РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 3)
9.4. Етапи природокористування в Україні
Термін «природокористування» є одним з найпоширеніших у сучасній літературі, але наповнений різним змістом. Найчастіше його вживають тоді, коли йдеться про використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. Іноді під ним розуміють сукупність впливу людства на географічну оболонку Землі. Але в усіх випадках природокористування вважається сукупністю всіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів з його збереження, вирізняючи з цього процесу три аспекти:
а) видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення чи відтворення;
б) використання та охорону природних умов середовища проживання;
в) збереження, відтворення (відновлення) екологічної рівноваги природних систем, що служить основою збереження природно-ресурсного потенціалу суспільства.
У стратегії природокористування України вчені-економісти виділяють три етапи.
Перший етап — початок 1920-х — середина 1950-х р. В економічній науці домінувала концепція безкоштовності природних ресурсів. Вважалося, що оскільки природні ресурси не є об’єктами купівлі—продажу, то методологічно неправильно оцінювати їх у вартісному вигляді, а впровадження оцінки природних ресурсів у господарську практику гальмуватиме розробку корисних копалин, розширення сільськогосподарського виробництва. Спробу ввести рентні відносини було перервано зі створенням колгоспів, а земельні кадастри оголошено буржуазною категорією, неприйнятною для соціалістичної практики. Природні ресурси, особливо в довоєнні роки, здавалися невичерпними. Тому розроблялися найзручніші родовища високої якості — в Україні, насамперед, Донецький кам’яновугільний басейн, Криворізький басейн залізної руди та Нікопольське родовище марганцевої руди. В сільськогосподарському виробництві переважали екстенсивні методи господарювання. Було розорано заплави річок, у більшості господарств ліквідовано перелоги. Внаслідок цього в Україні різко зросла розорюваність території, що збільшило інтенсивність вітрової ерозії. Результатом даного етапу стала вичерпність сільськогосподарських угідь, придатних для експлуатації. Істотно погіршилися умови видобутку мінеральних
ресурсів, зокрема почала зростати собівартість видобутку донецького вугілля. Ігнорування вартісної оцінки ресурсів та їх безкоштовність зумовили їх безгосподарське використання, некомп- лексну переробку сировини, недостатній рівень вторинних ресурсів. Так, під час спорудження ГЕС проектувальниками враховувалася лише вартість незібраного урожаю за один рік. Звідси — неточне уявлення про нібито найдешевшу електроенергію, яку вробляють ГЕС. Все це свідчило про помилкові уявлення про природні ресурси щодо їх безкоштовності, невичерпності. Назріла необхідність переглянути стратегію природокористування в Україні.
Другий етап стратегії природокористування розпочався на зламі 1960—1970-х рр. і тривав до початку 1980-х рр. В економічній науці починають обґрунтовувати необхідність економічної оцінки природних ресурсів, оскільки вони є предметами праці і для їх раціонального використання вкрай необхідний облік їх кількості та якості. Однак критеріями економічної оцінки природних ресурсів висуваються витрати на освоєння ресурсів і результати від їх використання. Помилковість цих критеріїв очевидна: витрати на освоєння ресурсів зростають переважно з погіршенням якості ресурсів та ділянка чорнозему, яка має найвищу родючість і характеризується високою врожайністю, до того ж з низькими затратами праці на її освоєння, має меншу цінність для суспільства, ніж ділянка дерново-підзолистих і підзолистих ґрунтів, на освоєння якої витрачається більша кількість праці та матеріальних ресурсів. У свою чергу результати від використання ресурсів залежать не тільки від якості ресурсів, але й-від вкладених у їх попереднє освоєння капіталу та праці. Проте наслідком витратно-результатного підходу до природокористування стала проведена за хибними критеріями економічна оцінка природних ресурсів, яку звели до якісних характеристик: в основу її було покладено різні системи бальності, бонітети і подібні умови шкали оцінок. Позитивною на цьому етапі стала розробка кадастрів природних ресурсів, що являють собою систематизовані зведення даних, які відбивають якісну й кількісну характеристику природних ресурсів. Наприклад, кадастр земельних ресурсів — це сукупність достовірних даних про природний, господарський і правовий стан земель. Державний земельний кадастр України містить дані про реєстрацію землекористувачів, облік кількості та якості земель, бонітування ґрунтів і економічну оцінку земель.
