РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 3)
10.4. Екологічне законодавство і механізм його чинності
Екологічне законодавство як важіль управління природокористуванням є базовим і передбачає встановлення науково обґрунтованих правил поведінки щодо природи. Найважливіші правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими нормами права для виконання та дотримання. Екологічне законодавство являє собою сукупність природоохоронних норм і правових актів, об’єднаних спільністю об’єкта, працівників і завдань правової охорони природи.
До об ’єктів державної охорони та регулювання використання на території України належать: довкілля як сукупність природних і соціальних умов і процесів, природні ресурси, ландшафти та інші природні комплекси.
Завданнями екологічного законодавства є регулювання відносин у сфері охорони, використання й відтворення природних ресурсів, гарантування екологічної безпеки, попередження та ліквідації негативного впливу господарської й іншої діяльності на довкілля, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій і об’єктів, пов’язаних історико-культурною спадщиною.
Юридичну базу екологічного законодавства становить Конституція України, де в ст. 16 записано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави». Ст. 50 проголошує: «Кожен має право на безпечне для життя й здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди».
«Закон про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 р. є стержневим, центральним законом у царині охорони природи і раціонального природокористування. Він не тільки проголошує, але й упроваджує систему управління природокористуванням, закріплює право громадян на безпечне для життя довкілля, надає право громадянам України звертатися до суду з позовом на підприємства щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю та майну внаслідок забруднення. Всі 16 розділів Закону фактично передбачають формування важелів господарського механізму управління процесом природокористування для виходу України з критичної екологічної ситуації.
У 1990-х рр. Верховною радою України було прийнято також Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.), Земельний кодекс України (вперше прийнятий у 1992 р., а в 2001 р. — у новій редакції), Водний кодекс (1995 р.), Лісовий кодекс (1994 р.), Кодекс про надра (1994 р.), Закони України: «Про плату за землю» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), «Про природно-заповідний фонд (1992 р.), «Про тваринний світ» (1993 р.), «Про пестициди і агрохімікати» (1995 р.) та ін.
Україною ратифіковано міжнародні конвенції «Про охорону біологічного різноманіття» (1994 р.), «Про охорону дикої природи, фауни і природних середовищ існування в Європі» (1996 р.), «Про речовини, що руйнують озоновий шар» (1996 р.) тощо.
Крім законів, до екологічного законодавства входять підза- конні акти, якими служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. Насамперед, це постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів та Положення про республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1992 р.) і «Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього середовища» (1993 р.). До підзаконних актів належать також відомчі нормативні акти, наприклад, «Базові нормативні плати за забруднення навколишнього середовища України», затверджені наказом Міністерства навколишнього природного середовища України.
Контроль за дотриманням екологічного законодавства здійснюють Верховна рада України, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.
Органи прокуратори виконують вищий нагляд за виконанням законодавства.
У сфері охорони довкілля застосовуються переважно чотири види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна.
Кримінальна відповідальність застосовується лише судами за серйозні порушення — злочини. Кримінально-правові санкції — це позбавлення волі, виправні роботи, штрафи, конфіскація засобів і предметів злочину.
Адміністративна відповідальність передбачає стягнення з громадян і посадових осіб. Це — попередження, грошовий штраф, конфіскація засобів полювання, позбавлення права полювання. Стосовно підприємств — це припинення роботи підприємства чи окремих цехів, агрегатів, машин та механізмів, які систематично забруднюють довкілля.
Цивільно-правова відповідальність передбачає арбітражні справи з розв’язання господарських спорів між підприємствами, установами та організаціями. Дисциплінарна відповідальність полягає в накладанні стягнення дирекцією підприємства: зауваження, догана, пониження в посаді, звільнення з роботи.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21