Загальні питання з курсу Філософія
16. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Філософські альтернативи діалектики.
Діалектика — вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретична і методологічна основа пізнання та діяльності, наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості. Історії філософії відомі три основні її форми: антична, німецького класичного ідеалізму і матеріалістична.
Антична діалектика започаткувала всі її форми. Мислителі Стародавньої Греції Геракліт, Сократ, Зенон, Арістотель вперше показали світ подібним до потоку річки, в яку неможливо увійти двічі, результатом взаємодії протилежностей. Однак зрозуміти розвиток як процес якісних змін, як виникнення принципово нового античні філософи ще не могли. їх вчення було стихійним та наївним, але діалектичні здогадки були геніальними.
Діалектика німецької класичної філософії — друга її історична форма. Вона успадкувала все позитивне з діалектики античних попередників і філософським генієм Г. Гегеля перетворилася на науково-раціональний всезагальний метод мислення.
Г. Гегель — творець діалектичної логіки. Сутність діалектики він вбачав у з'ясуванні єдності протилежностей. Діалектика є осягненням суперечностей у їх єдності. Протилежності тотожні, але будь-яка тотожність — це завжди і відмінність, а розвиток є процесом переходу явища з одного якісного стану до іншого. Однак моделлю діалектики для Г. Гегеля була не об'єктивна реальність, а мислення. Відповідно він розумів і розвиток як саморозвиток абсолютного духу від буття ідей до поняття. Поняття — суб'єкт і об'єкт такого процесу, а діалектика — діалектика попять. Така позиція суперечила даним сучасного Г. Гегелю природознавства, що визнавало діалектику речей, природи, тобто об'єктивну діалектику.
Матеріалістична діалектика — третя її історична форма. Розроблена К. Марксом і Ф. Енгельсом, марксистською філософією в цілому, вона стала результатом синтезу гегелівської ідеалістичної діалектики та філософського матеріалізму (його ще називають антропологічним матеріалізмом) Л. Фейербаха. Матеріалістична діалектика є вченням про всезагальні зв'язки і найбільш загальні закони розвитку буття та мислення. У пій суб'єктивна діалектика (діалектика понять) є відображенням об'єктивної діалектики (діалектики об'єктивного буття). Ця діалектика стала аналогом руху реального світу природи, суспільства, людини, а не навпаки, як у Г. Гегеля.
Матеріалістична діалектика у застосуванні її до вивчення природи с діалектикою природи, до пізнання — теорією пізнання, до мислення діалектичною логікою, до суспільства — діалектикою суспільного життя. Діалектико — матеріалістичний аналіз явищ природи, суспільства і свідомості людей дає можливість відкривати закономірності і рушійні сили їх розвитку, науково передбачати майбутнє і знаходити реальні способи його створення. Завдання будь-якої цивілізованої людини — засвоєння діалектичного стилю мислення, тобто осягнення дійсності в усій її різноманітності, у постійному русі, суперечливості, взаємодії нового зі старим.
За змістом діалектика є теоретичною та методологічною системою, яку утворюють принципи, закони, категорії, інші елементи. Принцип у філософії розуміється як основне положення теорії, або загальне правило чи керівна ідея діяльності. Принципи діалектики мають у її системі статус аксіом і, отже, задають вихідні умови пізнання та діяльності, визначають їх спрямованість та творчі потенціали. Провідними серед них є принципи всезагального зв'язку, розвитку, об'єктивності, відображення, історизму, системності, цілісності. Фундаментом діалектики є принципи всезагального зв'язку та розвитку.
Зв'язок у філософії розуміється як взаємозумовленість існування об'єктів та явищ, розмежованих у просторі і часі. У світі все пов'язано: електрони з протонами, речовина з магнітними, гравітаційними та іншими полями, економіка держави з її політикою, виробництво зі споживанням і т. ін. Всю безкінечну різноманітність зв'язків вивчає наука, її розвиток супроводжується постійним розширенням типології зв'язків і різноманіттям їх класифікацій. Філософія розрізняє зв'язки просторові, часові, генетичні, причинно — наслідкові, суттєві і несуттєві, необхідні і випадкові, закономірні, безпосередні і опосередковані, внутрішні і зовнішні, динамічні і статичні, прямі і зворотні, одиничні й особливі та ін.
