Главная->Гроші та кредит->Содержание->10.4 Грошово-кредитна політика НБУ

10.4 Грошово-кредитна політика НБУ

Однією з найважливіших регулювальних функцій, яка притаманна всім без винятку центральним банкам, є розробка та проведення високоефективної грошово-кредитної політики (ГКП) — це один із елементів економічної полі­тики держави, який являє собою сукупність заходів, спрямованих на зміну гро­шової маси в обороті обсягів кредитів, рівня відсоткових ставок та інших по­казників грошового обороту і ринку позичкових капіталів.

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Націо­нальний банк. Як передбачено конституцією України, Рада НБУ само­стійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здій­снює контроль за її проведенням.

Грошово-кредитна політика спрямована на досягнення стабільного економічного зростання, низького рівня інфляції та безробіття.

У зарубіжній економічній літературі грошово-кредитна політика поділяється на «вузьку» й «широку». «Вузька» грошово-кредитна політика, на думку деяких заоке­анських та західноєвропейських економістів, забезпечує стабільність національної валюти за допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня облікової став­ки, а також інших інструментів, що впливають на стан національної грошової одини­ці. «Широка» грошово-кредитна політика безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обороті.

Основні напрями (типи) грошово-кредитної політики, які обирає центральний банк (НБУ):

—    політика грошово-кредитної рестрикції (політика «дорогих» грошей);

—    політика грошово-кредитної експансії (політика «дешевих» грошей).

Зміст грошово-кредитної політики НБУ структурно можна відобразити на

схемі (рис. 10.3).

Залежно від обраних цілей визначаються інструменти грошово-кредитної полі­тики, вибір яких є прерогативою НБУ.

Усі їх можна поділити на дві групи (рис. 10.4):

—    інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні про­цеси;

—    інструменти прямого впливу.

Методами реалізації грошово-кредитної політики в обох її напрямах можуть бути:

—    дисконтна політика;

—    операції на відкритому ринку;

 

—    зміна норм обов’язкових резервів комерційних банків у центральному банку;

—    державне регулювання окремих видів кредитів та кредитування окремих еко­номічних суб’єктів тощо.

Будучи посередником між державою та банківською системою, центральний банк покликаний регулювати грошові та кредитні потоки за допомогою певних інструмен­тів. Вибір цих інструментів досить широкий. Їхнє використання може змінюватися залежно від спрямованості економічної політики країни, ступеня відкритості її еко­номіки, традицій та інших конкретних обставин. Існуючі в розпорядженні централь­ного банку інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються за:

—   безпосередніми об’єктами впливу (пропозиція грошей, ставка відсотка, валют­ний курс, швидкість обігу грошей та ін.);

—   за характером параметрів, що встановлюються під час регулювання (кількіс­ні — кредитні можливості банків, якісні — вартість банківських кредитів);

—   за строками впливу (короткострокові — тактичні; довгострокові — страте­гічні);

—   за формою впливу (прямі, опосередковані).

Вибір інструментів грошово-кредитної політики залежить від завдань, які вирі­шуються на конкретному етапі економічного розвитку. На початкових етапах пере­ходу до ринкових відносин найбільш результативними є наприклад, прямі механізми втручання центрального банку в грошово-кредитну сферу. З розвитком ринкових відносин спостерігається перехід до опосередкованих (економічних) методів держав­ного управління грошовим оборотом.

Грошово-кредитна політика охоплює чотири класичні за змістом механізми моне­тарної політики:

1)    здійснення операцій на відкритому ринку;

2)    регулювання облікової ставки на позики, що надаються центральному банку;

3)    регулювання норми банківських резервів.

Кожний із зазначених механізмів має набір власних інструментів формування та вдосконалення, яких здійснюється десятиріччями і дає можливість вирішити комп­лекс проблем грошової політики.

4)    визначення засобами ринкового механізму реальної вартості державного бор­гу, а значить, і цінних паперів, що його обслуговують.

Інструменти монетарної політики представлені на рис. 10.4.

Розглянемо деякі з них докладніше:

Операції на відкритому ринку — це найбільш застосований інструмент гро­шово-кредитної політики в країнах з високо розвинутими економіками. Сут­ність операцій на відкритому ринку полягає в тому, що, купуючи цінні папери на ринку, НБУ додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує банківські резерви, внаслідок чого потім збільшується і загальна маса грошей в обороті. Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи змен­шується пропозиція грошей, що впливає в кінцевому підсумку на кон’юнктуру товарних ринків.