Третій етап природокористування в Україні розпочався у 1980-х рр. і триває до нині. Як своєрідний синтез двох попередніх
підходів в економічній науці обгрунтовується необхідність економічної оцінки природних ресурсів за критерієм диференційної ренти. Будучи, є одного боку, результатною характеристикою (перевищення результатів експлуатації будь-якого об’єкта над витратами), рента також виражає витрати. Але на відміну від фактичних витрати, виражені в ренті, є суспільно необхідними, що виникають за умови вибуття ресурсу, котрий підлягає оцінці.
Диференційна рента визначається різницею в індивідуальних витратах на використання конкретного ресурсу та в суспільно необхідних витратах на освоєння гіршого за якістю, ресурсу з тих, що піддані експлуатації. Приміром, земельна рента І виникає як надлишок суспільної ціни виробництва над індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і середніх за родючістю та вигідно розташованих стосовно ринку земельних ділянках порівняно з гіршими. Оскільки ринкові ціни на ту саму продукцію однакові, а суспільству продукція сільського господарства потрібна як з кращих, так і з гірших ділянок землі, регулятором ринкових цін на неї стає вартість сільськогосподарської продукції, яка виробляється на гірших ділянках. Внаслідок цього сільськогосподарська продукція з кращих і середніх ділянок чи вигідно розташованих щодо ринку збуту дає додатковий прибуток — ренту.
Диференційна рента II виникає як результат ефективності додаткових капіталовкладень у сільське господарство та видобувну промисловість, тобто вона зумовлена інтенсифікацією виробництва.
Отже, рента відображає диференціацію об’єктивних умов використання природних ресурсів. Вона становить прибуток, зумовлений не зусиллями працівників, а лише якістю ресурсів, їх вичерпністю чи обмеженістю та близькістю до ринку збуту. Тому вона використовується для створення рівних умов функціонування підприємств і служить об’єктивним критерієм економічної оцінки природних ресурсів. Необхідною умовою формування диференційної ренти є ринкова економіка.
Даний етап природокористування відзначається намаганням створити в Україні господарський механізм управління процесом природокористування адміністративними, правовими, економічними, виховними й превентивними методами. На початку 1980-х рр. впроваджуються платежі за природні ресурси і забруднення довкілля, формується екологічне законодавство, розробляються Територіальні комплексні схеми охорони природи (ТЕ- РКСОПи), проводиться активна робота з формування екологічної свідомості на всіх рівнях освітнього процесу.
На третьому етапі природокористування особливі зміни відбулися в наукових підходах до раціонального використання природного середовища. Економічна наука вперше розробляє нові поняття, насамперед суспільні витрати, пов’язані з проблемами довкілля, куди входять і затрати на додаткову компенсацію негативних наслідків забруднення довкілля витрати на відвернення та боротьбу з його забрудненням. Вперше обґрунтовується поняття економічних і соціальних збитків, які завдаються забрудненням середовища, розробляються методики визначення їх обсягів.
На останньому етапі розробляються і принципи раціонального природокористування, які відбивають дію законів розвитку суспільства й природи, закони взаємодії між ними. Ці закони належить свідомо виконувати, щоб процес природокористування постійно перебував під суворим контролем і регулювався державою. Принципи раціонального природокористування — це певні економічно зумовлені правила поведінки людини та суспільства в природному середовищі. Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв’язки в екосистемах, запобігти загостренню екологічних ситуацій.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21