Будь-який об'єкт, явище завжди перебувають у системі багатьох і різноманітних зв'язків. Наприклад, ефективність підприємницької діяльності в продовольчому секторі економіки обумовлена споживацьким попитом на продукти харчування, який пов'язаний з повсякденним індивідуальним і громадським споживанням, асортиментом продуктів на ринку, порою року, статевим складом, родом його занять, купівельною спроможністю населення та багатьма іншими обставинами. Виявлення зв'язків, встановлення законів і закономірностей їх функціонування — головне завдання кожної з наук. Чим більше таких законів і закономірностей відкривають науки, тим вільнішою стає людина у теоретичній і практичній діяльності.
Засобом реалізації зв'язків є взаємодія — процес впливу різних об'єктів один па одного, їх взаємної зумовленості, зміни положення, стану, взаємного переходу тощо. Взаємодія, як і зв'язки, — об'єктивна й універсальна.
Діалектика вивчає всезагальні зв'язки, які забезпечують існування всіх предметів, речей, явищ і процесів дійсності та інтегрують у собі всі загальні та поодинокі зв'язки. До них належать зв'язки матерії і руху; матерії, руху, простору і часу; старого і нового; змісту і форми; можливості і дійсності; системи й елементу; цілого і частини та ін. Знання цих зв'язків і вміння свідомо застосовувати їх у пізнавальній діяльності — свідчення справжньої науково-методологічної підготовки спеціаліста будь-якої професії.
Розвиток — це філософська категорія, яка в діалектиці виражає необоротні, певним чином спрямовані і закономірні зміни об'єктів, виникнення іншої якості. У живій матерії формами розвитку є, наприклад, прогрес і регрес, перехід до більш удосконаленої чи менш удосконаленої якості. Прогрес і регрес діалектично єдині, тобто будь-який процес розвитку є одночасно і прогресивним, і регресивним. У неживій матерії показником розвитку є ступінь стійкості системи.
Нині з ідеєю розвитку погоджуються майже всі, але спостерігається неоднозначне його розуміння. Альтернативою діалектиці є інші методології, а саме метафізична, софістична, еклектична.
Метафізика — це філософський метод догматичного та консервативного мислення. З його позицій речі існують як створені один раз і назавжди, вони розташовані в певному порядку і можуть лише змінювати місце в просторі. Визначальною ознакою цього методу є механістичне розкладання цілісного об'єкта на багато незалежних одна від одної складових.
Софістика — це філософський метод аргументації, який, використовуючи гнучкість і відносність понять, вириває із загального зв'язку дійсності випадкову, несуттєву ознаку і хитрощами намагається обґрунтувати і виправдати її як суттєву і визначальну.
Еклектика — це філософський метод безпринципного, механічного поєднання в одному погляді різних позицій без виокремлення головного, визначального, суттєутворювального положення.
Принципи загального зв'язку і розвитку не єдині в діалектиці. Є й інші, наприклад, принцип історизму відображає в об'єкті зв'язок минулого, сучасного і майбутнього етапів його розвитку, актуалізує в сучасному його минуле і майбутнє. Без урахування вимог цього принципу неможливі ні свідома цілеспрямована суспільно-історична практика людей, ні їх науково-пізнавальна діяльність. В історії розвитку суспільства цей принцип стверджує постійне якісне оновлення соціальних систем і структур, прогресивну тенденцію суспільного руху, оптимізацію його рушійних сил.
Діалектичні принципи системності і цілісності відображають зв'язки і взаємодії між елементами об'єкта як системи і як цілого. Вони передбачають вивчення об'єктів у їх зв'язку із середовищем, зовнішнім оточенням і одночасно з виокремленням їх елементів, властивостей і функцій.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42