'єктів на задоволення суспільних потреб.
Під грошово-кредитною політикою розуміється система стратегічних і тактичних заходів держави у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на досягнення певного рівня соціально-економічного розвитку суспільства. її основними напрямами є політика грошово-кредитної рестрикції (політика “дорогих” грошей) і політика грошово-кредитної експансії (політика “дешевих” грошей). Грошово-кредитна політика може реалізуватися такими методами, як дисконтування, операції на відкритому ринку, зміна норм обов'язкових резервів комерційних банків, державне регулювання окремих видів кредитів та кредитування окремих економічних суб'єктів тощо.
Носіями формування грошово-кредитної політики є суб'єкти, чиї повноваження визначені законом. Вони мають право законодавчої ініціативи, беруть безпосередню участь у розробці грошово-кредитної політики. Узагальнюючим суб'єктом — носієм грошово-кредитної політики виступає держава в особі найвищих органів влади — Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України.
Носіями впливу на грошово-кредитну політику є партії, профспілки, громадські організації, великі корпорації, релігійні інституції, засоби масової інформації, народ. Вони не беруть безпосередньої участі у розробці грошово- кредитної політики, але мають значний вплив на її формування.
Розвиток грошово-кредитної політики України досить умовно можна поділити на два етапи:
— перший етап (1991 — 1994 рр.) характеризується перевагою кейнсіанського регулятивного підходу;
— другий етап (з 1994 р.) характеризується кейнсіансько-монетарним підходом.
На першому етапі грошово-кредитна політика мала на меті вирішення переважно поточних, короткострокових завдань, які були зумовлені політичними і соціальними заходами. Розв'язання довгострокових завдань з проблем стабілізації цін, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо відкладалися на майбутнє. В таких умовах проявлялося надмірне втручання органів державного управління в процес господарської діяльності. Ринковий механізм саморегулювання економічного розвитку ще не був створений. Тому конкретні економічні завдання вирішувалися переважно “ручним” керуванням. Це зумовило досить повільне проведення ринкової реформи в Україні і сприяло поглибленню економічної кризи.
Відсутність механізму ринкового саморегулювання і здійснення прямого втручання державних органів в економічні процеси призвели до перебільшення регулюючої ролі і можливостей державних органів шляхом застосування фіскально-бюджетного механізму у розв'язанні соціально- економічних проблем. Але такий метод управління виявився нездатним забезпечити належне регулювання в економіці суспільства. Економічне життя вийшло з-під контрою і опинилося у досить складному становищі: державні фінанси виявилася підірваними, державний бюджет став непомірно дефіцитним, зростав рівень інфляції, скорочувався обсяг виробництва. Для фінансування поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, і для покриття бюджетного дефіциту використовувалася емісія грошей. В 1993 р. інфляція в Україні досягла найвищого рівня — 10256,0%. За мирних умов такої високої інфляції не знала жодна з країн світу. Лише в 1993—1994 рр. запроваджувалися такі обмежувальні заходи в монетарній політиці, як тверда фіксація валютного курсу, висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження обсягу кредиту комерційних банків шляхом встановлення “кредитних стель”, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо. Проведення таких заходів позитивно вплинуло на відносну стабілізацію і зниження темпів інфляції в країні.
З 1994 р. в економічній політиці України відбулися зміни за такими напрямами:
а) в політиці загальноекономічного характеру проголошено макроеко- номічну стабілізацію, прискорення економічної реформи та формування ринкового механізму функціонування економіки;
б) фіскально-бюджетна політика набула переорієнтування на подолання дефіциту бюджету, послаблення фінансування дефіциту економіки, зменшення податкового тиску на суб'єкти господарювання та переведення їх на самофінансування;
в) грошово-кредитна політика отримала спрямування на подолання гіперінфляції, лібералізації валютного і кредитного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного і скорочення фінансування дефіциту бюджету за рахунок емісії.
В процесі реалізації накреслених напрямів економічної політики, останні зазнали значних змін. Зокрема, загальноекономічна та фіскально- бюджетна політика за своєю сутністю залишилися на старих позиціях кейнсіанського підходу. Лише грошово-кредитна політика дотримувалася передбаченого напряму за монетарним підходом.
Отже, другий етап перехідного періоду проходив за кейнсіанським та монетарним підходами. Але враховуючи, що до того часу в Україні ще не було створено ринкового механізму саморегуляції, то така економічна політика негативно впливала на макроекономічну стабілізацію й оздоровлення державних фінансів, поглиблювала розрив між сферами реальної економіки і грошово-кредитним регулюванням. Це значною мірою гальмувало антиінфляційні заходи, обмежувало відповідний позитивний вплив грошово-кредитного регулювання.
Монетарні підходи грошово-кредитної політики в Україні щодо економічного регулювання проявлялися насамперед в орієнтованому регулюванні кількості грошей в обігу відповідно до динаміки обсягу ВВП, утвердження НБУ своєї самостійності в проведенні монетарної політики, лібералізації кредитного і валютного ринків, запровадження плаваючого валютного курсу, розвитку ринку цінних паперів, посилення ролі економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо. Реалізація досягнень у грошово- кредитній сфері і виведення України з економічної кризи вимагали створення умов для функціонування ринкового механізму саморегулювання. З його допомогою посилювався регулюючий вплив грошово-кредитного механізму на розвиток економіки України.
Позитивний вплив грошово-кредитної політики виявив такі результати:
— поступове зниження інфляції (з 10260% в 1993 р. до 106,1% в 2001 р.);
— стабілізувався валютний курс національної грошової одиниці — гривні;
— утвердження самостійності статусу НБУ серед органів державного управляння економікою та формування його авторитету, як органу монетарного управління.
Стабілізація макроекономічної ситуації в країні розширювала інвестиційний попит. Але резерв незадіяних потужностей у більшості галузей майже вичерпано. Тому перспективи економічного зростання необхідно поєднувати з динамічним і масштабним оновленням незавантаженої частини потужностей, модернізацією діючих і створенням нових робочих місць. Це сприятиме зростанню ВВП і економіки України загалом.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44