Главная->Гроші та кредит->Содержание->6.3 Валютний ринок: суть та основи його функціонування

6.3 Валютний ринок: суть та основи його функціонування

Валютний ринок — це система стійких економічних та організаційних відно­син, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах.

 

На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторго­вельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбача­ють використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, бан­ківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:

—   державні установи, основне місце серед яких посідають центральні банки та казначейства окремих країн;

—   юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоеконо­мічної діяльності;

—   комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків, особливо брокерські контори;

—   валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж.

Основні суб’єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв’язку, комп’ютерну техніку.

Банки та інші учасники валютного ринку пов’язані між собою в режимі реального часу за допомогою телефонних, телексних і комп’ютерних засобів зв’язку. За допо­могою мережі кореспондентських рахунків банки здійснюють переказ платежів від імпортера до експортера, а сучасні електронні і телекомунікаційні можливості дають змогу переказувати гроші у будь-яку точку планети за лічені хвилини. Територіально валютні ринки, як правило, прив’язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валют­ним курсом.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві), регіо­нальні та міжнародні ринки. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем пра­вового регулювання тощо.

Структуру валютного ринку можна представити у вигляді схеми (рис. 6.2).

За об’ємом валютних операцій розрізняють:

 

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу. Вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Регіональні (Міжнародні) валютні ринки сформувалися в країнах, у яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учас­ників цих ринків. Розміщуються вони переважно в містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Гонконг та ін.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним роз­міщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гон­конгу, Сінгапура, Бахрейна; після їх закриття починають працювати ринки європей­ські — Франкфурта, Парижа, Лондона, Цюріха, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту — Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Чикаго тощо. Завдяки цьому кожен суб’єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити- продати валюту, оперативно зв’язавшись із відповідним міжнародним центром ва­лютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезний роз­мах валютних потоків на світовому ринку.

Специфічним міжнародним ринком валют країн Західної Європи є ринок євро- валют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є од­ним із секторів євроринку. Суб’єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи та США і деякі транснаціональні корпорації цих регіо­нів. Поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі трансна­ціональних корпорацій, значне зростання потреб у міжнародній валюті та введення взаємної конвертованості національних валют — усі ці фактори стали об’єктивною причиною і безпосереднім стимулом виникнення і розвитку ринку євровалют. Цим самим було створено умови для масштабних і стійких валютно-фінансових зв’язків цієї групи країн.

Євровалютний ринок — це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперу­ють, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підкоряється національному законодавству, майже не оподатковується. Євро- валюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.

Від самого початку свого виникнення (кінець 80-х років) ринок євровалют розви­вається переважно як ринок євродоларів. Європейські долари — це тимчасово вільні грошові кошти в доларах США, які розміщені організаціями і приватними особами різних країн у європейських банках і використовуються останніми для кредитних операцій. Додаток «євро-» засвідчує вихід національної валюти з під контролю на­ціональних валютних органів. Це так звані бездомні валюти. Наприклад, операції з євродоларами, переказаними в іноземні банки за межами США або у вільній банків­ській зоні в Нью-Йорку (впроваджена з 1981 р.), не підлягають регламентації з боку країни-емітента цієї валюти — Сполучених Штатів Америки. Відповідно до додатка «євро-» називають суми в японських єнах — євроєнами ін.

Головним джерелом ринку євродоларів виступають іноземні держави, юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також транснаціональні корпора­ції із запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків.

З погляду техніки операцій ринок євродоларів відзначається високою оператив­ністю. Він складається із сотень банків-посередників, які розміщені в найбільших фі­нансових центрах Європи, насамперед у Лондоні. Завдяки значній мобільності ринок євродоларів перетворився на найбільший міжнародний валютний ринок, важливу складову сучасної світової валютної системи.