При здійсненні операцій на відкритому ринку купівлі-продажу казначейських векселів та облігацій (взаємодія НБУ з Урядом) НБУ забезпечує:

—   бездефіцитне фінансування державних витрат, а звідси — управління на цій основі державним боргом;

—   надання об’єктам ринкової економіки надійних і високоліквідних інструмен­тів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;

—   надання можливості центральному банку економічними засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й на співвідношення їхніх структур­них агрегатів.

 

Також, при здійсненні операцій на відкритому ринку з купівлі-продажу казна­чейських векселів та облігацій (взаємодія НБУ з Урядом) — НБУ забезпечує:

—    бездефіцитне фінансування державних витрат, а звідси — управління на цій основі державним боргом;

—    надання об’єктам ринкової економіки надійних і високоліквідних інструмен­тів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;

—    надання можливості центральному банку економічними засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й на співвідношення їх структурних агрегатів.

В умовах високорозвинутого ринку цінних паперів цей інструмент монетарної політики має суттєві переваги, зокрема:

—    високу оперативність. Наприклад, якщо НБУ вирішив збільшити чи зменши­ти пропозицію грошей та її розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму;

—    на дію цього інструменту не впливають ніякі інші суб’єкти ринку, крім цен­трального банку, що робить його регулювальний вплив досить значним і ефек­тивним.

Недоліком цього інструменту є те, що для його ефективного використання по­трібна згода всіх контрагентів на відкритому ринку (продати чи купити цінні папери.

За допомогою управління обов’язковими резервами центральний банк має можливість впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність ко­мерційних банків, в тому числі на розміри кредитної мультиплікації. Відпо­відно до цього, механізм управління обов’язковими резервами розглядається теорією та практикою грошей як один із найдієвіших механізмів монетарної політики (має негайну та невідворотну дію).

Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов’язкового резервування за­лучених коштів зі зберіганням відносної суми їх на кореспондентських рахунках чи в касах без права використання і без виплати відсотків по них. Збільшуючи норму обов’язкового резервування, НБУ негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їхню кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депози­тів, і навпаки.

Цей інструмент монетарної політики має перевагу тому, що він однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і досить потужно, але він має і значні недоліки, зокрема: підвищення норми обов’язкового резервування може при­звести всі банки з невеликим надлишковим резервом в неліквідний стан, оскільки НБУ обмежує їхні доходи за активними операціями.

Поряд із вище означеними механізмами винятково важливим інструментом монетарної політики є регулювання облікової ставки. Через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кре­дитних ресурсів.

Механізм його полягає в тому, що центральний банк установлює ставки відсотків (облікова ставка НБУ) за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх­нього рефінансування. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ стримує попит ко­мерційних банків на свої позики та мультиплікацію депозитів і врешті-решт зменшує зростання пропозиції грошей в економіці. В результаті цієї операції на монетарному ринку гроші починають «дорожчати», зумовлюючи падіння ринкової кон’юнктури.

Відсоткова політика має певні недоліки, зокрема вплив на пропозицію грошей не досить чіткий і оперативний. Для комерційних банків та інших суб’єктів госпо­дарювання важлива не проста зміна відсоткової ставки, а зміна її співвідношен­ня з ринковими відсотковими ставками, за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позики.

Використовуються й інші інструменти грошово-кредитної політики і механіз­ми регулювання грошового обороту. Це свідчить, що грошово-кредитна по­літика може бути ефективною лише в разі комплексного застосування різних важелів монетарного регулювання.

Грошово-кредитна політика повинна бути гнучкою, узгодженою із загальними механізмами макроекономічного регулювання. Монетарна політика має бути узгод­жена з фіскальною, зовнішньоекономічною і валютною політикою.

Отже, найпоширенішим і найдієвішим механізмом впливу на економіку в цілому і грошову систему зокрема є інструмент опосередкованого (економічного) впли­ву і в особливості операції на відкритому ринку. Вони не мають різкого нега­тивного впливу на ефективність роботи банківської системи і легко контролю­ються центральним банком.

 

12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62

Схожі підручники

• РОЗРАХУНКОВІ РОБОТИ З КУРСУ «ЕКОЛОГІЯ»
• Загальні питання з курсу Безпека життєдіяльності №2 (частина 1)
• Економіка підприємства. Методичка
• ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
• Методичні вказівки до виконання практичного заняття на тему «Дробово-лінійне програмування»
• НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ГРОШІ ТА КРЕДИТ теорія і практика (частина 2)