Найсуттєвішою перевагою ринку євродоларів є вища його прибутковість порів­няно з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно роз­ширювати масштаби ринку євродоларів.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвіт­ніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ), яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. У системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Між­народні центри розрахунків цієї системи містяться в Голландії, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які сис­тематизують різні вимоги до інформації, призначеної для електронного оброблення. У більшості країн, банки яких беруть участь у системі, створено національні пункти, через які замовлення передаються в міжнародні розрахункові центри, а через їх по­середництво національні пункти, в свою чергу, пов’язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мініму­му (від 1 год. до 20 хв.).

У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка увійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США.

Валютний ринок можна класифікувати за характером операцій:ринок конверсій­них операцій, ринок депозитно-кредитних операцій;

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в тра­диційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновели­ких цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку склада­ються умови для формування зовнішньої ціни грошей — їх валютного курсу.

Ринок депозитно-кредитних операцій — це досить специфічний сектор ва­лютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій, на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді відсотка.

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основні його функції:

—   забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

—   створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснен­ня міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та спри­яння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

—   забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

—   формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання ва­лютного курсу;

—   страхування валютних ризиків;

—   диверсифікація валютних резервів, банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів.

Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій (рис. 6.3).

 

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той самий день, проте найчастіше — на другий робочий день. Ця остання угода на­зивається «спот», а касові операції на цій умові — «операції спот». Вони да­ють можливість їхнім учасникам оперативно задовольнити свої потреби у ва­люті на вигідних умовах.

Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочих дня. Ці операції, у свою чергу, поділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: фор­вардні, ф’ючерсні, опціонні та їхні похідні.

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стан­дартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.

Строкові операції на валютних ринках з’явилися порівняно недавно (в 70-80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це зумовлено насамперед частими і значни­ми коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризика­ми. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого — одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.

Форвардні операції — це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі- продажу валюти між двома суб’єктами з наступним передаванням її в обумов­лений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У фор­вардних контрактах строки передавання валюти звичайно визначаються в 1, 2,

3,  6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактич­но діючого на момент укладення контракту, і надбавок чи знижок, пов’язаних з різ­ницею в банківських відсоткових ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею. Пов’язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів.

Ф'ючерсні операції — це теж різновид строкових операцій, у яких два контр­агенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерс- ного контракту).

Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюють­ся тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфікова­ні (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються че­рез розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об’єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься валюта в мо­мент погашення ф’ючерсу.

Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф’ючерсних контрактів прозорі для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються- купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф’ючерсами звичайно беруть участь великі банки або інші потужні фінансові структури.

Ціна валютного ф’ючерсу визначається за тією самою схемою, що й ціна форвард­ного контракту, тобто з урахуванням різниці у відсоткових ставках двох валют, що обмінюються. Ф’ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції.

Опціонні операції — це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи про­тягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода назива­ється опціоном.

У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскіль­ки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону ку­пити чи продати відповідну суму валюти, й останній зобов’язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад, поточний курс на ринку вищий від передбаченого в опціоні), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавцеві, й останній зобов’язаний погодитися з цим рішенням.

Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.

Валютний своп — це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються. А на умовах форварду у того самого контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зво­ротний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовува­ти його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.

Валютний арбітраж — це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового до­ходу. Це типова спекулятивна операція, розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному й тому самому ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той самий час, але на різних ринках (просторовий арбітраж).

У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшу­ються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до пла­ваючих валютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу.

Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організа­ційне забезпечення їх виконання створюють усім суб’єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей: забезпечення ліквідності, при­бутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток ва­лютного ринку — одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками, в тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто по­вільно, асортимент валютних операцій на ньому обмежений переважно касовими операціями. Після припинення в 2000 р. діяльності Української міжбанківської валютної біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки що перспективу.

 

12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65

Схожі підручники

• Філософія Хрестоматія (частина 1)
• Преодоление духовного материализма (онлайн)
• Стан НПС та основні напрями природоохоронної політики Фінляндії управлінські, організаційні, економічні та юридичні аспекти
• Програмування С, С++теорія та практика (частина 2)
• Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва. Навчальний посібник (частина 2)
• Бухгалтерський фінансовий облік (частина 2)